сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Нова стаття
Леонід Кучма -
другий Прем'єр-міністр незалежної України
13 жовтня 1992 року Верховна Рада України затвердила прем'єр-міністром генерального директора виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод», народного депутата України Леоніда Кучму. Його прем'єрство проходило у складних економічних реаліях, покращити які йому не допомогли навіть надзвичайні повноваження.
На обкладинці: Прем'єр-міністр Леонід Кучма після повернення з офіційної поїздки до Москви, Жуляни, осінь 1992 року © Валерій Милосердов/«Фокус»
1949
Особистості
Віктор Крупина
Шлях у велику політику Леонід Кучма, уродженець Чернігівщини, розпочав у Дніпропетровську, коли у 1975 році посів впливову посаду секретаря партійного комітету виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод», а в грудні 1986 року став його директором. З 1982 року він здобував депутатський досвід - спочатку у Дніпропетровській міській, згодом - обласній радах. 18 березня 1990 року Леонід Кучма став депутатом Верховної Ради Української РСР. У новому парламенті він увійшов до складу Комісії з питань оборони та державної безпеки, однак помітної активності не проявляв, поєднуючи депутатську діяльність з посадою директора «Південмашу», який в умовах економічної кризи та конверсії переживав нелегкі часи.
Уперше посісти посаду прем'єр-міністра України Леоніду Кучмі пропонував перший секретар ЦК КПУ Володимир Івашко улітку 1990 року Від цієї пропозиції, як і від пізнішої зайняти крісло віце-прем'єр-міністра, Кучма відмовився. Чергова пропозиція очолити уряд йому надійшла від Президента України Леоніда Кравчука 12 жовтня 1992 року, через 10 днів після відставки першого прем'єр-міністра незалежної України Вітольда Фокіна, й 13 жовтня Леонід Кучма представив у парламенті програму своєї діяльності.
«Кравчук уперше заговорив зі мною про прем'єрство буквально напередодні голосування у Верховній Раді. Всю ніч я готував виступ, з яким на ранок виступив перед парламентом, і після того, як спікер Верховної Ради Іван Степанович Плющ, який активно мене підтримував і по-людськи розумів, поставив мою кандидатуру на голосування, з трибуни я зійшов вже прем'єр-міністром країни. Главою уряду України я був обраний конституційною більшістю парламенту» - Леонід Кучма, «Про найголовніше», 1999 рік
Левова частина промови Кучми була стосувалася економіки України та шляхів виходу з кризи. Він дуже критично оцінив стан економіки, а причини кризи вбачав у дискримінаційному ставленні до бізнесу і підприємців з боку держави та нераціональному управлінні. Виступаючи за обмеження втручання держави в економіку, Кучма констатував необхідність її державного регулювання на час виходу з кризи з подальшою відмовою від суворого регулювання. «Основою реформи нашої економіки повинен стати пріоритет виробника і стимулювання ділової активності» - заявив він. Кучма наголосив на необхідності розвитку сфер, що наповнили б споживчий ринок товарами, прагнув забезпечити обов'язкові соціальні гарантії уразливим верствам тощо. Він виступав за продуману приватизацію, залучення іноземних інвестицій, ухвалення військово-політичної доктрини та конверсії нестратегічних підприємств військово-промислового комплексу, налагодження ріновправних відносин з Росією. Кандидат у прем'єри закликав парламент до консолідації та висловив готовність до створення коаліційного уряду в разі його обрання прем'єр-міністром. Подання Президента підтримали 316 народних депутатів і 13 жовтня 1992 року 54-річний Леонід Кучма став другим прем'єр-міністром незалежної України.
27 жовтня було затверджено персональний склад уряду, до якого, зокрема, увійшли перший віце-прем'єр міністр Ігор Юхновський, віце-прем'єр міністр України та міністр економіки Віктор Пинзеник, віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський, міністр закордонних справ Анатолій Зленко, міністр молоді та спорту Валерій Борзов, міністр охорони навколишнього природнього середовища України Юрій Костенко. 21 з 33 міністрів зберіг свою посаду з попереднього уряду.
Прем'єрство Леоніда Кучми проходило в складних соціально-економічних умовах, коли за порушених виробничих зв'язків з пострадянськими державами Україна опинилась у тривалій кризі: спад ВВП склав 10%, дефіцит бюджету - 14%. Одним із заходів її подолання став вихід із «рубльової зони» і незабаром Кучма очолив Державну комісію з проведення грошової реформи, якою з 12 листопада 1992 року єдиним платіжним засобом на території Україна став український купоно-карбованець.
18 листопада Кучма був наділений надзвичайними повноваженнями, що дозволяли йому здійснювати оперативне регулювання економіки за допомогою декретів, що мали силу законів. Але попри опору на «червоний директорат», представників господарської номенклатури Української РСР, що успішно пересіла в органи загальнодержавної влади, опанувати економічну ситуацію в країні не вдалось, хоча рішуча риторика Кучми і системна робота над своїм політичним іміджем створили йому образ реформатора.
Один з поміж майже 80 декретів прем'єра Кучми - «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - діяв до червня 2018 року
У квітні 1993 року сплив термін надзвичайних повноважень кабінету міністрів, але парламент відмовився їх продовжувати. Президент та Верховна Рада боролися за владу, що призвело до політичної кризи, яку передбачалося розв'язати достроковими виборами до парламенту і місцевих рад та проведенням референдуму про довіру президенту України. Останній Верховна Рада призначила на 26 вересня 1993 року, проте згодом скасувала. Погіршення соціально-економічної ситуації спричинило страйки шахтарів у червні 1993 року, які добилися підвищення своєї заробітної плати.
«…І нарешті, щоб ніхто не сказав, що Прем'єр тут успішно відзвітував про завалену роботу, скажу: я прийшов очолити уряд з однією думкою, коли хочете - мрією: зупинити катастрофу, не дати економіці такої держави провалюватися далі в безодню. На жаль, виконати це не вдалося, та й зробити було за цієї ситуації нелегко, і це мені по справжньому пече і болить. Я потрапив на класичну і заздалегідь відому всім стежку уряду, який має відповідати за спільні провали» - З прощальної промови Леоніда Кучми на посаді прем'єр-міністра України, 21 вересня 1993 року
9 вересня Кучма подав у відставку і 21 вересня 1993 року парламент прийняв її, висловивши недовіру усьому складу кабінету міністрів. Наступного дня виконувати обов'язки очільника уряду було доручено першому віце-прем'єр міністру Юхиму Звягільському, який на хвилі шахтарського невдоволення став заступником глави уряду. 24 вересня, за два дні до його проведення, запланований референдум про довіру Президенту був скасований, натомість на 27 березня 1994 року Верховна Рада призначила парламентські вибори, а на 26 червня - президентські.
За підтримки Ради промисловців та підприємців України, створеної в 1992 році для лобіювання інтересів «червоних директорів» і очоленої Кучмою після відставки, в березні наступного року він знову був обраний депутатом Верховної Радии, а в липні 1994 року у другому турі переміг Леоніда Кравчука і став другим Президентом України.
12 жовтня 2018 © Віктор Крупина спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Діагностуючи диктаторів: Гітлер, Сталін, Муссоліні
Пряма Мова
Діагностуючи диктаторів: Гітлер, Сталін, Муссоліні
Особистості
Україна
Політика
Європа
Новітня історія
Наш час

Головні події 13 жовтня

#ЦейДень
Все про 13 жовтня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left12 жовтня
14 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward