сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Нова стаття
Облога Орлеана
У ході Столітньої війни 12 жовтня 1428 року англійські війська підступили до Орлеана, взяття якого відкривало шлях для наступу на столицю дофіна Карла місто Бурж і на південь Франції. Попри загалом успішні дії через несподівану загибель через місяць командуючого Томаса Монтегю облога затягнулась до травня наступного року, коли Орлеан був врятований французькими військами на чолі з досвідченими капітанами і Жанною д'Арк.
На обкладинці: Мініатюра «Облога Орлеана» з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр. © Національна бібліотека Франції
3292
Війни
Дмитро Копилов
Орлеан, одне з найважливіших міст у долині Луари, з перших років Столітньої війни був у колі стратегічних інтересів англійців, проте лише кілька разів пережив розорення околиць. Він належав герцогам Орлеанським, однак у 1415 році залишився без свого сюзерена - у битві при Азенкурі Карл Орлеанський попав у . Тим не менш, він зумів передати у Францію листа, яким призначив намісником герцогства Орлеанського свого брата Жана де Дюнуа, відомого як Бастард Орлеанський, і той 17 липня 1427 року уклав договір з Вільямом де ла Полем, 1-м герцогом Саффолка, що діяв від імені регента Франції Джона Бедфорда, за котрим англійці зобов'язувались не зазіхати на Орлеан. Більше того, в 1428 році Карл Орлеанський особисто зустрівся з Томасом Монтегю, 4-м графом Солсбері, перед його експедицією у Францію і взяв слово, що він не нападе на його володіння.
Однак, коли у липні 1428 року Монтегю прибув у Париж для вироблення стратегії подальшого наступу на південь Франції, саме його пропозиція взяти Орлеан, щоб звідки розпочинати наступ на Бурж, тодішню столицю дофіна Карла VII Валуа, отримала схвалення військової ради. Поповнивши своє майже тритисячне військо за рахунок місцевих добровольців і англійських ветеранів, граф Солсбері спрямував свій перший удар на Шартр, після падіння якого зайняв Ножан-ле-Руа, Рамбує, Бетанкур, Рошфор, Ле Пюізе, «в результаті невибаченого по жорстокості штурму» - Жанвіль, Жаржо, Шатонеф, Ла Ферте-Юбер, Торі, Мен-Сюр-Луар, Шатонеф-Сюр-Луар. Тур і Мен здались без бою.
У Мені було облаштовано основну штаб-квартиру Солсбері, у Жанвіллі, що на півдорозі між Парижем і Орлеаном, - передовий склад, і у вівторок 12 жовтня 1428 року англійські війська, переправившись через Луару, підійшли до Портеріо, південного передміського району Орлеана. Разом із Солсбері були досвідчені ветерани: Вільям де ла Поль, майбутній 1-й герцог Саффолка, його брат Джон де ла Поль, Томас, 7-й барон Скейлз, Вільям Невілл, 1-й ерл Кентський, Річард, 6-й лорд Грей, племінник Солсбері Вільям де Молен разом з братом Вільямом Гласдейлом, Річард Понінгс, Томас Джиффард, Ланселот де Ліль і, як зазначає в своєму «Щоденнику облоги Орлеана» Гільом Кузіно, «… безліч інших сеньйорів і солдатів, як англійців, так і зрадників з французів, які тримали сторону англійців».
Перебуваючи під загрозою нападу від початку Столітньої війни, Орлеан був готовий до облоги - він мав хороший запас продовольства і арсенал зброї й у повній обороноздатності підтримував фортифікаційні споруди, які включали 33 башти, 5 головних воріт та 5 бастіонів. Ключем до міста була чотирибаштова фортеця Ла-Турель, з'єднана з Орлеаном мостом через Луару. Командувачами фортами були призначені сеньор Аршамбо де Віллар, мессір Матіас (або Мард), сеньор д'Аршиак, Гійом де Шомон, сеньйор де Гітрі, Раймон Арно, сеньйор де Корраз (або де Коарраз), сеньйор Жан де Сентрайль і його брат-тезка Жан де Сентрайль на прізвисько «Потон» і П'єр ла Шапель. Сам Жан де Дюнуа виїхав з Орлеана у спробі знайти і привести до міста підмогу.
Томас Монтегю, граф Солсбері, на вітражі Кентерберійського собору
Томас Монтегю, граф Солсбері, на вітражі Кентерберійського собору
У неділю 17 жовтня англійці провели тривалий гарматний обстріл міста, по закінченні якого захисники знайшли 124 кам'яних ядра, деякі вагою до 57 кг. Проте втрати оборонців були незначними, і у наступні три дні вони здійснили кілька бойових вилазок. Рукопашні бої відбувалися біля Ла-Турелі та села Сен-Жан-Ле-Блан, праворуч від моста через Луару. В четвер 21 жовтня о 10 годині ранку англійці почали атаку на форти біля Ла-Турелі, в обороні яких крім військових брало участь міське ополчення, в тому числі і жінки, які скидали на супротивника каміння і негашене вапно. Форти витримали чотиригодинний натиск і англійці були змушені відступити, втративши 240 чоловік.
Після цієї невдачі 22 жовтня за наказом Солсбері почалось риття підкопів під форти, більшість з яких вдалось підірвати. Решту з них, які «втримати було вже неможливо», 23 жовтня були зруйновані самими французами, котрі відступили в Ла-Турель. Наступного дня англійці пішли на її штурм - атака була стрімкою, натиск вівся водночас з флангів (чого французи ніяк не могли очікувати) і з головного входу. Захисники протримались кілька годин і були змушені відступити близько другої пополудні. Англійським командиром Ла-Турелі був призначений королівський есквайр Вільям Глайсдейл, який «…відзначася великою сміливістю, а також владністю і пихою», і обіцяв перебити всіх мешканців Орлеана. Відремонтувавши укріплення фортеці, англійці розмістили на них «гармати і відмінні бомбарди, з яких вдень і вночі обстрілювали місто».
У понеділок 25 жовтня Жан де Дюнуа привів в Орлеан «вісім сотень озброєних солдат, лучників, арбалетників і також італійських піхотинців з круглими щитами», на чолі котрих були досвідчені командири Етьєн де Віньйоль, відомий як «Ла Гір», Жан V де Бей, граф де Сансерр, П'єр д'Амбуаз, сеньйор де Шомон-сюр-Луар, Андре д'Авертон, Теольд де Вальперг, бальї Ліона, маршал Франції Сент-Север. Незважаючи на те, що підкріплення запізнилось, орлеанці «…вельми піднеслися духом і продовжували зміцнювати міст і постачали його захисникам все необхідне і вдень і вночі під вогнем з гармат і кулеврин».
Прихильною до французів виявилась і доля - як повідомляє бургундський хроніст Ангеран де Монстреле, увечері 27 жовтня Глайсдейл запросив Солсбері з висоти башти Ла-Турелі «поглянути на місто... (Орлеан - Д.К.), щоб зрозуміти яким чином він зміг підкорити це місто. І ось, коли він перебував біля вікна, раптом з названого міста прилетів камінь, післаний з довгоствольної бомбарди; цей камінь вдарив у вікно, біля якого знаходився граф. Почувши шум пострілу, граф відступив, проте він виявився смертельно поранений, і значна частина обличчя його була знесена». Гільом Кузіно у «Щоденнику облоги Орлеана» уточнює: «Ядро … вдарило його (Томаса Монтегю - Д.К.) в голову так, що йому розбило половину щоки і вирвало одне око». Чутки пов'язували це з «промислом Божим» і називали покаранням за розграбування церкви у місті Клері і порушення клятви Карлу Орлеанському: поранення виявилось смертельним, і, за одними свідченнями, того ж дня, за іншими - 3 листопада, Томас Монтегю, 4-й граф Солсбері, помер.
Новим командувачем англійських військ став Вільям де ла Поль. Уникаючи ризикових дій, він взяв під надійний контроль південні підходи до Орлеана і комунікації по Луарі. 1 грудня йому на допомогу прийшли війська під командуванням Джона Тальбота, проте крім зведення навколо міста нових фортів і укріплень суттєвих успіхів англійці так і не досягли. У свою чергу французи під час вилазок розорювали передмістя Орлеана, щоб позбавити супротивника можливості облаштуватись на зимівлю, й зуміли налагодити регулярне постачання міста продовольством і боєприпасами.
На початку січня 1429 року в Орлеан прибув загін шотландців, які 12 лютого разом з французами біля селища Рувре напали на англійський обоз. Бій, відомий в історії як «битва оселедців» (на 300 возах крім боєприпасів англійці везли багато копченого оселедецю, що мав стати основною стравою в дні Великого посту), закінчився для них поразкою. За свідченням анонімного автора «Хроніки Діви» невдача під Рувре була передбачена 17-літньою селянкою Жанною д'Арк, перша згадка про яку датується чотирма днями раніше. Втілене передбачення разом із прогнозом, що може «бути ще гірше», вирішило долю як самої Жанни, так і Орлеана, - вона нарешті отримала можливість зустрітись з дофіном Карлом VII, якого переконала у своїй надприродній місії задля порятунку Франції.
Мініатюра «Битва під Рувре» з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр. © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Битва під Рувре» з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр. © Національна бібліотека Франції
Звістка про прибуття 22 березня «посланниці Бога» під Блуа, де формувалась армія дофіна, викликала надзвичайний моральний підйом у війську, виснаженому тривалою війною, поразками і невдачами. З появою на початку травня в Орлеані великого підкріплення у супроводі Жанни д'Арк прийшли і перемоги - вже 4 травня півторатисячний загін, очолюваний Жаном де Дюнуа і Етьєном де Віньольом, захопив англійський бастіон Сен-Лу. Перший успіх надихнув французів наступного дня, переправившись через Луару, зайняти форт Сен-Жан-ле-Блан, після чого, закликані Жанною д'Арк, 6 травня вони зважились атакувати форт св. Августина. Його захоплення відкрило шлях на фортецю Турель, падіння якої 8 травня завершило 209- денну облогу Орлеана.
10 жовтня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Столітня війна
Європа
Середньовіччя

Головні події 12 жовтня

#ЦейДень
Все про 12 жовтня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left11 жовтня
13 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward