Війна за польську спадщину
10 жовтня 1733 року французький король Людовик XV оголосив війну Австрії і Саксонії, щоб відновити на польському престолі свого тестя Станіслава Лещинського, позбавленого корони силою зброї. За два роки бойових дій цього досягти не вдалось й на престолі утвердився австро-російський ставленик саксонський курфюрст Август III, проте австрійські Габсбурги втратили значні володіння у Лотарингії та Італії, які відійшли французьким та іспанським Бурбонам. На обкладинці: Герб короля польського Станіслав I Лещинського
10706
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Перші роки Великої Північної війни, розпочатої Річчю Посполитою за підтримки Московського царства і Данії, склались для антишведської коаліції вкрай невдало — молодий король Карл XII по черзі здолав усіх своїх супротивників, окупував більшу частину Польщі, на престол якої у жовтні 1704 року звів лояльного йому Станіслава Лещинського, а ще через два роки таємним договором змусив саксонського курфюрства Августа II Фрідріха (відомого також як Август Сильний) змиритись з втратою польської корони. Проте похід Карл XII проти російського царя Петра I завершився шведською поразкою під Полтавою у липні 1709 року, й Лещинський був змушений з родиною і двором виїхати до Франції, де у серпні 1725 року його старша дочка 22-літня Марія вийшла заміж за 15-літнього короля Людовик XV.

Тим часом поновлений на польському престолі Август Сильний здійснив спробу встановити в країні спадкову монархію, щоб передати корону своєму єдиному законному сину, але зіткнувся з протидією шляхти, яка на т. зв. «Німому сеймі» 1717 року позбавила його значної частини владних повноважень. Проте намірів своїх він не полишив і у 1732 році, вже важко хворий, запропонував прусському королю Фрідріху-Вільгельму Гогенцоллерну частину Великої Польщі, Польську Пруссію і Курляндію в обмін на його підтримку об'єднання решти польсько-литовських володінь і Саксонії у нове королівство. Переговори з цього приводу довелось перевати у січні 1733 року через загострення діабету у Августа II Фрідріха, а потім і його кончини у ніч проти 1 лютого.

Смерть польського короля внесла корективи і в таємні переговори, які велись за його спиною: Росія відмовилась ратифіковувати т. зв. «Довоговір трьох чорних орлів», укладений нею восени попереднього року з Пруссією і Австрією, щоб запобігти можливому зближенню Саксонії з Францією, згідно з яким наступником на польському престолі мав стати маловпливовий у Європі Мануел, граф Орена, брат португальського короля Жуана V де Браганса.

Після того як зусиллями французького посла у Варшаві маркіза де Монті вдалось примирити родини Потоцьких і Чарторийських задля підтримки Лещинського і на конвокаційному сеймі провести рішення, що забороняло обрання короля з числа іноземців, Австрія і Росія знову вступили переговори. 19 серпня 1733 року вони підписали угоду, якою висловили намір підтримати кандидатом на польський престол курфюрста саксонського Фрідріха Августа II (сина попереднього короля) за умови відмови Польщі від володінь у Лівонії, будь-яких територіальних претензій до Австрії, лояльності до російської політики у Курляндії, визнання Анни Іванівни імператрицею російською і Марії Терезії австрійської спадкоємицею її батька імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурга.

На підтвердження рішучості силою зброї відстоювати свої інтереси того ж дня 16 тисяч російського війська під командуванням генерал-фельдмаршала Петра Лассі, яке ще на початку місяця перейшло кордон Речі Посполитої, зайняло Ковно (нині Каунас, Литва), наступного — Гродно (нині Білорусь) й 11 серпня перетнуло польський кордон.

У відповідь 5 вересня Франція відкрито заявила про свою підтримку Станіслава Лещинського, який на цей час за сприяння Пруссії її територією вже інкогніто повернувся до Польщі, де 13,5 тисяч делегатів елекційного сейму, що зібрався у Волі під Варшавою під головування примаса королівства Польського і Великого князівства Литовського Теодора Потоцького, 12 вересня 1733 року обрали його королем. Невдоволена цим група з десь трьох тисяч дворян на чолі з литовським магнатом Михайлом Сервацієм Вишневецьким, дочекавшись російських військ, які 20 вересня підійшли до Варшави, перебралась через Віслу під їх захист. 5 жовтня у празькому урочищі Грохув на власному сеймі вони обрали королем Фрідріха Августа II (під іменем Август III), сина Августа Сильного, про що росіяни сповістили польську столицю 93-а гарматними пострілами і того ж дня зайняли Варшаву.

Частина прихильників Лещинського була змушена відступити до Кракова, а він сам знайшов прихисток у Данцигу (нині Гданськ). Це дало привід Людовику XV під приводом захисту свого усунутого від влади тестя 10 жовтня 1733 року оголосити війну Саксонії і Австрії, невдовзі підтриману його дядьком іспанським королем Філіпом V, а в листопаді — Карлом Еммануїлом III, королем Сардинії.

До кінця року армія Лассі розбила польські сили під Краковом, де 17 січня 1734 року у Вавельському замку коронувався Август III, після чого рушила до Данцига, який 21 лютого був блокований з суші і моря російськими та саксонськими військами.

Добре укріплене місто захищалось 30-тисячним гарнізоном з місцевих й польських гвардійців, міського ополчення, французьких драгунів і шведських найманців під загальною командою коменданта генерал-майора фон Штайнфліхта. За відсутності належної артилерії взяти його штурмом не видавалось можливим, то ж на початку березня командування облогою Данцига перейняв надісланий з Перербурга генерал-фельдмаршал Бурхард Мініх.

Тим часом Австрія розпочати бойові дії все ще не змогла, опинившись в політичній ізоляції: усупереч її сподіванням на союзний договір 1731 року її відмовились підтримати Великобританія та Голландська республіка. Лише після тривалих переговорів надати їй допомогу зрештою погодилась Пруссія, і 9 квітня 1734 року імператор Карл VI домігся від рейхстагу оголошення війни Франції, коли та, успішно здолавши захисні рубежі біля Карлсруе, вже впевнено просувалась до Рейну.

Тільки у липні, коли, так і не дочекавшись належної допомоги Франції, яка остерігалась загострення стосунків з Росією, після піврічної блокади впав Данциг, звідки Лещинський евакуювався до Кенігсберга під захист прусського короля Фрідріха Вільгельма I, а потім — до Франції, і російські та саксонські війська прийшли на підмогу німецьким, просування французів імперською територією вдалось зупинити.

В Італії французькі і савойські війська у жовтні 1734 року взяли Мілан, іспанські — відновили контроль за Неаполітанськими і Сицилійськими королівствами, втраченими у Війні за іспанську спадщину на початку століття. Однак у Польщі прихильників Лещинського продовжували переслідувати невдачі: створена у листопаді на його підтримку Дзіківська конфедерація протрималась лише до лютого наступного року, коли командуючий її військами Юзеф Потоцький, зазнаючи постійних втрат від російських і саксонських військ, був змушений визнати королем Августа III.

До літа 1735 року активні бойові дії на всіх театрах Війни за польську спадщину фактично припинились, і сторони погодились на мирні переговори. Вони пройшли за посередництва Великобританії й завершились у жовтні укладенням попереднього договору, ратифікованого 18 листопада 1738 року у Відні. Згідно з досягнутими домовленостями, Станіслав Лещинський відмовився від претензій на польський престол, в якості компенсації отримавши завойовані французами у Священної Римської імперії герцогства Лотарингія і Бар, які по його смерті мали відійти Франції. Натомість Франц III, засновник лотаринзької гілки німецьких Габсбургів, отримав престол Великого князівства Тосканського, вакантний по смерті у 1737 році останнього представника родини Медічі. Іспанські Бурбони утвердились у володінні Неаполітанським і Сицилійськіим королівствами під зверхністю Карла, молодшого сина короля Філіпа V, котрий у свою чергу погодився поступитись Австрії герцогством Парма і відмовитись від претензій на Тоскану.

Незважаючи на те, що за Віденським договором і Філіп V іспанський і його племінник Людовик XV французький визнали австрійську Прагматичну санкцію 1713 року, коли у 1740 році згідно неї ерцгерцогинею Австрії стала Марія-Терезія, свої претензії на володіння її батька Карла VI Габсбурга заявили не лише вони, але й курфюрст Баварії Карл VII Віттельсбах і королі польський Август III, сардинський Карл Еммануіл III та прусський Фрідріх II, що стало причиною восьмилітньої Війни за австрійську спадщину.

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 5 жовтня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 10 жовтня

Битва при Пуатьє Карла Мартела

732
#ЦейДень

Все про 10 жовтня

Події, факти, персоналії

Синьхайська революція

1911

Перша черга ДніпроГЕС

1932

Святкування в Пхеньяні

2015