Перша
балканська війна
8 жовтня 1912 року Королівство Чорногорія оголосило Османській імперії війну, в якій його підтримали союзники по Балканському союзу Сербія, Болгарія та Греція. В результаті бойових дій, які тривали до кінця квітня наступного року, Туреччина втратила практично всі свої володіння у Європі. На обкладинці: Фрагмент пам'ятника взяттю болгарськими військами Адріанаполя. Софія, 26 березня 2016 року © BTA
29414
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Рішенням Сан-Стефанського мирного договору, що завершив Російсько-турецьку війну 1877-78 років, Об'єднане князівство Молдови і Валахії, Чорногорія та Сербія отримали незалежність від Османської імперії, а Боснія і Герцоговина та Болгарія отримували статус адміністративної автономії в складі Туреччини. Наступного року Болгарія стала спадковим конституційним князівством, проте в 1880 році вона була змушена передати Греції Фессалію і частини Епіру при збереженні Албанії під османским контролем.

22 вересня 1908 року, скориставшись черговим ослабленням Османської імперії, Болгарія, таємно підтримувана Австро-Угорщиною, яка анексувала у турків Боснію і Герцоговину, проголосила незалежність і створення Болгарського царства. У свою чергу Росія, прагнучи ослабити вплив Австро-Угорщини на Балканах, таємно сприяла об'єднанню сербів, черногорців, болгар та греків на основі православної віри і 8 березня 1912 року Королівство Сербія уклало оборонний союз з Чорногорією, 13 березня — з Болгарським царством, а 29 травня до них приєднались Греція і Румунія.

Проте, всупереч намірам Росії країни Балканського Союзу виступили проти ослабленої Османської імперії — у червні Сербія, прагнучи отримати вихід до Адріатичного моря, почала таємно постачати зброю албанським повстанцям, які з січня 1912 року вимагали надання регіону прав автономії. Свої територіальні претензії до Туреччини мали також Болгарія та Греція, які, як і Сербія, претендували на Македонію. Крім того, Болгарія і Греція претендували на Західну Фракію та місто Салоніки, щоб мати контроль над північним узбережжям Егейського моря.

Після того, як у вересні 1912 року уряд Османської імперії погодився на переговори з албанськими повстанцями, що значно ослабило інтенсивність протестів в регіоні, Королівство Чорногорія, скориставшись як приводом рядом прикордонних конфліктів, 8 жовтня оголосило Туреччині війну. Наступного дня чорногорське військо під командуванням генерала Янко Вукотича перейшло кордон і за кілька днів зайняло міста Тузі, Оброво і Бієло-Поле. 13 жовтня Болгарія вручила ультиматум Османській імперії з вимогою надати автономію Македонії, відкинутий султаном Мехмедом V. Розпочата у Туреччині мобілізація дала привід звинувати її у відмові мирним шляхом вирішити спірні питання, і 18 жовтня 1912 року Болгарія та Сербія, а наступного дня — Греція, оголосили їй війну.

Незавершена військова реформа і значна ширина фронту не дали можливість Османській імперії належним чином організувати оборону і до кінця жовтня вона зазнала двох великих поразок у битвах біля Куманово (нині — Македонія) і Кірк-Кілісом (нині — Кіркларелі, Туреччина), що дозволило сербській армії розпочати наступ на Скопьє, а болгарській — облогу Адріанополя (нині — Едірне, Туреччина). Тим часом греки практично без боїв зайняли всю Фессалію і 7 листопада увійшли в столицю Македонії місто Салоніки, де капітулював 25-тисячний турецький гарнізон. Завдяки активним діям грецького флоту Османська імперія втратила контроль над акваторією Егейського моря і зазнала поразки у боях за Епір.

Фактично втративши боєздатні армію і флот, у грудні 1912 року Туреччина була змушена погодитись на мирні переговори, які були зірвані через місяць в результаті державного перевороту, — лідер молодотурків Ісмаїл Енвер-бей як новий воєнний міністр відмовився їх продовжувати в розразхунку на підтримку Австро-Угорщини та Німеччини. Другий етап Першої балканської війни, який почався 3 лютого 1913 року, також склався невдало для Туреччини: 25 березня болгари взяли штурмом Адріанополь, що відкрило їм шлях для наступу на Константинополь, а 23 квітня чорногорці захопили Шкодер, що змусило Османську імперію погодитись на чергові мирні переговори.

Вони завершились 30 травня підписанням у Лондоні договору, за яким Туреччина втратила практично всі свої володіння у Європі (крім Константинополя), котрі були поділені між Грецією (Південно-Західна Македонія), Сербія (Північно-Західна Македонія, Косово і частина Албанії з виходом до Іонічного моря) та Болгарією (Східна Македонія, Фракія з виходом до Егейського моря). Крім того, Австро-Угорщина, Великобританія, Німеччина, Італія, Росія і Франція підтвердили проголошену 28 листопада 1912 року незалежність Албанії і змусили Чорногорію на її користь поступитись містом Шкодер.

Незважаючи на те, що Болгарія отримала найбільші територіальні надбання, вона заявила претензії на всю територію Македонії, що стало причиною Другої балканської війни проти Греції і Сербії, в результаті якої за місяць Болгарське царство втратило майже всі завойовані нею у Першій Балканській війні території, а також Південну Добруджу, що відійшла Румунії, та Східну Фракію, яка повернулась до Османської імперії.

Друга Балканська війна
Війни
Друга Балканська війна
Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 1 жовтня 2016. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 8 жовтня

Справа Бейліса

1913
#ЦейДень

Все про 8 жовтня

Події, факти, персоналії

Подвиг Елвіна Йорка

1918

Арешт Ернесто Че Гевари

1967