Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Нова стаття
Боротьба з кочівництвом циган у СРСР
5 жовтня 1956 року президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що змінив спосіб життя багатьох радянських ромів. Обіцяючи працевлаштувати та забезпечити житлом, влада підштовхувала їх до осілості та залучення до «суспільно-корисної праці», погрожуючи виселенням у віддалені місцевості країни на виправно-трудові роботи.
На обкладинці: Етнічний прапор ромів, затверджений у 1971 році на І Всесвітньому конгресі циган у Лондоні
6264
Людина і суспільство
Віктор Крупина
Спроби покінчити з кочівництвом циган здійснювалися радянською владою ще до війни. Зокрема, у 1926 році Центральний виконавчий комітет (ЦВК) та Рада народних комісарів СРСР зобов'язали республіканські органи влади першочергово наділити землею тих із них, хто бажав перейти до осілого способу життя. Державне сприяння в роки політики коренізації дозволило їм створити власну писемність на основі кирилиці, видавати рідною мовою журнали, утворити культурні осередки та мистецькі колективи, що заохотило частину ромів до осілого життя. У 1936 році президія ЦВК передбачила низку заходів із подальшого залучення циган у промислове виробництво, сільське господарство та покращення їх соціально-побутового обслуговування. Разом з іншими цигани зазнали сталінських репресій у 1930-х рр., а також були серед «спецконтингенту», який разом з кримськими татарами та іншими народами підлягав депортації з Криму в 1944 році.
Цигани — етнічна спільнота індійської групи індоєвропейської мовної сім'ї, перші згадки про яких на українських землях сягають початку XV ст. На І Всесвітньому конгресі циган у Лондоні в 1971 р. самоназву «ромá» оголошено їхнім етнонімом і рекомендовано ООН для використання в офіційних документах
Станом на 1 січня 1953 року в Радянському Союзі проживало 87206 ромів, з яких 38% вели кочовий спосіб життя (в Україні у цей час постійно проживали 20304 роми, які були зайняті в сільському господарстві та промисловості, ще 8525 осіб кочували). Довідки цього періоду про становище «циганського населення» констатували низький рівень його залучення до «суспільно-корисної праці» — з поміж 49886 дорослих лише 6273 були працевлаштовані. Трактуючи кочовий спосіб життя частини ромів як «бродяжництво», а офіційне безробіття як «паразитизм», влада надавала діям ромів негативного змісту. Такий спосіб їхнього життя дисонував з політикою держави, яка прагнула повної інкорпорованості ромської громади в нав'язувані соціально-економічні практики.
Як доповідали 4 листопада 1954 році у ЦК КПРС Генеральний прокурор Роман Руденко, міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов і міністр державної безпеки СРСР Іван Сєров, попри державні заходи з покращення становища циган, «більшість із них не займається чесною працею, а засоби для існування добувають жебруванням, ворожінням, здійсненням крадіжок; іноді цигани скоюють розбійні пограбування і вбивства громадян». Зокрема, за неповними даними, у 1951 році за кримінальні злочини було арештовано понад 1000, у 1952-у — 1368, у 1953-у — 1167 ромів. Згадані високопосадовці пропонували зобов'язати виконавчі органи влади союзних республік розв'язати соціально-побутові проблеми циган (включаючи забезпечення житлом), працевлаштувати їх, а щодо безробітних застосовувати указ президії Верховної Ради СРСР від 23 липня 1951 року, що передбачав виселення затриманих за жебракування та «бродяжництво» у віддалені райони Союзу на строк до 5 років. Згодом Міністерство внутрішніх справ запропонувало зосередити ромів в одному з районів країни та залучити їх до «суспільно-корисної праці».
Секретар Сталінського обкому КПУ Олександр Ляшко як очевидець описав випадок, який, ймовірно, став приводом до появи указу, що суттєво змінив спосіб життя багатьох циган.
На відміну від свого попередника, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов був не лише кабінетним керівником, але й здійснював регулярні поїздки країною. Під час відвідин Донбасу у 1956 році його кортеж поблизу міста Дебальцеве зустрів циганський табір з десятка кибиток. Зупинившись, Хрущов зав'язав розмову, під час якої дорікнув ромам за їх спосіб життя, байдужість до освіти дітей та закликав перейти до осілості: «Наша держава не може тримати вас у неприкаяному стані. Час кочового життя минув! Так що обдумайте все як слід і припиняйте таке життя. А ми доручимо місцевим органам влади надати вам усіляке сприяння. У працевлаштуванні, у будівництві житла».
5 жовтня 1956 року президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом». Відзначаючи успіхи радянської держави з поліпшення соціальних умов і культурного рівня життя ромів, указ констатував, що «донині деяка частина циган продовжує займатися бродяжництвом, веде паразитичний спосіб життя і нерідко здійснює злочини». Відтак, указ забороняв ромам займатися бродяжництвом і «пропонував» їм перейти до осілого способу життя. Завдання забезпечення їх постійним місцем проживання та поліпшення культурно-побутового обслуговування покладалося на республіканські уряди. Тим же, хто б «злісно» ухилявся від суспільно-корисної праці та займався «бродяжництвом», загрожувало заслання на строк до 5 років виправно-трудових робіт. Того ж дня Рада міністрів СРСР ухвалила однойменну постанову, якою встановила тримісячний строк для розселення ромів на постійне проживання та їх соціально-побутове облаштування, дозволяла видавати їм грошові позики для будівництва житла, а органи міліції зобов'язувала провести паспортизацію ромів та забезпечити їхню прописку. Указ став одним з кроків до суцільного поборювання неофіційних тіньових економічних практик, запровадженого у 1961 році.
«Для місцевих органів влади він виявився повною несподіванкою, для циган — справжньою трагедією. Табори, що кочували, затримувала міліція, їм оголошувалися попередження на строк до двох місяців, записувалися прізвища старійшин. Цигани групами приходили у виконкоми місцевих рад, де їм терпляче пояснювали необхідність перебудовувати своє життя, одразу ж пропонували різноманітні роботи з наданням тимчасового житла. Але більшість з них ніяк не могла уявити собі іншого способу життя, окрім того, який віками формувався в їхньому побуті і став відмінною рисою психічного складу кочового народу» - Зі спогадів секретаря Сталінського обкому КПУ Олександра Ляшка про труднощі виконання указу
Серйозним важелем припинення кочівництва ромів стала паспортизація — всі дорослі особи отримали паспорти, що у поєднанні з інститутом прописки, суттєво обмежувало свободу пересування.
Однак втілення указу давалось непросто. Некваліфіковану робочу силу радянська економіка потребувала і знайти робоче місце було неважко — ромів працевлаштували в сільському господарстві та промисловості, проте вони, як правило, там надовго не затримувалися. На кінець 1957 року у Миколаївській області 121 дорослий з 493 не був працевлаштований, Полтавській — 100 з 621, Вінницькій — 126 з 283, Херсонській — 117 з 581. Найбільшою перешкодою став об'єктивний дефіцит житла у країні. Перевірка стану виконання указу в Україні виявила, що, наприклад, у Літинському районі Вінницької області 10 родин ромів проживали в погано обладнаних землянках та антисанітарних умовах. Побутових проблем додавали суспільні стереотипи та упередження щодо циган, то ж сільське і районне керівництво навіть йшло на порушення законів, аби позбутися їхнього сусідства.
«І місцевим органам влади довелося добре попрацювати, аби розселити циган по селищах на околицях міст, працевлаштувати. Чоловіки пішли працювати на найближчі дрібні підприємства і в колгоспи ковалями, мідниками, жерстяниками, на ремонт найпростішого інвентара. Жінки як і раніше ворожили і займалися перепродажем товарів. Коней своїх цигани продали, і багато хто придбав мотоцикли. Навіть старці гордо усідалися на свої гуркітливі стальні коні, дістаючи бородами до бензобаків і вміло керували ними. Так, вочевидь, цигани — це народ, існування якого можливе лише в русі» - Зі спогадів секретаря Сталінського обкому КПУ Олександра Ляшка про виконання указу
Зрештою, перебуваючи під такою пильною увагою держави багатьом ромам доводилося приховувати свою національність, ламати усталений спосіб життя та інтегруватися в радянський соціум. Перевірка виконання указу в 1957 році засвідчила притягнення до кримінальної відповідальності 317 ромів, у тому числі в Україні — лише 80. Надалі кількість засуджених зменшувалася.
Довідка Паспортного відділу МВС СРСР від 15 лютого 1959 року констатувала працевлаштування понад 25 тисяч ромів та суттєве зменшення їхніх міграцій, а також містила пропозицію відмінити указ 1957 року як такий, що виконав своє призначення і може нашкодити позитивному образу СРСР. Зрештою, 27 лютого 1962 року покарання ромів «за бродяжництво» та «ухиляння від суспільно-корисної праці» було скасовано: етнічна персоналізація покарання вже була необов'язкова, адже діяли республіканські укази про боротьбу з неробами.
Віктор Крупина © спеціально для «Цей день в історії», 29 вересня 2019. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Перша ін'єкція інсуліну
Наука і техніка
Перша ін'єкція інсуліну
Людина і суспільство
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 5 жовтня

#ЦейДень
Все про 5 жовтня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left4 жовтня
6 жовтняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward