Через неточність Юліанського календаря з часу його введення в 45 році до н. е. до XVI століття виникла різниця у 10 днів порівняно з фактичним настанням сонячного рівнодення, що мало ключове значення для визначення дати Великодня, оскільки він святкується у першу неділю після весняного повного місяця, що наступив після дня весняного рівнодення. На Тридентському соборі, що закінчився в 1563 році, був затверджений план виправлення календарної помилки, в основу якого було покладено вимогу, щоб весняне рівнодення було того ж числа, що й у рік проведення Нікейського собору — 21 березня (а не 11 березня, як це мало місце в ті роки).
З усіх пропозицій, висловлених вченими, найбільшу прихильність викликала ідея італійського астронома Алоізія Лілія, подана в спеціальну папську комісію в 1575 році. Його 800-сторінкова праця розглядалась три роки після чого була опублікована для обговорення, яке тривало до 1582 року. Лілій пропонував реформувати календар у два етапи — по-перше, змінити правило визначення високосних років, що дало б можливість встановити середню тривалість року рівною 365,2424 днів (досить точно порівняно з тривалістю середнього тропічного року в 365,24219879 днів), і, по-друге, протягом 40 років анулювати всі високосні роки, що дало б можливість надолужити десятиденне відставання Юліанського календаря.
Реформа календаря була підписана і проголошена 24 лютого 1582 року папською буллою «Inter gravissimas» («Серед найважливішого») в урочистій обстановці — в ній наказувалось не вважати високосним рік, кратний 100, але не кратний 400 (наприклад, 1600-й — високосний, а 1700-й — ні), як це й пропонував Алоізій Лілій. Проте друга його ідея була відхилена за наполяганням члена папської Комісії з реформи Христофора Клавія і десятиденна різниця між календарною і астрономічною датою ліквідовувалась за один день, для чого наступний день після 4 жовтня 1582 року слід було вважати 14 жовтня.
Оскільки влада Григорія XIII не поширювалася далі Папської області, крім пунктів, які стосувалися безпосередньо реформи календаря, папська булла містила звернення до правителів країн щодо необхідності прийняття нового календаря в їхніх володіннях. У 1582 році на Григоріанський календар перейшли Іспанія, Італія, Португалія, Річ Посполита, Франція, Лотарингія, наступного — Голландія, Бельгія, Брабант, Фландрія, Льєж, Аугсбург, Трір, Баварія, Зальцбург, Регенсбург, а у 1584-у — Австрія, католицькі кантони Швейцарії, Сілезія, Вестфалія та Іспанські колонії в Америці.
Через те, що Константинопольський патріарх Єремія відхилив календарну реформу Григорія XIII, новий календар у православних країнах був введений майже через 500 років: в Болгарії — в 1916-у, в підросійській Україні та Росії — у 1918-у, у Сербії — в 1919-у, а в Греції — в 1924-у. Тривалий час Григоріанський календар впроваджували і протестантські країни: Швеція — в 1753-у, Великобританія — в 1782-у, Швейцарія завершила перехід в 1811-у. Японія прийняла новий календар в 1873 році, Корея — в 1895-у, Тайвань — в 1912-у, Туреччина — в 1926-у, Єгипет — в 1928-у. Останнє впровадження Григоріанського календаря відбулося в 1949 році в Китаї і на сьогодні єдиними країнами, які досі його не запровадили є Ефіопія і Таїланд.
Введення нового календаря не обійшлося без казусів. Наприклад, у Бельгії та Голландії 1 січня 1583 настало відразу після 21 грудня 1582 і в тому році все населення залишилося без Різдва, шведи у XVIII столітті намагались плавно перейти на нове літочислення, але через 11 років знову повернулись до Юліанського календаря і запровадили Григоріанський лише через 40 років, перестрибнувши 17 лютого 1753-го на 11 днів уперед, на Алясці із-за перенесення лінії зміни дати після п'ятниці 5 жовтня 1867 року за старим стилем наступила ще одна п'ятниця 18 жовтня за новим стилем.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Перша поява 29 лютого у календарі, 42 до н. е.
• Метрична система мір, 1795
• Введення в Україні Григоріанського календаря, 1918