З 1384 року історична територія Нідерландів (сучасні Бельгія, Нідерланди, Люксембург і частина північної Франції) перебували у складі Бургунського герцогства. По смерті Карл Сміливого, останнього герцога Бургундії з династії Валуа, в 1477 році Бургундія була поділена між Францією і Священною Римською імперією. У 1548 році імператор Карл V Габсбург виділив Бургундський округ в окрему нероздільну територіальну одиницю, яка отримала незалежність. Наступного року він видав едикт, за яким Нідерланди стали окремою державою під управлінням штатгальтера (намісника) і Генеральних штатів як вищого представницького органу та спадкоємною власністю Габсбургів.
У 1555 році Карл V зрікся своїх неавстрійских володінь на користь сина Філіпа, який наступного року став королем Іспанії. Той позбавив ряд свох володінь багатьох привілеїв, що в 1568 році призвело до Вісімдесятилітньої війни, яка закінчилась в 1648 році підписанням Мюнстерського договору, за яким Республіка Сполучених провінцій Нідерландів здобула незалежність від Іспанії. Південна частина Нідерландів залишилася під владою Габсбурзької монархії до 1790 року, зберігаючи відносну самостійність, коли в результаті повстання було утворено Бельгійські сполучені штати.
Держава проіснувала менше року, і в 1797 році Австрійські (Габсбурзькі) Нідерланди разом Республікою Сполучених провінцій Нідерландів за Кампо-Формійским мирним договором, що завершив Австро-французьку війну 1792 року, перейшли на 20 років у володіння Франції. Після поразки Наполеона і реставрації у Франції династії Бурбонів, Віденський конгрес країн-переможниць у 1815 році санкціонував створення унітарної держави Об'єднане королівство Нідерланди у складі Північних та Південних Нідерландів, Люксембургу і Льєжа.
Через значну різницю в історичному розвитку південна та північна частини Нідерландів мали різний економічний розвиток, відрізнялись мовно і релігійно, що приводило до численних конфліктів, які загострились після Липневої революції у Франції 1830 року. 25 серпня заворушення проти короля Вільгельма I Оранського почались у Брюсселі, 27-го — в містах Намюр, Льєж, Юі, Льовен, Монс, Вервьє. Після утворення 24 вересня тимчасового католицького уряду в Брюссель були введені війська, які були змушені 26 вересня залишити місто після кривавої битви з повсталими.
До кінця вересня практично вся територія Бельгії була захоплена повсталими, і 4 жовтня 1830 року тимчасовий уряд, що складався з дев'яти шанованих жителів Брюсселя, проголосив незалежність південних провінцій (за винятком Люксембургу) і через два дні призначив комісію зі створення конституції, членів суду та органів управління. 10 листопада відбулось перше засідання парламенту, обраного тиждень перед тим лише 1% населення Південних Нідерландів, який 7 лютого 1831 року прийняв ліберальну конституцію, що гарантувала основні громадянські свободи, суверенітет народу і визначала верховною владою двопалатний парламент.
Бельгія стала конституційною монархією і її конституція згодом була покладена в основу контитуцій Нідерландів, Люксембургу, Сардинського королівства, Пруссії, Іспанії, Греції та Румунії; конституція Бельгії 1831 року діє і по сьогодні. Лондонським протоколом (січень 1831 року) Австрія, Велика Британія, Прусія, Росія та Франція підтвердили незалежність і нейтралітет Бельгії, і 4 червня 1831 року принц Леопольд Саксен-Кобург був проголошений першим королем країни.
Нідерланди визнали незалежність Бельгії лише в 1839 році, після того як під тиском Франції та Великобританії їм була повернута частина Фламандії і Фландрії; герцогство Люксембург, яке втратило дві третини території, що відійщли до Бельгії, стало незалежною країною в 1890 році. Незважаючи на те, що у 1835 між Брюсселем і Мехеленом була збудована одна з перших залізниць у Європі, економіка Бельгії переживала значний занепад до кінця XIX століття. Це ж стосувалось і гуманітарної сфери — у Бельгії були закриті всі державні школи, незважаючи на переважаюче фламандське населення французька була проголошена державною мовою, що привело до конфлікту між франкомовним півднем і фламандською північчю, який триває й до сьогодні.
В 1960-і роки, коли важка промисловість півдня Бельгії втратила своє стратегічне для економіки країни, фламандці стали все енергійніше домагатись рівності своїх прав, і в 1971 році їх зусилля привели до прийняття закону, що зрівнював права фламандської та французької мов, а в 1989-у — закону про федеративний устрій держави, гарантом єдності якої є монархія. 6 лютого 1993 року бельгійський парламент прийняв поправку до першої статті конституції про федеративний устрій держави, згідно з якою посилилась самостійність обох частин країни — Валлонії та Фландрії.
Коментарі
Дивіться також
• Нідерландська революція, 1648
• Зречення Наполеона Бонапарта, 1814
• Бельгія — федеративна держава, 1993