Поразка
Варшавського повстання
2 жовтня 1944 року у місті Ожарув генерал Тадеуш Бур-Коморовський підписав з німцями угоду про капітуляцію Армії Крайової і здачу в полон учасників повстання, яке тривало 63 дні і привело до загибелі не менше 235 тисяч чоловік. Більшість жителів Варшави були депортовані до концтаборів і на примусові роботи до Німеччини. На обкладинці: Бійці Армії Крайової готуються до капітуляції, 11 жовтня 1944 року
25988
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після висадки союзників у Нормандії на початку червня 1944 року Радянська Армія отримала можливість для широкомасштабного наступу в Білорусії і 29 липня форсувала Віслу, створивши за наступні дні на її правому березі кілька плацдармів для наступу на Варшаву. У його ході 21 липня у Москві ліві польські партії створили Польський комітет національного звільнення (ПКНЗ), який проголосив себе тимчасовим урядом Польщі і отримав визнання Радянського Союзу. СРСР зобов'язався передати ПКНЗ владу на звільнених від Німеччині польських територіях, попри те, що з 1939 року у Лондоні діяв уряд Польщі у вигнанні, якому підпорядковувалась більша частина антинімецького спротиву, включаючи Армію Крайову.

Її командування підготувала план «Буря», який передбачав взяття під контроль польських територій, з яких відступатиме німецька армія, до вступу на них військ СРСР, і де мали б бути легалізовані структури еміграційного уряду. 25 липня 1944 року керівництво Армії Крайової прийняло рішення про підготовку повстання у Варшаві, яке почалось 1 серпня, коли ПКНЗ пермістився у Люблін, — хибний розрахунок на те, що повстання буде підтримане Великобританією, а Радянська Армія увійде у Варшаву за 3-4 дні, призвів до того, що повстання розтягнулось на кілька місяців.

Попри зусилля Вінстона Черчілля і Франкліна Рузвельта надати воєнну допомогу повсталим, Йосиф Сталін, прагнучи змусити польський уряд у Лондоні до співпраці із ПКНЗ і відмовитись від територій, зайнятих СРСР у вересні 1939 року, відмовив у наданні повітряного коридору, і протягом серпня британські ВПС здійснили лише кілька рейсів з аеродромів в Італії, під час яких скинули 146 підготовлених диверсантів і контейнери з провіантом, котрі приземлились далеко від Варшави.

Не зумівши взяти під контроль стратегічні об'єкти, погано озброєні повстанці змогли захопити лише третину міста у різних його районах, опинившись в оточенні німецьких підрозділів, які створили п'ять секторів оборони і замінували мости та стратегічні комунікації. Так і не дочекавшись радянського наступу, передові підрозділи якої стояли у передмісті польської столиці, 3 серпня Армія Крайова втратила правобережний район Прага, а після прибуття через два дні підкріплення у вигляді підрозділів СС генерала Еріха фон Баха-Целевського і російських частин «РОНА» генерал-майора Броніслава Камінського почався широкомасштабний наступ на підконтрольні повсталим райони Варшави з використанням танків і авіації, який тривав до 17 серпня.
18 серпня 1944 року командуючий німецькими силами генерал Еріх Бах-Зелевський запропонував Армії Крайовій скласти зброю і, не отримавши відповіді, продовжив бойові дії — 2 вересня було взяте під контроль Старе місто, після чого повстанцям надійшла ще одна пропозиція про капітуляцію на почесних умовах, яка була прийнята урядом в Лондоні 7 вересня. Цього ж дня почались німецько-польські переговори при посередництві Червного Хреста, які тривали три тижні. За цей час німцями були зайняті райони Мокотув, Жолібож і Кампінос.
30 вересня 1944 року командуючим Армії Крайової був призначений генерал Тадеуш Бур-Коморовський, за наказом якого наступного дня повстанці припинили вогонь. 2 жовтня в штабі Баха-Залевського в Ожаруві був підписаний акт про капітуляцію, за яким бійці Армії Крайової мали здатись на правах військовополонених — за 63 дні повстання вона втратила близько 10 тисяч убитими, 6 тисяч пропалими без вісті і 15 тисяч пораненими; ще 17 тисяч, включаючи 6 генералів і більше 900 офіцерів, протягом першої декади жовтня здалось у полон. Німці, включаючи російські підрозділи, втратили убитими 1570 чоловік, 7 тисяч пропалими без вісті і 9 тисяч пораненими; більшість із 2 тисяч німецьких полонених були звільнені за умовами капітуляції.

Хоча точна кількість жертв залишається невідомою, за оцінками, під час Варшавського повстання загинуло до 200 тисяч цивільних осіб. За час міських боїв місто втратило чверть будівель і ще 35% німці зруйнували після капітуляції повстанців, відправивши жителів знищених кварталів до концтаборів і на примусові роботи до Німеччини. До січня 1945 року, коли зруйнована на 85% Варшава була звільнена, в ній проживало не більше 20 тисяч чоловік.

Після підписання капітуляції Тадеуш Бур-Коморовський утримувався в офіцерському таборі для військових полонених в замку Колдіц (Саксонія), звідки був звільнений американцями 4 травня 1945 року. У повоєнний період був командуючим польських збройних сил на Західному Фронті та в. о. прем'єра уряду Польщі у вигнанні у Лондоні, де помер у 1977 році.

Генерал поліції і військ СС Еріх фон Бах-Целевський, за наказом якого 28 серпня 1944 року за звірства під час придушення Варшавського повстання, був розстріляний командуючий російськими військами ваффен-бригадефюрер Броніслав Камінський, по війні став ключовим свідком обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, у 1951 році був засуджений до 10 років, у 1961 році отримав 4,5 роки тюрми за участь у вбивстві під час «Ночі довгих ножів», а наступного — отримав пожиттєвий термін за вбивства шістьох комуністів у 1933 році і помер через десять років у тюремній лікарні.

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 28 вересня 2016. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 2 жовтня

Кінець Казанського ханства

1552
#ЦейДень

Все про 2 жовтня

Події, факти, персоналії

Помер гетьман Іван Мазепа

1709

Студентська революція на граніті

1990