Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Гельмут Коль — канцлер ФРН
1 жовтня 1982 року в Бундестазі пройшло голосування за відставку федерального канцлера ФРН соціал-демократа Гельмута Шмідта і обрання його наступником представника ХДС/ХСС Гельмута Коля. На цій посаді Коль пробув рекордні 16 років, протягом яких відбулось об'єднання Німеччини і перетворення Європейської економічної спільноти в наднаціональний політичний союз.На обкладинці: Гельмут Коль, 1989 рік © Ullstein Bild/Getty Images
1529
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Трохи більше ніж через місяць після капітуляції Німеччини в Берліні було створено Християнсько-демократичний союз (ХДС), що позиціонував себе масовим міжконфесійним рухом. Не без труднощів відмовившись від наміру будувати соціалізм, ХДС став партією поміркованих консерваторів, що незмінно перемагала на виборах протягом двох десятиліть після створення Західної Німеччини в 1949 році. У 1963 році Конрада Аденауера змінив Людвіг Ерхард, якому ФРН завдячує своїм «економічним дивом». Проте його тісна співпраця з Вашингтоном, зокрема підтримка у В'єтнамській війні, привела до розпаду в 1966 році коаліції ХДС з Вільною демократичною партією (ВДП). Курту Кізінгеру, що спирався вже на підтримку соціал-демократів (СДП) теж не вдалось пропрацювати довго, і в 1969 році християнські демократи вперше програли вибори і опинились в опозиції.

У цей час 39-літній доктор історичних наук Гельмут Коль саме обрався міністром-президентом землі Рейнланд-Пфальц і увійшов до федеральної ради партії ХДС, у рядах якої перебував з повноліття. Коли після невдалих спроб протистояти соціал-демократу Віллі Брандту у проведенні його політики зближення з СРСР з посади лідерів ХДС пішли і Кізінгер і його наступник Райнер Барзель, 12 червня 1973 року Коль виявився єдиним кандидатом у нові очільники, який влаштовував полярно налаштованих однопартійців.

Форсувати події після вимушеної відставки Брандта наступного року Коль не став: заручившись підтримкою впливової баварської партії Християнсько-соціальний союз (ХСС), на федеральних виборах 1980 року він підтримав її лідера Франца Штрауса, після програшу котрого став одноосібним лідером об'єднаної опозиції ХДС/ХСС.

Скориставшись розбіжностями в лавах правлячої коаліції, 1 жовтня 1982 року ХДС/ХСС ініціювала голосування в парламенті за т. зв. конструктивний вотум недовіри, який передбачає відставку глави уряду лише у поєднанні з одночасним обранням його наступника, на яких у спілці з частиною ВДП отримала перемогу, і Гельмут Коль став шостим канцлером Федеративної Німеччини.

Втім певності у надійності ситуативної коаліції Коль не мав і вже через місяць після складання присяги ініціював голосування в Бундестазі питання довіри власному уряду, які 17 грудня 1982 року його партія навмисто програла, щоб відкрити можливість проведення позачергових федеральних виборів до парламенту.

Крок був доволі суперечливий, але після довгих вагань 6 січня 1983 року федеральний президент Карл Карстенс таки розпустив Бундестаг. Заперечень не мав і Федеральний конституційний суд Німеччини, який, розглянувши подання кількох депутатів, котрі вважали відставку Коля «несправжньою», 16 лютого прийшов до висновку, що канцлер скористався цілком легітимним правовим інструментом і діяв у межах закону.

У ході швидкоплинної передвиборчої кампанії соціал-демократи зіткнулись з новими несподіванками — відмовою болотуватись попереднього канцлера Гельмута Шмідта і появою на політичній арені Партії зелених, що об'єднала прихильників ще «лівішої» ідеології і численних позапарламентських рухів протесту. На виборах, що пройшли 6 березня 1983 року, «зелені» набрали небагато, але достатньо, щоб СДП переконливо програла, а ХДС/ХСС отримала один з кращих результатів за свою історію, значно випередивши усіх свої конкурентів. До блоку християнських партій приєднались «вільні демократи», завдяки чому вшосте створена т. зв. «чорно-жовта коаліція» 29 березня вдруге обрала 53-річного Гельмута Коля канцлером ФРН.

Незважаючи на давній опір ХДС/ХСС «остполітиці» соціал-демократів, Коль продовжив подальше зближення з НДР. Після свого переобрання у 1987 році він офіційно прийняв у Бонні її лідера Еріха Хонннекера, наступного року — з сім'єю приватно відвідав Східну Німеччину, ще через рік, після падіння Берлінської стіни, — очолив процес об'єднання двох частин Німеччини, остаточно урегульований 12 вересня 1990 року московським договором з СРСР, США, Великою Британією та Францією, і 17 січня 1991 року був обраний Бундестагом першим у повоєнний час всенімецьким канцлером.

На фоні економічного спаду, пов'язаного із труднощами об'єднання Німеччини — уявлення про її вартість виявились надто оптимістичними, у вересні 1998 року ХДС/ХСС програла вибори, поступившись «червоно-зеленій» коаліції, очоленій Герхардом Шредером. 17 жовтня Гельмута Коля вшанували спеціальною військовою церемонією на площі перед Шпаєрським собором, і через тиждень федеральний президент Роман Герцог звільнив його з посади канцлера, на яку Коль обирався п'ять разів і пробув на ній рекордні 16 років, поступившись за тривалістю лише Отто фон Бісмарку.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 19 лютого 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 1 жовтня

#ЦейДень
Все про 1 жовтня
Події, факти, персоналії