Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Гетьманство
Юрія Хмельницького
Через кілька днів після вимушеного зречення Івана Виговського у другій декаді вересня 1659 року чорна рада біля містечка Германівка, що під Києвом, гетьманом одноголосно обрала 18-літнього Юрія Хмельницького. Через місяць його повноваження були підтверджені від імені царя Олексія Михайловича на Генеральній військовій раді у Переяславі ціною укладення з Москвою вкрай невигідної для Гетьманщини угоди. На обкладинці: Юрій Хмельницький на анонімному портеті XVII століття
19114
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Виконуючи волю Богдана Хмельницького, в серпні 1657 року козацька старшина обрала гетьманом його 16-літнього сина Юрія. Проте вже 4 вересня (25 серпня за ст. ст.) рада в Чигирині постановила тимчасово усунути його до повноліття і передати булаву генеральному писару Івану Виговському. Це рішення було підтверджене 6 листопада (27 жовтня за ст. ст.) на раді його влади у Корсуні, утім одностайного схвалення серед старшини не знайшло через нібито польське походження Виговського і небезпеку «щоб-де у нього з поляками якої ради не вийшло».

Вороже до Виговського була налаштована і Запорозька Січ, для якої були неприйнятними жорсткі форми влади «городового гетьмана», зосередженої в руках старшини, і запроваджені ним «великі побори». Формальним приводом для протесту стало те, що запорожців не запросили на вибори нового гетьмана, то ж обурене кошове товариство вдалось до грабунку заможних козаків Південної Київщини. Хвилею невдоволення скористався полтавський полковник Мартин Пушкар, який приміряв до себе гетьманську булаву, і разом з кошовим січовиків Яковом Барабашем написав у Москву донос на Виговсьго, «ляха», що замислив «продати Україну Польщі».

Відчуваючи непевність свого положення, ще до розгрому повстання Пушкаря і Барабаша в червні наступного року, Виговський повернувся до дипломатії останніх місяців життя Богдана Хмельницького, коли вівся пошук альтернативних Москві союзників. Результатом таємних переговорів з Польщею, яка саме успішно завершила війну зі Швецією, став укладений 16 вересня 1658 року Гадяцький договір, що передбачав формування на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств Великого князівства Руського як третьої складової федерації з Польською короною і Великим князівством Литовським.

Однак цей крок Виговського ще більше посилив антигетьманські настрої, підігріті закликом царя Олексія Михайловича до збройного опору «зраднику» Виговському, і попри переконливу перемогу над московським військом у Конотопській битві 8 липня 1659 року навіть серед найближчого оточення гетьмана сформувалась опозиція, яка вбачала у його відставці запоруку припинення війни у Гетьманщині.

Вже у серпні проти Виговського виступив його близький соратник переяславський полковник Тиміш Цицюра і ніжинський Василь Золотаренко, у вересні — учасник Конотопської битви кальницький полковник Іван Богун та вінницький Іван Сірко, спустошливі рейди якого по татарських землях змусили повернутись у Крим більшу частину війська Мехмеда Герая.

Заколотників підтримали Ромни, Гадяч, Лохвиця і Полтава.

За ініціативою свояка Богдана Хмельницького (брата його першої дружини Ганни) Якима Сомка, котрий від переслідувань Виговського втік на Дон, у другій декаді вересня 1659 року біля містечка Германівка (нині Обухівського району під Києвом, за іншими даними — в урочищі Маслів Став на ріці Росава, нині село Маслівка Миронівського району Київської області) зібралася чорна рада — загальне козацьке зібрання за участю старшини, черні і запорожців-січовиків.

Виговський наказав читати і тлумачити статті Гадяцького договору, щоб довести його переваги, однак розуміння не знайшов. Серед іншого йому дорікали зменшеним ще в травні козацьким реєстром, рішенням польського сейму про повернення колишнім власникам втрачених в часи Хмельниччини володінь, нобілітацією старшини і повідомленнями про надання королем родині гетьмана великих маєтностей.

Зчинилась бійка, у якій загинули найближчі соратники Виговського, а він сам заледве врятувався втечею. Через кілька днів до нього у Хмільник прибули представники опозиції: канівський полковник Іван Лизогуб та миргородський Григорій Лісницький. Виговський скорився волі ради і відіслав з послами бунчук і булаву.

Тим не менш, обраний наказним гетьманом Сомко на чолі кількатисячного війська «з полків різних» рушив у Хмільник, де, як повідомляє Самійло Величко, «зламав і розгромив Виговського вкінець так, що всі війська його трупом лягли разом з [Іваном] Гуляницьким, полковником Ніжинським, а хто вцілів пішли врозсипну: татари до Криму, козаки з Петром Дорошенком до війська Сомкового, а поляки з гетьманом Виговським і його братом Данилом — до Польщі». Після нетривалої облоги козаками Сірка був захоплений Чигирин, де залишилась дружина Виговського з сином, «все добро і скарб [його]» в Чигирині і Суботові було розграбовано, так, що «жінки там зостались без нічого».

Однак сподівання Сомка на булаву вивилися марними — козацька старшина зробила ставку на 18-літнього Юрія Хмельницького, прагнучи скористатися доброю славою його батька. Підтримку йому виказав і князь Олексій Трубецькой, який вже 27 вересня прибув з військом до Переяслава, й закликав «до вірної служби цареві».

За кілька днів по тому на раді у Жердовій балці (нині село Жердова Броварського району Київської області), де Юрія представляв колишній старший джура його батька Іван Брюховецький, Хмельницького «прокричали» гетьманом у «сподіванні від нього статку і батьківської вірності [...] отчизні своїй Малоросії, по обидві сторони Дніпра сущій» — повідомляє Величко.

Рада також постановила напрацювати на основі Березневих статей 1654 року проект нової угоди з Москвою, що серед іншого передбачала б ліквідацію її гарнізонів по всій Гетьманщині, окрім Києва, непорушність «вольностей, прав і надань», самостійність православної ієрархії і право гетьмана на міжнародні зносини.

Хоча Жердівські статті були відхилені воєводою Трубецьким, на скликаній 27 жовтня (17 жовтня за ст. ст.) у Переяславі Генеральній військовій раді, де більшість мала старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя на чолі з Цицюрою, він від імені царя підтвердив гетьманські повноваження Юрія Хмельницького. Ціною компромісу стало відновлення правомочності нібито «Прежних статей Богдана Хмельницкого», які у сфальсифікованій редакції позбавили гетьмана багатьох владних повноважень й змінили політико-правовий статус Гетьманату на підпорядковану Москві жорстко обмежену адміністративну автономію, включаючи підпорядкування Москві Київської митрополії.

У кінці 1659 року Виговський дістався Волині й з вірними йому людьми став на зимові квартири в межиріччі Горині та Случі. Через Івана Мазепу — на той час «покоєвого дворянина» Яна Казимира, він передав королю й коронному канцлеру листи, в котрих просив допомогти визволити з Чигирина свою дружину і опікуватися його малолітнім сином Остапом. Тим часом на Гетьманщині схопили рідного брата Виговського Данила, потім ще трьох його родичів — триюрідного брата овруцького полковника Василя, двоюрідного брата Юрія та племінника Іллю, й усіх у кайданах вислали до Москви.

У лютому 1660 року Виговський спробував взяти реванш і вибити подільського полковника Остапа Гоголя з Могилева, але, без успіху. Ян II Казимир винагородив його посадою київського воєводи, символічною в тих умовах, але яка автоматично давала високе звання сенатора Речі Посполитої з відповідними правами і привілеями, і дарував йому староство у Барі (нині Вінницької області), яким володів Виговський, де він й осів з часом, не полишаючи намірів повернення на Гетьманщину.

Що було потім

Восени 1660 року Юрій Хмельницький взяв участь у черговому етапі Російсько-польської війни, але на самому її початку під Чудновом був блокований польсько-татарськими загонами й, дізнавшись, що в цей же час московське військо терпить невдачу під Любарем (де окремим козацьким загоном командував Виговський), погодився на переговори з поляками.

Укладений Хмельницьким 17 жовтня Чуднівський трактат, за яким він визнав зверхність Речі Посполитої, був підтверджений на козацькій раді у Корсуні, але, попри те, що московські війська капітулювали на умовах евакуації з України, підтримки у козацької старшини Лівобережжя не знайшов. Розпочавши проти неї війну, Хмельницький кілька разів безуспішно брав в облогу Переяслав, 26 липня 1662 року зазнав поразки під Каневом і від повного розгрому був врятований татарською армією, разом з якою 3 серпня отримав перемогу під Бужином (нині — Черкаська область). Утім, зневірившись у змозі взяти верх, у жовтні Хмельницький зрікся влади і в січні 1663 року митрополит Дионісій Балабан постриг його у ченці.

У цей час Гетьманщини була розколотою по Дніпру: на Лівобережжі гетьманував промосковськи налаштований Іван Брюховецький, який розправився з Сомком, на Правобережжі — відверто пропольськи орієнтований Павло Моржковський, відомий як Тетеря, свого часу генеральний писар в уряді Івана Виговського, пізніше — радник Юрія Хмельницького.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 9 вересня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Онлайн-тест ЗНО з історії України
Онлайн-тест ЗНО з історії України