Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Безданська
експропріація чотирьох прем'єрів
26 вересня 1908 року бойовиками Польської соціалістичної партії поблизу Вільно здійснено пограбування поїзда, який перевозив гроші з Варшави до Петербурга. Група нападників складалась з 20 чоловік, серед яких крім Юзефа Пілсудського, для котрого це була єдина у його житті операція подібного роду, в якій він особисто брав участь, було ще три майбутніх прем'єр-міністра Польщі, за що цей розбійний напад відомий як «Акція чотирьох прем'єрів».
21117
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

У 1906 році на з'їзді Польської партії соціалістів (ППС) у Відні більшістю голосів делегатів було прийнято програмне рішення відмовитись від боротьби за незалежність Польщі і стати на шлях союзу з російськими революційними організаціями задля повалення царату і здобуття Польщею автономії у складі демократичної Росії. Цьому рішенню не підкорились ряд членів ППС на чолі з Юзефом Пілсудським, котрі залишили з'їзд і на конференції у Кракові оголосили про створення нової партії ППС — Революційна фракція, до якої перейшла і т. зв. Бойова організація (БО ППС), створена у 1904 році спочатку для охорони мітингів і демонстрацій, з часом перетворившись на підпільну військову структуру, яка займалась нападами на політичних опонентів, виявом агентів поліції у своїх лавах, терором проти представників російської адміністрації і грабунками для отримання коштів на партійні потреби.

У 1905 році її очолили 31-літній син машиніста Олександр Пристор і 26-річний виходець із збіднілих дворян Валерій Славек, під чиїм керівництвом Бойова організація зросла до 800 чоловік, що діяли у 27 регіонах Царства Польського і в 1906 році вбила та поранила більше тисячі російських чиновників. Розглядаючи БО ППС, як основу майбутньої армії, Пілсудський організував у Кракові підпільну школу для навчання бойовиків-інструкторів, які стали керівниками міліцейських підрозділів, організованих за територіальним принципом і готових до ведення бойових дій.

На момент створення партії ППС — Революційна фракція Бойова організація Пілсудського налічувала 4330 бійців, які у 1907 році вбили 181 поліцейських, солдатів та шпигунів і вчинили 92 грабежі для отримання фінансування партії. У 1908 році серед членів БО ППС пройшли масові арешти, частина її членів були змушені тікати з Польщі і її чисельність скоротилась до 388 бойовиків. Вимушене преміщення основних дій Бойової організації на Галичину, потребували великих коштів, для отрмання яких Пілсудським був організований напад на поштовий поїзд, який перевозив гроші з Варшави до Петербурга.

26 вересня 1908 року, коли потяг підійшов до станції Бездани поблизу Вільно, група з 16 бойовиків, що очікувала на вокзалі, кинула у нього дві бомби, після короткої перестрілки змусила здатись охорону поштового вагону, у який проникли чотири їх спільника, що їхали поїздом, динамітом підірвали сейфи і викрали близько 200 тисяч рублів (близько 8 млн доларів у цінах 2012 року). Не втративши жодної людини, всі бойовики, серед яких були чотири майбутні прем'єр-міністри Польщі — Юзеф Пілсудський, Александр Пристор, Валерій Славек і Томаш Арцішевський — безперешкодно зникли з місця злочину.

Більша частина викрадених коштів була витрачена на створення на Галичині підпільної військової організації «Спілка активної боротьби», яка стала основою польських легіонів у складі 5-тисячної польської армії Пілсудського, силами якої він у 1918 році став Главою Другої Речі Посполитої.

На підставі повідомлень інформатора за кілька днів першим з учасників нападу на поштовий поїзд був заарештований Ян Фіялковський, який під тортурами виказав лише Чеслава Свірського, котрого 10 жовтня 1906 року було випадково затримано при спробі перетнути кордон за фальшивими документами. На суді в 1909 році Фіялковський був засуджений до 12 років каторги, а Свірський — до страти, заміненої згодом на довічне заслання. Вони обоє були звільнені після Лютневої революції 1917 року і повернулись з Росії до Польщі.

У міжвоєнний період Свірський залишив військову службу, працював у Варшаві нотаріусом. У період економічної кризи взяв Фіялковського, що жив у скруті і опинився без роботи, швейцаром, став хрещеним батьком дочки Юзефа Пілсудського і його душеприкажчиком, з початком Другої світової війни виїхав до Бразилії, де й помер у 1973 році.
Валерій Славек (крайній зліва) і Олександр Пристор (крайній справа), 1935 рік
Валерій Славек (крайній зліва) і Олександр Пристор (крайній справа), 1935 рік

У 1930 році Юзефа Пілсудського на посту прем'єр-міністра Польщі змінив Валерій Славек, котрому на зміну через рік прийшов Олександр Пристор.

Славек тричі очолював польський уряд, після відставки у 1935-у був депутатом. Помер 3 квітня 1939 року після спроби самогубства, як припускається, напередодні розкриття його участі у заколоті проти маршала Едварда Ридз-Смігли.

Після радянської агресії на Польщу, Пристор втік до тоді ще нейтральної Литви, де у 1940 році був заарештований НКВС, вивезений до Москви і помер через рік в Бутирській тюрмі.

Томаш Арцішевський став прем'єром польського уряду в еміграції у 1944 році і після відставки у 1947-у проживав у Лондоні, де й помер у 1955 році.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 9 серпня 2015. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі