сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Битва під Нікополем
Біля міста Нікопол у нижній течії Дунаю 25 вересня 1396 року між військами султана Баязіда Блискавичного і об'єднаною армією хрестоносців, зібраною на заклик імператора Сигізмунда Люксембурга, відбулася одна з найбільших битв Пізнього Середньовіччя. Отримавши безумовну перемогу, османи зуміли остаточно закріпитись на півдні Балкан і на півтисячоліття перетворили територію Болгарії на провінцію.
На обкладинці: Себастьєн Мамеро «Битва під Нікополем», 1472-75 роки © Національна бібліотека Франції
4448
Битви
Дмитро Копилов
За півстоліття свого існування Держава османів підкорила більшу частину Візантії в Малій Азії, у 1352 році почала експансію в Європу, де закріпилась після взяття 15 травня 1361 року Адріанополя (нині - Едірне). Через десятиліття османськими васалами визнали себе деспоти Сере (Греція) і король Прилепи (Македонія), після битви на Косовому полі у 1389 році - деспоти Сербії і Вуки, у 1393 році - цар Відіна Іван Срацимір, чий брат Іван Шишман втратив того ж року свою столицю Тирново і став останнім правителем Другого Болгарського царства.
Фактично єдиним сильним суперником османів на Балканах залишилось Угорське королівство, до кордонів якого невпинно наближався султан Баязід Блискавичний. Через Велику схизму західних церков заклик папи Боніфація ІХ 1394 року до хрестового походу проти турок підтриманий не був, і угорському королю Сигизмунду Люксембургу довелось самому організовувати антиосманську коаліцію. На його заклик відгукнулось лицарство Англії, Франції та Бургундії, що кілька років перед тим замирились і згорнули бойові дії Столітньої війни, а також Хорватія, Венеція, Орден лицарів госпитальєрів, Валахія і Відінське царство.
Антоніо Пізанелло «Сигізмунд Люксембург», 1433 рік © Музей історії мистецтв, Відень
Антоніо Пізанелло «Сигізмунд Люксембург», 1433 рік © Музей історії мистецтв, Відень
За свідченням хронік армія хрестоносців налічувала 50-62 тисячі угорців (з них 26 тисяч найманців), 10 тисяч валахів, 16 тисяч трансильванців, 10-14 тисяч французів і бургундців, 6 тисяч німців, тисячу англійців і 12-13 тисяч найманців зі Штирії, Польщі, Чехії та Італії. Сучасні історики оцінюють її чисельність у 50 тисяч чоловік, а османської, у складі якої також були серби, - у 17-20 тисяч, значно скромніше, ніж 94 тисячі мусульман, про які свідчить анонімний монах-хроніст із Сен-Дені, чи 200 тисяч, які вказує свідок і учасник тих подій баварський ландскнехт Йоганн Шильтбергер (чисельність армії хрестоносців за його даними не перевищувала 16 тисяч).
Похід на Балкани мали очолити герцог Бургундії Філіп ІІ Сміливий, англійський герцог Джон Гонт і брат французького короля Людовик Орлеанський, проте всі троє зрештою відмовилися через необхідність брати участь у мирних переговорах, і кампанію хрестоносців очолив старший син бургундського герцога 24-річний Жан, граф Невер, який діяв за підтримки досвідченого військового Ангеррана VII де Кусі. 30 квітня 1396 року очолювані ними сили виступили з Діжону, через Баварію дістались верхнього Дунаю, звідки човнами прибули в розташування угорського короля в Буду. Згідно із загальним планом хрестоносці мали намір повністю витіснити османів з Балкан, маршем дійти до Константинополя, звідки рушити до Геллеспонту і, переправившись через Дарданелли, пройти через всю Туреччину до Палестини і після звільнення Гробу Господнього, переможцями повернутись морем в Європу.
Першим османським форпостом на їх шляху був Нікопол (нині - у Болгарії) у нижній течії Дунаю, під стінами якого до основного війська приєднались валахи та трансильванці і прибулі кораблями госпітальєри та венеційці. Не зумівши з кількох спроб взяти міцно укріплену фортецю, хрестоносці перейшли до її облоги, хоча й не мали відповідного військового спорядження. Заблокувавши виїзди з міста, вони два тижні провели у розвагах, під час яких, за повідомленням Шильтбергера «…по черзі запрошували один одного на блискучі бенкети […] Кожен день вони наносили один одному візити […] У таборі було повно жінок і дівчат легкої поведінки, з якими багато хто з них віддавався гріху подружньої зради. Деякі не соромилися проводити ночі безперервно в розгулах і оргіях, віддаючись пристрастям азартних ігор, що породжує клятвопорушення і брехню».
Через пияцтво, недбалість і зверхнє ставлення до османів хрестоносці не проводили розвідку навколишніх територій і занадто пізно дізнались, що султан Баязід Блискавичний полишив облогу Константинополя, і, під Тирново з'єднавшись із сербськими загонами Стефана Лазаревича, швидким маршем прибув до Нікопола. Він зайняв оборонну позицію на узвишші біля міста, вишикувавши армію відповідно до турецької тактики того часу: захищені частоколом з вкопаного у землю кілля загони лучників у центрі, легка кіннота позаду і з флангів, захищених з одного боку лісом, з іншого - глибокими ярами; за вершиною пагорба в резерві розмістились сипахи (важка кавалерія).
Хрестоносці плану на битву не мали, поспіхом скликана 24 вересня військова рада теж його не виробила: ревно ставлячись до успіхів один одного, бургундці і французи відкинули пропозицію Сигізмунда для вирішального удару залишатись в ар'єргарді позаду легкої кавалерії і зранку 25 вересня 1396 року разом із загоном госпітальєрів практично самовільно розпочали наступ. З флангів за ними послідувала легка трансильванська і волоська кіннота під командою воєводи Мірчі Старого, а позаду - загони найманців й угорські і німецькі війська на чолі із Сигізмундом.
Султан Беязід Блискавичний на анонімному італійському портреті XVI століття © Баварська державна колекція картин, Мюнхен
Султан Беязід Блискавичний на анонімному італійському портреті XVI століття © Баварська державна колекція картин, Мюнхен
Стрімкою атакою авангард хрестоносців легко пройшов першу лінію османів, загін лицарів і зброєносців зумів зробити пролом в стіні частоколу, через який кіннота практично без опору змела з позицій османську піхоту, змусивши її тікати з поля бою. Відірвавшись від основних сил, французи і бургундці, багато з яких втратили коней і рухались пішки, зрештою дістались вершини плато, де була ставка Баязіда, вважаючи, що перемога уже практично здобута, проте несподівано були потужно атаковані турецьким резервом. Легка кіннота не змогла втримати удар важкої кавалерії і почала відступати, залишивши без захисту французьких і бургундських лицарів, багато з яких полягли на полі бою або попали в полон. Їм на допомогу поспішав король Сигізмунд з основними силами, проте дорогу йому перегородила турецька піхота, що зуміла реорганізуватися, а стрімка атака з флангу сербської кавалерії вирішила долю тригодинної битви, яка закінчилась для хрестоносців катастрофічною поразкою і втратою більшої частини війська.
Під Нікополом загинув адмірал Франції Жан де В'єн, ініціатори невдалого плану битви конетабль Філіпп д'Артуа і маршал Жан II ле Менгр попали в полон, як і маршал Ангерран VII де Кусі і його протеже 24-річний керівник франко-бургундського війська Жан бургундський, що за відчайдушність і відвагу в бою отримав прізвисько Безстрашний; імператору Сигізмунду, Мірчі Старому і майбутньому Великому майстру госпітальєрів Філіберу де Найлаку вдалось врятуватись, діставшись венеціанських суден, що чекали на Дунаї і через Чорне море дістатись на батьківщину.
За наказом Баязіда були страчені всі полонені незнатного походження (до трьох тисяч), згодом була помилувана й звільнена і більшість знаті, а найповажніша - викуплена за гігантські 700 000 дукатів (майже 2,5 тони золота; лише за свого сина Жана Безстрашного його батько, бургундський герцог Філіп ІІ Сміливий, заплатив 200 тисяч дукатів).
Мініатюра «Страта полонених християн після битви під Нікополем» з «Хроніки» Жана Фруассара © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Страта полонених християн після битви під Нікополем» з «Хроніки» Жана Фруассара © Національна бібліотека Франції
Після перемоги під Нікополом османи захопили Відін і полонили останнього болгарського правителя Івана Срацимира. Решту своїх днів він провів в ув'язненні у Бурсі, а вся територія Болгарії на півтисячоліття стала провінцією Османської імперії.
Коли новини про поразку хрестоносців дістались Кніна, хорвати, вважаючи, що Сигізмунд Люксембург загинув, проголосили своїм королем Владислава, короля Неаполя з Анжуйської династії. Спроба у подальшому урегулювати це питання завершилась тривалим і кривавим протистоянням, у якому у 1408 році Сигізмундом було знищено біля двох сотень представників вищої хорватської знаті.
Незважаючи на повне опанування більшої частини Балкан, розвинути свій успіх далі на північ Баязід не зміг - на Сході з'явилась загроза з боку армії чагатайського правителя Тамерлана, який зі своїми полчищами наблизився до кордонів османських територій. У битві під Ангорою (Акрою) в 1402 році Баязід був розгромлений, попав у полон і з його смертю наступного року почалась міжусобиця, яка привела до тимчасового розпаду Османській імперії.
24 вересня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Отто Бісмарка
Правила життя
Правила життя Отто Бісмарка
Битви
Європа
Середньовіччя

Головні події 25 вересня

#ЦейДень
Все про 25 вересня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left24 вересня
26 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward