Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Республіка Салó
Друга Світова війнаВолодимир Лук'янюк
Після капітуляції королівської Італії перед союзниками по антигітлерівській коаліції 23 вересня 1943 року в німецькому посольстві в Римі проголошено створення Італійської соціальної республіки на чолі з Беніто Муссоліні, більш відомої як Республіка Салó за місцем перебування частини її органів влади. Вона була визнана лише країнами Осі і їх сателітами й проіснувала півтора роки до виведення німецьких військ з Апеннін. На обкладинці: Герб Італійської соціальної республіки
4042
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Падіння 13 травня 1943 року Тунісу, останнього оплоту держав Осі в Африці, докорінно змінило ситуацію на Середземноморському театрі бойових дій Другої світової війни. Вже через тиждень на нараді Адольф Гітлер висловив сумніви щодо стабільності уряду Беніто Муссоліні, й 21 травня керівник Верховного командування Вермахту фельдмаршал Вільгельм Кейтель видав директиви для розробки низки операцій на випадок краху Італії і запобігання її можливим спробам укласти сепаратне перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції.

Тим часом в Італії поразка експедиційних сил в Африці, бомбардування Риму та перебої з пальним і паливом все більше схиляла суспільну думку до необхідності якомога швидше закінчити війну і розірвати союз з Німеччиною. Прихильники такого розвитку подій були і в керівництві Фашистської партії, і в Генеральному штабі і в аристократичних колах. На заваді стояв Віктор Еммануїл III, котрий хоч і загалом зневажливо ставився до фашистів, але сподівався, що дуче зможе врятувати ситуацію й, відповідно, монархію.

Сподівання короля розвіялись 11 червня, коли союзники без особливих зусиль захопили першу власне італійську територію острів Пантеллерія, котрий вважався неприступною цитаделлю. Невдовзі спадкоємець престолу принц Умберто прийняв прем'єр-міністра дофашистських часів Іваное Бономі, котрий підняв питання про арешт Муссоліні як негайний захід для порятунку країни. Серед можливих кандидатур на главу нового уряду був названий колишній глава Генштабу генерал П'єтро Бодольйо, усунутий дуче в 1941 році після провальної італійської кампанії в Греції. 4 липня король прийняв його для короткої розмови.

Для політичних кіл Італії це стало сигналом — Віктор Еммануїл III більше не проти зміни уряду.

У ніч на 10 липня союзники висадилися на Сицилії і за тиждень зім'яли супротивника. Серед однопартійців Муссоліні відкрито зазвучали голоси з критикою його діяльності і нагальною вимогою обговорити стан справ в партії і країні. Й хоча головнокомандувач німецькими військами на Середземномор'ї генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг після зустрічі 22 липня з Муссоліні доповів Гітлеру, що той «як і раніше, міцно тримається в сідлі», скликана через два дні Велика фашистська рада переконливою більшістю голосів висловила дуче вотум недовіри, що дало королю право 25 липня усунути його з посади. За наказом генерала Бадольйо, що того ж дня очолив уряд, Муссоліні «був узятий під посилену охорону заради його ж безпеки» й доправлений до гірськолижного готелю в горах Абруццо.

Коли 12 вересня група німецького спецназу звільнила Муссоліні і вивезла його до Мюнхена, Італія вже склала зброю у війні проти союзників, які зайняли південь Апеннін до лінії Салерно — Барі, а Німеччина згідно операції «Алларіх» окупувала більшу частину півострова включно з Римом, з якого були змушені поспіхом евакуйовуватись королівська родина і новий уряд.

Через три дні дуче вже був у ставці Гітлера в Растенбурзі (нині Кентшин у Польщі) у Східній Прусії. Розчарований подіями останніх місяців, він погодився повернутись у політику після тривалих переговорів, про що, цитуючи Муссоліні, 18 вересня північну Італію повідомило «Радіо Монако»: «Ми не зраджували монархію, це монархія зрадила нас... Коли ж вона не виконує своїх обов'язків, то втрачає всі підстави для існування... Держава, яку ми хочемо створити, буде національною та соціальною у вищому розумінні цього слова, тобто в основі її ідеології буде фашизм, до витоків якого ми повертаємось».

23 вересня 1943 року в німецькому посольстві в Римі за відсутності Муссоліні, який все ще перебував у Пруссії, було проголошено створення Республіканської фашистської держави Італія. 28 вересня на першому засіданні Ради міністрів в місті Рокка-делле-Камінате біля Форлі назву змінили на Республіканська національна держава Італія, й остаточно затвердили 24 листопада — Італійська соціальна республіка. Її столицею був проголошений Рим, але через його близькість до лінії фронту штаб-квартири інституційних органів, міністерств та збройних сил були розподілені по всій північній Італії, частина з них — у містечку Салó, біля Брешії, якому нова держава завдячує своїй більш відомій назві.

Республіку Салó, чий суверенітет, у значній мірі формальний, поширювався на більшу частину окупованої німцями італійської території, за виключенням трьох «зон операцій» — однієї на півдні, від Формії до Неаполя, і двох на півночному сході, шо приблизно охоплювали колишні володіння Австро-Угорщини, визнали лише Німеччина, Японія і їх сателіти — Болгарія, Хорватія, Румунія, Словаччина, Угорщина, Республіка Нанкін, Маньчжурія і Таїланд. Союзні Фінляндія і Французька держава — відмовились встановлювати з нею дипломатичні стосунки, як і Ватикан.

14 листопада у Вероні відбувся перший з'їзд новоствореної Фашистської республіканської партії, «народженої з попелу Національної фашистської партії», який постановив «продовжувати війну у союзі з Німеччиною та Японією до остаточної перемоги» і поклав формування інституційної структури республіки на Установчі збори, скликання яких за ініціативою Муссоліні було відкладено на повоєнний час.

«Якби мені довелося починати все спочатку, я б зробив дві речі по-іншому після приходу до влади: скасував би монархію і не підписав би Латеранський договір з Ватиканом» — Беніто Муссоліні, 1944 рік

Постійно скорочуючись географічно у міру просування фронту на північ Апеннін, Республіка Салó проіснувла до відведення з півночі Італії двох німецьких армій в кінці квітня 1945 року. Останнім її форпостом був Мілан, де 25 квітня о 19-30 Беніто Муссоліні як глава держави, збройних сил і Національної гвардії (щонайменше 70 тисяч чоловік) звільнив усіх підлеглих від присяги і через півгодини в супроводі ескорту СС рушив до кордону. Дістатись Швейцарії йому не вдалось — через два дні він був перехоплений партизанами і 28 квітня розстріляний біля містечка Джуліно, провінція Комо.

Військові дії на території Італії офіційно припинились о 4-30 ранку 3 травня 1945 року.

6 червня 1946 року в Італії розпочався конституційний референдум, на якому більшість громадян висловилась за скасування монархічного устрою і проголошення республіки.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 20 вересня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі