Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Сулейман
Пишний — 10-й османський султан
В ході підготовки до чергового військового походу 22 вересня 1520 року помер султан Селім, який за вісім років свого правління мало не втричі збільшив територію Османської імперії. Спадкоємцем на престолі став його єдиний син Сулейман, який за півстоліття підняв спадщину батька до вершин світової могутності. На обкладинці: Портрет Сулеймана Пишного анонімного авторства, бл. 1530 року © Музей історії мистецтв, Відень
7982
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Майже все восьмилітнє правління султана Селіма пройшло у війнах. У 1514 році він розгромив щойно виниклу Державу Сефевідів, щоб зупинити поширення шиїзму на османських васалів в Анатолії, у 1517 році — союзний Ірану Мамлюкський султанат, в результаті чого анексував гігантські території Єгипту, Сирії, Аравії і перевіз до Константинополя останнього халіфа Аббасидів аль-Мутаваккіла III разом зі священними реліквіями — прапором і мечем Мухаммеда, й в Айя-Софії прийняв титул захисника Мекки і Медіни.

Наступною ціллю Селіма стало Середземномор'я, де допомогу османам мали надати алжирські пірати. Підготовка до експедиції зайняла багато часу — було закладено кілька суднобудівних підприємств для створення нового флоту, готувались великі склади провіанту і озброєння. Османські приготування стривожили усю Європу — тут ще не забули про не такий давній розгром хрестоносців під Варною, османські завоювання Сербії, Кафи і фортеці Отранто на півдні Італії. Папа Лев X став збирати широку коаліцію ведучих християнських монархів.

Достовірно невідомо, але вважається, що Селім готував захоплення держави госпітальєрів на острові Родос, який свого часу не зміг підкорити його дід Мехмед Фатіх. Остаточне рішення мала прийняти скликана у серпні 1520 року в Адріанополі (нині Едірне) рада, на яку Селім не приїхав через велику пухлину на спині, що завдавала болю і заважала рухатись. Щойно вирушивши з Константинополя, він був змушений зупинитись у Цурулосі (нині Чорлу, Туреччина), де після 40 днів безуспішного лікування помер у ніч проти 22 вересня, як вважається, від раку (за іншими даними — від сепсису, викликаного фурункулом).

До Сулеймана, котрий як старший син правив санджаком у Манісі, відправили гінців й до його прибуття смерть Селіма тримали у таємниці. Лише через два дні, коли шехзаде морем прибув у Константинополь, столиця привітала нового, десятого, османського султана. Після заупокійної молитви в мечеті Фатіха Селіма поховали в недобудавній ним мечеті, яка сьогодні носить його ім'я.

Інших претендентів на престол не було (троє інших синів Селіма померли в дитинстві), то ж передача влади відбулась без звичної у таких випадках міжусобиці. Проти Сулеймана повстав лише бейлербей Джанберд аль-Газалі, колишній мамелюкський намісник Сирії, який після падіння Єгипетського султанату присягнув на вірність османам. 31 жовтня він прийняв титул маліка (короля) і розгромив турецькі гарнізони в Дамаску, Бейруті, Тріполі і Хомсі. Допомогу артилерією і аркебузами йому надіслали госпітальєри з Родосу. У листопаді він з 23-тисячним військом взяв в облогу Халеб, але місто протрималось до 27 січня 1521 року, коли не прибуло османська армія під командою візира Ферхад-паші й розгромила повсталих.

«Султану лише двадцять п'ять років, він високий, стрункий, але виглядає міцним, з худорлявим і кістлявим обличчям, на якому волосся ледь видно. Султан тримається підкреслено доброзичливо і завжди в доброму гуморі. Кажуть, його влучно назвали Сулейманом, — він любить читати, добре освічений і демонструє уміння міркувати» — З листа невідомого венеційського посланця у Константинополі

У цей час Сулейман завершував розпочаті батьком приготування до походу — падіння 25 червня фортеці Нандорфехервар, званої сербами Белградом, стала його першим завоюванням. Наступного року після піврічної облоги він узяв Родос і навколишні острови й прибережні фортеці госпітальєрів, витіснених в Кандію (острів Кріт).

Підготовка османів до чергової війни з Угорщиною почалась після прибуття в кінці 1525 року в Константинополь посольства Луїзи Савойської, матері французького короля Франциска, який після поразки під Павією опинився в іспанському полоні, — Франція шукала союзників, щоб завдати удару по імперії Габсбургів зі сходу. Сулеймана вдалось переконати у перспективності франко-османського альянсу, і 29 серпня 1526 року під Мохачем він вщент розгромив Людовика II Ягеллончика й взяв Буду, що привело до розпаду Угорського королівства.

У 1534 році Сулейман поховав свою владолюбну матір, й зміг нарешті всупереч османським традиціям одружитись з Гюррем, матір'ю своїх шести дітей, відомою як Роксолана. Після пишного весілля він рушив в Іран, де було захоплено Тебріз і Багдад, згодом у союзі з Алжиром та Францією спорядив кілька еспедицій у Середземне море проти Венеції, Генуї та Іспанії, загалом малоуспішних, і в Індійський океан, де зміг витіснити португальців з Аденської і Перської заток і захопити Ємен на півдні Аравійського півострова.

Чергова експедиція в Європу, організована після тривалої перерви, завершилась укладенням в 1547 році в Константинополі першого мирного договору зі Священною Римською імперією, за яким австрійські Габсбурги були змушені погодитись на щорічну данину у розмірі 30 тисяч флоринів за західну і північну Угорщину.

На цей час під владою Сулеймана за розкіш званого в Європі Пишним, вже були Валахія, Молдавія, Трансильванія, північне Причорномор'я від Дунаю до Дніпра, південь Криму, більша частина Близького Сходу, східна Грузія, Північна Африка від Єгипту до Алжиру. По його смерті після 46 років правління Селім II, син Сулеймана і Роксолани, прийняв державу у розквіті економічної, військової та політичної могутності з відлагодженою системою освіти, оподаткування і кримінального права, яка переживала період розквіту, згодом названий в історіографії золотим віком Османської імперії.

Друк 4
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 19 вересня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі