З'їзд народів у Києві
21-28 вересня 1917 року у Києві відбувся скликаний за ініціативою Української Центральної Ради з'їзд народів Росії. В ухвалених ним постановах насамперед йшлося про потребу федеративного устрою Росії, необхідність надання національно-персональної автономії представникам тих національностей, які «не мали ніде свого краю», про крайові та загальнодержавну мови. З метою розробки та впровадження завдань національного та крайового автономно-федеративного будівництва було створено новий орган — Раду народів під головуванням Михайла Грушевського. На обкладинці: Михайло Грушевський, 1920-і роки
31769
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Ідея автономної України у складі Російської федеративної республіки була однієї із засадничих у розвитку Української революції. Зокрема, на велелюдній демонстрації 1 квітня 1917 року голова Центральної Ради Михайло Грушевський заявив: «Тільки тепер впали всі обмеження [...] Україна вступає як свобідний член в свобідну спілку народів Російської Федеративної Республіки». Така настанова відбилася і в рішеннях Всеукраїнського національного конгресу, який перетворив Українську Центральну Раду на загальноукраїнський орган: «Центральній Раді взяти якомога скоріше ініціативу союзу тих народів Росії, які домагаються, як і українці, національно-територіальної автономії на демократичних підставах в Федеративній Російській Республіці».

Згадану ініціативу «було взято» лише 1 червня 1917 року, коли на засіданні Комітету Центральної Ради вирішили, що одним із питань запланованої на 14 червня IV сесії (загальних зборів) Центральної Ради мають стати «вибори комісії по організації з'їзду представників тих народів, що домагаються автономії та федерації». Однак обрано таку комісію у складі дев'яти осіб було лише 3 липня, вже на V сесії УЦР. Її очолив представник Української демократично-радикальної партії Олександр Шульгин.

Комісія виробила резолюцію, яка й була схвалена загальними зборами УЦР. У першому її пункті зазначалося: «В з'їзді мають взяти участь представники тих народів або тих областей, котрі добиваються національно-територіальної або територіальної автономії і федеративного устрою всієї держави. Народи, не об'єднані цією спільною думкою, можуть бути репрезентовані лише представниками тих партій і груп, які стоять на вищезгаданому ґрунті».

Такий з'їзд планувалося скликати «не пізніше кінця липня» (тобто початку серпня за новим стилем), а організаційну ініціативу його скликання мав виявити Генеральний секретаріат. Однак цього не сталося, з'їзд не був скликаний своєчасно і тому ініціативу на себе знову взяла УЦР. Лише 22 серпня, тобто на VI зборах УЦР, було нарешті затверджено рішення про скликання з'їзду народів, датою проведення якого було визначено 20-23 вересня 1917 року.

Реально з'їзд народів розпочав свою роботу 21 вересня (8 вересня за ст. ст.). За думкою членів створеної у липні комісії УЦР участь у з'їзді мали прийняти «фіни, поляки, ести, латиші, литовці, білоруси, грузини, вірмени, калмики, башкири, сарти, гірські народи Кавказу, сибірські народи, туркмени, євреї, киргизи, молдавани, кілька мусульманських народностей, від кожного козачого війська, декотрі партії, області і партійні групи великоросів (донці, сибіряки) і другі».

Реально представництво виявилося вужчим.

Як зазначалося у газеті «Нова Рада», у роботі з'їзду взяли участь 84 особи, причому «по національностям делегати поділялися так» (далі йшов перелік з вказівкою не лише на кількість представників від кожної національності, а і їхньої партійної приналежності) — 8 українців, 7 білорусів, 2 грузинів, 4 естонців, 11 євреїв, 9 козаків, 9 латишів, 9 литовців, 6 молдаван, 3 росіянина (від загальноросійських есерів, причому лише один з них великорос), 10 татар (в тому числі лідери кримськотатарського руху Челебі Челебієв та Джафер Сейдамет), 5 тюрків («сюди входять представники закавказьких та закаспійських мусульман»). Були і 6 делегатів-поляків, але вони активної участі у з'їзді не брали, оскільки одразу заявили, що є прихильниками незалежності Польщі.

В ухвалених з'їздом постановах насамперед йшлося про потребу федеративного устрою Росії, необхідність надання національно-персональної автономії представникам тих національностей, які «не мали ніде свого краю», про крайові мови та загальнодержавну, якою, як «найбільше зрозумілою більшості людності» була визначена російська. Її мали використовувати «для зносин центральних органів федеративних одиниць з центральними органами федерації та між собою». З метою розробки та впровадження в життя завдань національного та крайового автономно-федеративного будівництва було створено новий орган — Раду народів. Її перше засідання відбулося 29 вересня, і тоді ж було обрано тимчасову президію, головою якої став Михайло Грушевський.

Серед переліку національностей, які взяли участь у з'їзді, було «козацтво», представлене не за партійною ознакою, а представниками козачих військ — Терського, Донського (три представника) Амурського, Кубанського (відзначалося, що то був українець), Уральського, Забайкальського, Оренбурзького. Цілком закономірним було затвердження з'їздом резолюції «Про козацтво», якою воно визнавалося «самостійною галуззю між народами Російської республіки, яка (галузь) утворилася через особливі обставини історичного буття і має всі права на незалежне існування». Встановлені на з'їзді дружні відносини сприяли залагодженню непорозумінь, які виникли між козаками як прихильниками Тимчасового уряду і УЦР вже після Жовтневого перевороту.

Вже після здобуття Україною незалежності З'їзд народів 1917 року нерідко стали означати як «з'їзд поневолених народів». З огляду на обставини його роботи та на поставлені ним завдання слід зазначити, що таке означення не має під собою підстав. Як загалом УЦР, яка ініціювала його скликання, так і, зокрема, М.Грушевський, виступи якого на з’їзді зустрічали оваціями та який очолив створену на з’їзді Раду народів, вважали З’їзд народів важливим кроком на шляху будівництва федеративної держави справді вільних народів вільної Росії, серед яких вони бачили і росіян

Окрема резолюція з'їзду народів стосувалася Литви. Її представники заявили про підтримку рішення Литовського сейму, який на червневому 1917 року засіданні у Петрограді висловився за утворення суверенної Литовської держави. З'їзд народів визнав як саме це рішення литовців про незалежність, так і, з огляду на те, що «правительство не вправі вирішувати долю народів і країв без їхньої згоди», звернувся до Тимчасового уряду з пропозицією зробити те ж саме. Засади такого рішення, окрім підтримки прагнень литовського народу, фактично вказували і на те, що й українці мають право на незалежність, але ним не користаються задля розбудови федеративної Росії.

Були ухвалені також резолюції про білорусів та про Латвію, у яких йшлося про потребу утворення їхніх автономних республік, територія яких мала визначитися з урахуванням етнографічних меж розселення цих народів.

Обрана з'їздом Рада народів, яка і мала сприяти втіленню її засадничих рішень у життя, фактично не працювала — відбулося лише три засідання її голів. Поштовх для початку реальної роботи і, відповідно, пошуку шляхів федералізації Росії, мала дати Перша сесія Ради народів. Вона розпочала свою роботу 6 листопада, а вже наступного дня у Петрограді відбувся переворот, який докорінно змінив обставини. Діяльність Ради народів втратила актуальність — на часі постали інші виклики.

Друк
Геннадій Єфіменко спеціально для © «Цей день в історії», 21 вересня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 21 вересня

Взяття польсько-литовським військом Москви

1610
#ЦейДень

Все про 21 вересня

Події, факти, персоналії

Перша Французька республіка

1792

Падіння Галицької СРР

1920