сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Перша Французька республіка
В ході революції 21 вересня 1792 року Законодавчі збори Франції шляхом без обговорення і голосування прийняли рішення про формальне усунення Людовика XVI від влади і ліквідацію в країні монархії, що де-факто символізувало проголошення республіки. За майже 12 років свого існування вона пережила кілька форм правління, допоки їй на зміну не прийшла Перша імперія на чолі з Наполеоном Бонапартом.
12870
Політика
Володимир Лук'янюк
Влітку 1789 року Франція швидко наближалась до революції. Кілька неурожайних попередніх років ускладнили й без того критичну ситуацію в економіці, країна, що опинилась на межі банкрутства, відчувала нестачу продовольства, невдоволення діями уряду і короля Людовика XVI досягло апогею. Скликані ним для «встановлення постійного і незмінного порядку в усіх частинах управління» Генеральні штати у червні відмовились діяти в угоду королю і, оголосивши себе Установчими національними зборами, постановили прийняти першу французьку конституцію. Спроба розігнати їх силою привела до заворушень у Парижі, які через місяць переросли у революцію. 4 серпня Національні збори скасували привілеї духовенства і дворянства, 26 серпня прийняли «Декларацію прав людини і громадянина», яка серед іншого ліквідувала становий устрій країни, 2 листопада постановили конфіскувати на користь держави власність церкви і духовенства, а декретом від 15 березня 1790 року - частково скасували кріпацькі повинності селян.
Всупереч очікуванням багатьох прийнята Національними зборами 3 вересня 1791 року конституція не знищила монархію, а лише позбавила Людовика XVI титулу «король Франції», визнавши його «королем французів Божою милістю і силою конституційних законів» з досить широкими повноваженнями. «Настав кінець революції» - заявив він у своєму маніфесті до скликаних у жовтні Законодавчих зборів, де більшість депутатів, обраних за новим виборчим законом, отримали ліберальні монархісти. Однак нормалізувати ситуацію новому уряду не вдалось. Його дії, а також суперечливість і половинчастість прийнятих законів викликали невдоволення всіх шарів суспільства. Економічна ситуація в країні дедалі погіршувалась, ускладнена міжнародним положенням Франції, - дізнавшись, що у Відні і Берліні готують інтервенцію, щоб запобігти поширенню Європою революційних ідей і вирішити давні територіальні спори, 20 квітня 1792 року Законодавчі збори оголосили Священній Римській імперії війну.
Невдачі на фронті, спричинені саботажем контрреволюційно налаштованими генералів, проповіді духовенства, що виправдовувало іноземне втручання необхідністю «відновити у Франції християнство» й конфлікт Людовика XVI з урядом привели до зростання антимонархічних настроїв, які монтаньяри (найрадикальніші революціонери) з числа якобинців направили на підготовку збройного повстання. 10 серпня 1792 року паризькі санкюлоти захопили королівський палац Тюільрі й влада в Парижі перейшла до повстанської Комуни, яка заявила про «відновлення суверенітету народу». Раніше прихильні до короля Законодавчі збори того ж дня постановили заарештувати його разом з родиною й скликати Національний конвент для напрацювання нової конституції.
Вибори за новим законодавством на основі загального виборчого права для усіх осіб (крім прислуги), старших 25 років, проходили на фоні терору, що почався 26 серпня з рішення Законодавчих зборів вислати з країни духовенство, яке відмовилось принести присягу новій владі. Після взяття 2 вересня прусською армією Верден за закликом Жана-Поля Марата терор поширився по всій країні, призвівши до загибелі кількох тисяч політичних опонентів революції (в основному - з числа уже ув'язнених священників та роялістів, але також і звільнених з посад чиновників, недостатньо радикально налаштованих виборщиків і занадто помітних критиків влади), звинувачених у змові з інтервентами. На своє перше засідання новообраний Конвент, більшість в якому мали жирондисти (200 з 750 місць) і якобинці (110 місць), зібрався 20 вересня, у день, коли під Вальмі у Шампані французька революційна армія на чолі з генералами Шарлем Дюмур'є і Франсуа Келлерманом здобула свою першу перемогу.
Засідання Конвенту 21 вересня розпочалось з пропозиції Жан-Марі Колло д'Ербуа, колишнього члена паризької Комуни і одого з керівників повстання санкюлотів, позбавити Людовика XVI титулу короля французів. Спроба розпочати обговорення була зупинена реплікою єпископа Блуа Анрі Грегуара: «Що обговорювати, якщо всі згодні? Королі - це чудовиська моральні і фізичні. Їх двори - це кузні злочинів, розсадники корупції і тиранії. Історія королів - це мартиролог нації!» й після зауваження жирондиста Жана-Франсуа Дюкоса, що «Після 10 серпня [повстання санкюлотів - В.Л.] все й так зрозуміло», загальним схваленням (без голосування) де-факто була проголошенна республіка. З цього приводу не було прийнято жодного спеціального документу й лише через чотири роки ця подія була вперше згадана в офіційних документах Конвенту.
В ознаменування розриву з християнськими традиціями 5 жовтня 1793 року Національний конвент запровадив Ресубліканський календар й першим його днем стало 22 вересня 1792 року, перший день Французької республіки. Календар діяв до 1 січня 1806 року
10 грудня 1792 року в палаці Тюїльрі розпочався суд над Людовиком XVI. Більшістю голосів депутатів Конвенту «громадянин Луї Капет» був визнаний винним у зраді нації, змові проти волі нації і замахах проти безпеки Франції, 15 січня 1793 року засуджений до страти і через тиждень гільйотинований на площі Революції в Парижі, де 15 жовтня була страчена його дружина Марія-Антуанетта, звинувачена у зраді інтересів Франції. 8 червня 1795 року у фактичному ув'язненні помер їх десятилітній син Людовик XVII. Єдиному, кому вдалось вижити з родини короля, була 17-річна принцеса Марія Тереза Шарлотта, яку 19 грудня 1795 року обміняли на французьких полонених і вислали в Австрію.
Хоча Національний конвент працював до 26 жовтня 1795 року, ще з квітня 1793 року він був фактично позбавлений влади, яка зосередилась в руках Комітету громадської безпеки, де домінували Жорж Дантон і Максиміліан Робесп'єр. Розв'язавши в країні терор, вони зрештою самі стали його жертвами поряд із близько 17 тисячами «ворогів революції». З приходом в кінці 1794 року до влади Директорії розпочався завершальний етап Французької революції - 9 листопада 1799 року командуючий всіма військовими частинами у Парижі Наполеон Бонапарт під загрозою фізичної розправи змусив депутатів верхньої палати парламенту розпустити Директорію і передати владу тимчасовому уряду, який остаточно поклав край революційній анархії.
Перша Французька республіка проіснувала до 18 травня 1804 року, коли сенат прийняв рішення передати всю повноту влади в країні проголошеному імператором Наполеону Бонапарту.
27 серпня 2012, востаннє оновлено 20 вересня 2018 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Друга Французька Республіка
Політика
Друга Французька Республіка
Політика
Європа
Нова історія

Головні події 21 вересня

#ЦейДень
Все про 21 вересня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left20 вересня
22 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward