сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Нова стаття
Створення польської
незалежної профспілки «Солідарність»
17 вересня 1980 року у Ґданську на зборах представників страйкових комітетів Польської Народної Республіки було утворено Незалежну самоврядну профспілку «Солідарність», керівний орган якої очолив 37-річний електрик Лех Валенса. Профспілка, що об'єднала не лише робітників, але й інтелігенцію, селян та студентів, перетворилася на могутній громадський рух, що за публічним завданням захисту соціально-економічних прав трудівників формував громадянське суспільство та вів до демократизації країни.
На обкладинці: Один зі співзасновників і лідерів «Солідарності» Лех Валенса, 1980 рік © Bjoern Elgstrand/AP
2680
Політика
Віктор Крупина
Хронічні вади економіки соціалістичного типу призвели наприкінці 1970-х років до соціально-економічної кризи в Польській Народній Республіці (ПНР). Після підвищення 1 липня 1980 року цін на м'ясо у деяких установах Любліна, Варшави, Сянока, Жешува та інших міст розпочалися масові протести і страйки. Мітинги на суднобудівному заводі у Ґданську 14 серпня переросли в загальний страйк, координаційний центр якого очолив 37-річний електрик Лех Валенса, звільнений нещодавно з роботи за критику владних профспілок та активну участь у страйковому русі. У ніч з 16 на 17 серпня з представників 28 страйкових комітетів Труймяста (Ґданська, Сопота та Ґдині) було створено Міжзаводський страйковий комітет (МСК) на чолі з Валенсою. Серед сформульованої 21 вимоги комітету першими і найважливішими були вимоги про дозвіл на створення справді незалежних профспілок, гарантії права на страйки, забезпечення свободи слова, звільнення політв'язнів і підвищення зарплати. Аналогічні страйкові комітети з подібним набором вимог з'явилися в інших містах.
Влада недооціниила справжню глибину народного недоволення. Як тільки спроба загасити страйковий рух підвищенням зарплат почала давати ефект, наприкінці липня лідер Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) Едвард Ґерек відбув у відпустку. За його відсутності позиція влади на фоні поновлення страйкового руху виглядала нерішучою, і 23 серпня він охопив усе балтійське узбережжя ПНР. Повернувшись з відпочинку в Криму, Ґерек пообіцяв розпочати діалог з протестуючими заради нормалізації обстановки, проте одразу ж відхилив їхні політичні вимоги. До страйкарів різних міст відбули спеціальні урядові комісії, одна з яких на чолі з віце-прем'єром Мечиславом Ягельським, 31 серпня досягла компромісу з ґданським МСК: уряд визнавав право на страйки, погоджувався на створення незалежних профспілок, але останні не мали претендувати на владу та визнавали керівну роль ПОРП.
Загальний страйк, що розпочався наприкінці серпня 1980 року, та високий рівень солідарності робітників засвідчили вихід ситуації з-під контролю влади. Її реакцією стала зміна партійного керівництва: у ніч з 5 на 6 вересня на VI пленумі ЦК ПОРП першим секретарем партії став Станіслав Каня, відбулися інші перестановки в керівництві ПНР, що свідчили про посилення консервативних сил.
17 вересня 1980 року на спільному зібранні представників місцевого МСК та аналогічних комітетів 30 міст країни у Ґданську обговорювалося питання про оформлення керівництва страйковим рухом. Існувало дві концепції його координації. Загроза бюрократизації руху зі створенням єдиного центру підштовхувала залишити його децентралізованим, однак перемогла інша точка зору, що наділяла спільний страйковий центр сильнішою позицією на переговорах із владою, при збереженні за регіональними комітетами певної автономії. Так постала Незалежна самоврядна профспілка «Солідарність», Національну координаційну комісію якої очолив Лех Валенса. Вже 24 жовтня 1980 року був зареєстрований статут «Солідарності», популярність якої, попри тиск та погрози влади, досить швидко збільшила її лави до 3,5 млн осіб.
«Солідарність - це предтеча нової ери. Тягар минулого гнітив нас, змушуючи шукати нових рішень; він спонукав нас братися за неймовірно складні проблеми. […] ми у серпні 1980 року відкинули грізне табу і проголосили початок ноовї ери. Польський народ зробив це перед лицем всього людства без погроз і насильства, не проливши жодної краплі крові супротивника; ми не висували жодної ідеології, економічної чи соціальної теорії: ми просто боролися за людську гідність. В обох таборах, вільному і невільному, цей факт розглядався як революційний акт. Але ми не бачили в цих подіях нічого революційного. Просто відчули, що після багатьох років такого життя ми нарешті починаємо спинатися на ноги» - зі спогадів Леха Валенси «Шлях надії: автобіографія»
Побоювання розправи з «Солідарністю» під надуманим приводом змушувало її керівників публічно дистанціюватися від політики і зосередитися на соціально-економічних проблемах. Не порушуючи питання про зміну існуючого ладу, очільники руху проголосили курс на «внутрішню перебудову» та динамічну модернізацію в рамках соціалістичного устрою. «Солідарність», що об'єднала не лише робітників, але й інтелігенцію та селян, студентів, перетворилася на могутній громадський рух, що вже у листопаді охоплював майже половину працездатного населення Польщі і за публічним завданням захисту соціально-економічних прав трудівників формував громадянське суспільство та вів до демократизації країни. Обрана тактика ненасильницького спротиву принесла свої плоди, що зусиллями Леха Валенси спрямовувалася на компроміс та уникнення жорсткої конфронтації.
Перестановки на верхівці державної і партійної влади в Польщі привели до керівництва країною генерала Войцеха Ярузельського, який у лютому 1981 року очолив уряд ПНР, а в жовтні того ж року став першим секретарем ЦК ПОРП. На його спробу ініціювати прийняття закону про наділення уряду надзвичайними повноваженнями 11 грудня «Солідарність» відповіла підготовкою до 24-годинного попереджувального страйку. Остерігаючись зовнішнього втручання з боку СРСР, керівництво котрого неодноразово заявляло про занепокоєність ситуацією в Польщі, рішенням Сейму опівночі з 12 на 13 грудня 1981 року в країні був оголошений надзвичайний стан і влада перейшла до позаконституційної Військової ради національного порятунку на чолі з Ярузельським.
За півтора роки воєнного стану було інтерновано 10 131 активістів «Солідарності» і загинуло близько 40 осіб
У перші ж дні воєнного стану було затримано та інтерновано кілька тисяч активістів «Солідарності». Мало кому з її лідерів вдалось перейти на нелегальне положення, тому фактичне відновлення структур профспілки почалось лише навесні 1982 року. Розгін організованих нею акцій протесту 1 травня у Варшаві, Щецині і Вроцлаві привів до жорстких сутичок з армією та появи у червні підпільної «Солідарності, що бореться», яка займалась агітацією через нелегальні радіоканали і друковані видання.
Перебування у дворічному ув'язненні принесло Леху Валенсі міжнародне визнання і 5 жовтня 1983 року він став лауреатом Нобелівської премії миру за «рішучість у вирішенні проблем своєї країни шляхом переговорів та співпраці, не вдаючись до насильства», яку особисто отримати не зміг через фактичну заборону влади залишати межі країни.
18 лютого 2016 року польський Інститут національної пам'яті заявив про виявлення документів 1970-76 років, що свідчать про співпрацю Леха Валенси зі Службою безпеки ПНР. Сам Валенса співробітництво заперечує
У пошуках виходу з кризи в другій половині 1980-х років Войцех Ярузельський звільнив політв'язнів, у 1989 році провів серію «круглих столів» з опозицією, яка домоглась легалізації «Солідарності» та реформування виборчої системи, що поклало край комуністичній монополії на владу. На виборах до Сенату у червні 1989 року «Солідарність» отримала 99 місць зі 100. Після відставки у вересні 1990 року Войцеха Ярузельського новим президентом Польщі став лідер «Солідарності» Лех Валенса, який отримав 74,25% голосів у другому турі голосування 9 грудня 1990 року.
15 вересня 2018 © Віктор Крупина спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Катастрофа «Титаніка»
Інфографіка
Катастрофа «Титаніка»
Політика
Людина і суспільство
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 17 вересня

#ЦейДень
Все про 17 вересня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left16 вересня
18 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward