Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Перша
повітряна перемога «Червоного барона»
17 вересня 1916 року під час боїв за Сомму 24-літній прусський лейтенант Манфред фон Ріхтгофен над Камбре здобув свою першу підтверджену перемогу в повітрі. До кінця року він збив 15 літаків, а протягом наступного перевершив усіх асів Першої світової війни. На обкладинці: Манфред фон Ріхтгофен, Берлін, 1917 рік © С. Й. Дюрен
4397
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після закінчення кадетського корпусу і військової школи у 1912 році, Манфред фон Ріхтгофен, виходець з прусської родини з давніми офіцерськими традиціями з-під Бреслау (нині Вроцлав, Польща), у званні лейтенанта став до служби в уланському полку, у складі якого брав участь на Східному і Західному фронтах Першої світової війни. Весною 1915 року бойові дії у Бельгії та Франції звелись до «траншейної війни», потреба в кавалерії відпала, і її зняли з передової, поклавши на неї функції кур'єрської служби та польових телефонних диспетчерів. Коли ж згодом до обов'язків ескадрону Ріхтгофена увійшло продуктове забезпечення, він подав рапорт, і на його прохання в травні був зарахований до військово-повітряних сили Німеччин.

Кілька місяців Ріхтгофен прослужив стрілком-спостерігачем у польовій авіації, що на важких і повільних двомісних «Голубах» займалась повітряною розвідкою, доки у вересні у французькому Меці випадково не познайомився з пілотом Освальдом Бьольке. На рік старший, він літав на одномісному і швидкому «Фоккері» в ескадрильї т. зв. «бар'єрного патрулювання», де завдяки особистій сміливості й винахідливості в часом безглуздих атаках вже мав на своєму рахунку два збитих літака супротивника. Цього було досить, щоб про нього писали газети — для аудиторії, охопленої війною величезного масштабу, прості історії героїв викликали чималий інтерес, і німецькі військові пропагандисти самі надсилали прес-релізи до газет і журналів. Слава незвичних для того часу авіаторів-винищувачів була такою, що при доволі скромному результаті Бьольке доводилось у листах батькові просити бути скромнішим при спілкуванні з журналістами.

У кращого в світі на вересень 1915 року винищувача француза Адольфа Пегу, котрого преса першим назвала «літаючиим тузом», асом, вже загиблого на той час, було на рахунку 6 літаків, у кращого з німців Курта Вінтгенса п'ять, як і у британця Лено Хоукера

Це було саме те, що 24-літній Манфред Ріхтгофен шукав на війні. Вже в жовтні він пішов на курси пілотів і в лютому 1916 року разом з молодшим братом Лотарем, який нудьгував в одній з кавалерійських частин на Сході, приєднався до «Ескадрильї бомбардувальників №2». Навичок бракувало — перший же його бойовий виліт на двомісному біплані «Альбатрос C.III» завершився жорсткою посадкою. Втім Ріхтгофен доволі швидко освоївся і 26 квітня під час боїв за Верден у небі над фортом Дуомон збив французький «Ньєпор». Але перемогу не зарахували — не знайшлося, як вимагала практика того часу, свідків на землі, які б знайшли уламки збитого літака.

Після зухвалої спроби пролетіти грозовий фронт Ріхтгофен став доволі обережним й без особливого успіху служив на Західному і Східному фронтах, доки у серпні в Ковелі на Волині знову не перетнувся з капітаном Бьольке, на той час кращим в Європі пілотом-винищувачем, з відзначеними імперськими нагородами вищого гатунку 19-а повітряними перемогами. Після загибелі на початку літа його конкурента Макса Іммельманна для німецького командування Бьольке важив настільки багато, що особистим розпорядженням кайзера йому на два місяці заборонили брати участь у бойових вильотах, доручивши написати звіт про стан справ в авіації і кодифікувати тактику повітряного бою, згодом відому як «Правила Бьольке».

Саме почалась битва на Соммі, де французи задіяли 201 літак, британці — 185, з них 76 винищувачів. Німці змогли їм протиставити лише 129 літаків, у тому числі тільки 19 винищувачів. Критичні зауваження Бьольке щодо організації німецької авіації, які він ніколи не приховував, нарешті були почуті і 10 серпня йому на найвищому рівні дозволили створити ескадрилью винищувачів.

Серед тих, хто в числі перших потрапив до прусської «Бойової ескадрильї №2», яка дислокувалась у французькому Велю поблизу Арраса, був і Манфред Ріхтгофен. Після місяця навчання тактиці групової атаки, 17 вересня 1916 року вона здійснила свій перший бойовий виліт. Супроводжуючи бомбардувальники, Освальд Бьольке на «Альбатросі D.II», кращому на той час винищувачі, збив свій 27-й літак, члени його ескадрильї — ще два. Відзначився і Ріхтгофен, який на «Альбатросі D.I» в небі над Камбре здобув свою першу підтверджену повітряну перемогу над «F.E.2b» Королівського льотного корпусу, який з підбитим двигуном впав біля німецького аеродрому поблизу Флеск'єра.

Як згодом Ріхтгофен писав у свої автобіографічній книзі, з цієї нагоди у берлінського ювеліра він замовив срібний кубок, на якому було вигравірувано дату і тип збитого літака.

Свою другу перемогу, вже на «Альбатросі D.II», Ріхтгофен здобув 23 вересня, третю — ще через тиждень. До 28 жовтня, коли, зіткнувшись під час бою з літаком своєї ескадрильї, загинув 25-літній Освадьд Бьольке, у Ріхтгофена було вже шість срібних кубків. 20 листопада він вперше здобув дві перемоги за один виліт, через три дні над Гранкуром виграв свій 10-й, найзнаментитіший бій, у якому загинув британський ас Лено Хоукер.

Після збиття 16-го літака 4 січня 1917 року Манфред фон Ріхтгофен був представлений до ордена «За заслуги», найвищої нагороди для прусського офіцера, і отримав право очолити власний бойовий підрозділ.

«Бойова ескадрилья №11», у якій почав службу й Лотар Ріхтгофен, зіграла визначну роль у розгромі британської авіації під час битви за Аррас. Протягом «Клятого квітня» Королівські ВПС втратили 245 літаків і 319 членів льотного складу. Лише ескадра «червоного диявола», як називали Ріхтгофена французи за специфічний колір його літака, отримала 89 перемог, а він сам, пілот посередній, але розсудливий тактик і прекрасний стрілець, — 21-у, довівши загальну кількість перемог до 52-х, за що отримав особисте привітання від кайзера Вільгельма.

Срібла у вільному продажу в Німеччині на цей час вже не давно було, місце кубків зайняли зрізані з літаків їх номери.

У травні Ріхтгофен очолив винищувальну ескадру з чотирьох ескадриль. Він ще встиг отримати чотири перемоги, доки 6 липня не був важко поранений в голову і з великими труднощами здійснив посадку.

Під час лікування Ріхтгофен завершив свою автобіографію «Пілот червоного винищувача», яка після суттєвої переробки журналістом Еріхом фон Зальцманом і цензури, вийшла в жовтні кишеньковим форматом у серії «Книги про війну». Він повернувся на фронт, але ризикувати головним символом німецької пропаганди командування не стало, і у грудні Ріхтгофен разом з братом прибув до Брест-Литовська спостерігачем за переговорами з радянською Росією. У стрій його повернули ще до їх завершення, коли виявилось, що німецька авіація втратила лідируючі позиції і мало не втричі поступається британсько-французькій.

Відповіддю стала тактика, яку преса назвала «Цирком Ріхтгофена», — ескадрилья з кращих пілотів оперативно наземним транспортом перекидилась по фронту для виконання критично важливих завдань, при цьому всі їх літаки задля додаткового психологічного ефекту спеціально фарбувались у червоне.

Результат не забарився — у березні 1918 року Ріхтгофен здобув 11 перемог, у квітні ще чотири, 20 квітня протягом п'яти хвилин збив два літаки супротивника, довівши кількість свої перемог до 80-и. Наступного дня він востаннє піднявся в небо — в бою з австралійською ескадрилією над Во-сюр-Сомм, що поблизу Ам'єна, на невеликій висоті Ріхтгофен був смертельно поранений чергою з кулемета (можливо з землі), але ще зміг посадити літак позаду ворожих позицій.

22 квітня ескадра №3 Королівських ВПС Австралії з належною військовим шаною — почесним караулом і салютом, поховала Манфреда Ріхтгофена в містечку Бертангль. На одному з вінків зазначалось: «Нашому галантному і гідному ворогу».

23 квітня про смерть «Червоного барона» зі скинутих британцями листівок і фотографій вже знала вся Німеччина.

«Наш літаючий король Манфред Альбрехт фрайгерр фон Ріхтгофен не повернувся зі свого останнього бойового польоту.Ви всі знаєте, що, хоча йому було лише 25, він став національним героєм, взірцем для своїх військ, прикладом того, на що здатна людина, коли вона знаходиться на своєму місці» — З виступу віце-президента Рейхстагу Германа Пааше, 23 квітня 1918 року

У 1921 році Ріхтгофена у числі тисяч інших загиблих на Західному фронті перепоховали на військовоому кладовищі у Фрікурі біля Ам'єна. Але ненадовго, кращого аса Першої світової перепоховували ще двічі: у 1925-у на кладовищі Інваліденфрідгоф у Берліні, де пройшло державне вшанування, і через півстоліття на родинній цвинтарній ділянці у Вісбадені.

Друк 2
Сергій Думенко спеціально для © «Цей день в історії», 17 вересня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Флоридська експедиція Ернандо де Сото
Подорожі і відкриття
Флоридська експедиція Ернандо де Сото