Війна
«Чорний вересень»
16 вересня 1970 року король Йорданії Хусейн ввів у країні надзвичайний стан і силами армії розпочав бойові дії проти Організації Визволення Палестини, діяльність якої стала загрожувати незалежності країни. Попри відкриту агресію Сирії, війна, що тривала до середини 1971 року, завершилася повною поразкою ОВП, яка була змушена переміститись до Лівану. На обкладинці: Король Йорданії Хусейн І бен Талал
24681
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

План ООН по розділу Палестини 1947 року, який передбачав створення незалежних єврейської і арабської держав, був негативно сприйнятий арабськими країнами і після проголошення Держави Ізраїль призвів до дворічної війникотра супроводжувалась масовою втечею палестинських арабів з Ізраїлю, який не тільки відстояв свою незалежність, але й захопив території сусідніх арабських держав, на Західний берег ріки Йордан, який у 1950 році увійшов до складу створеного у 1946 році королівства Трансйорданія. Незважаючи на те, що кількасот тисяч палестинців складали меншість держави, король Хусейн І бен Талал надав їм кілька урядових посад і майже половину місць у парламенті.

Завдяки політичній і фінансовій підтримці арабських держав, і в першу чергу Єгипту, з 1965 року палестинська націоналістична організація ФАТХ Салаха Халафа та Організація звільнення Палестини (ОЗП) Ясіра Арафата, серед програмних засад яких було знищення Ізраїлю як держави, почали організовувати напади на Ізраїль з території Йорданії, що змусило Ізраїль розпочати 5 червня 1967 року т. зв. Шестиденну війну, в результаті якої він захопив, зокрема, східну частину Єрусалиму та Західний берег ріки Йордан і ще близько 200 тисяч палестинців були витіснені у внутрішні райони Йорданії.

З часом у палестинських анклавах і таборах біженців, де проживав майже мільйон чоловік, була сформована власна адміністрація та воєнізована міліція, які встановили контрольно-пропускні пункти, збирали податки, обшукували цивільні транспортні засоби і відмовлялись підкорятись йорданським властям. Це викликало численні конфлікти, для врегулювання яких у листопаді 1968 року між ОВП і королівським урядом було підписано угоду, яка з одного боку мала узаконити діяльність палестинських бойових груп, а з іншого — унеможливити створення "держави в державі" з центром у місті Ірбід.

Проте, всупереч очікуванням йорданська армія та поліція так і не змогли взяти під контроль палестинські анклави, в яких завдяки підтримці Сирії та Іраку стали виникати численні політичні і бойові групи, які діяли самостійно і ставили під сумнів право існування Йорданії як держави. У відповідь на непокору у лютому 1970 року Хусейн опублікував указ, яким обмежував діяльність палестинських організацій, що привело до відкритих боїв між йорданськими силами безпеки і палестинськими угрупованнями на вулицях міст країни, в яких за півроку загинуло біля тисячі чоловік.
Зліва направо — прем'єр-міністр Лівану Саїб Салям, «Червоний принц» Алі Хасан Саламі, голова ОЗП Ясір Арафат
Зліва направо — прем'єр-міністр Лівану Саїб Салям, «Червоний принц» Алі Хасан Саламі, голова ОЗП Ясір Арафат

З 6 по 8 вересня 1970 року підпільна організація «Ікріт і Бірам», створена у 1969 році з місцевих бойовиків та представників палестинської діаспори в Європі начальником служби безпеки ФАТХ і особистої охорони Арафата Алі Хасаном Саламі, відомим також під іменем Абу Хасан і прізвиськом «Червоний принц», захопила чотири літака ізраїльської компанії «Ель-Аль», які були посаджені на законсервованому з часів Другої світової війни британському військовому аеродромі «Досонс Філд» в Йорданії. Більшість із 310 чоловік були звільнені 11 вересня, а 56 євреїв та американців залишились в якості заручників з вимогою до урядів Велокбританії, Швейцарії та Німеччини звільнити з їх тюрем ув'язнених за тероризм палестинців.

Сприйнявши ці події як черговий виклик, 15 вересня 1970 року король Хусейн оголосив у країні надзвичайний військовий стан і 16 вересня і віддав наказ розпочати бойові дії проти палестинських організацій. Планування наступальних операцій було здійснено главою пакистанської тренувальної місії в Йорданії бригадним генералом Мухаммадом Зія-уль-Хаком (майбутнім президентом Пакистану) і реалізовано під керівництвом головнокомандувача збройних сил фельдмаршала Хабіса аль-Маджалі — силами бронетанкових та сухопутних військ було здійснено штурм штаб-квартири ОВП в столиці і найбільших містах з одночасним блокуванням іракської танкової дивізії, яка перебувала в Йорданії ще з часів Шестиденної війни.

18 вересня за наказом прем'єр-міністра Сирії Хафеза аль-Асада сирійські війська і танкові з'єднання під виглядом Армії визволення Палестини, офіційного бойового крила ОВП зі штаб-квартирою у Дамаску, перейшли кордон Йорданії для нібито захисту палестинців від потенційної інтервенції Ізраїлю. Вони були зупинені 22 вересня на підході до столиці Амману йорданською авіацією. Проте, не отримавши допомоги ні від решти арабських держав ні від США і Великобританії, 27 вересня 1970 року під тиском Сирії і Єгипту король Хусейн був змушени підписати у Каїрі угоду з Ясіром Арафатом, яка визнавала право палестинських організацій діяти в Йорданії, але вимагала від них роззброїтись і переміститись у палестинські анклави на півночі.
Зліва направо — глава Лівійської Джамахірії Муаммар Каддафі, голова ОЗП Ясір Арафат, президент Єгипту Абдель Нассер, король Йорданії Хусейн. Каїр, готель «Хілтон», 27 вересня 1970 року
Зліва направо — глава Лівійської Джамахірії Муаммар Каддафі, голова ОЗП Ясір Арафат, президент Єгипту Абдель Нассер, король Йорданії Хусейн. Каїр, готель «Хілтон», 27 вересня 1970 року

Наступного дня президент Єгипту Абдель Нассер несподівано помер від серцевого нападу і Хусейн вирішив продовжити операцію проти палестинців — до кінця вересня йорданська армія взяла під контроль всі ключові міста і дороги країни, а до кінця жовтня провела "зачистку" всіх населених пунктів, витіснивши воєнізовані палестинські загони у гірські райони навколо міста Ібрід. 31 жовтня 1970 року Арафат і Хусейн підписали чергову угоду, аналогічну каїрській. Скориставшись незгодою з нею союзників ОВП з лівацьких партій Народний фронт (НФВП) і Демократичний фронт (ДФВП), які розглядали Йорданію як частину майбутньої палестинської держави, Хусейн віддав наказ продовжити операцію проти палестинців.

Черговий етап війни, відомої як «Чорний вересень» і яка забрала життя 82 йорданців, біля 3500 палестинців і більше 600 сирійців, тривав до липня 1971 року і завершився повною поразкою ОВП — втративши головну базу своїх дій, вона разом із 150 тисячами палестинців була змушена переміститись до підконтрольного Сирії Південного Лівану на кордоні з Ізраїлем, де її дії привели у 1980-х роках до п'ятнадцятирічної громадянської війни.

Підпільна організація «Ікріт і Бірам», теракти якої стали каталізатором війни Йорданії проти Палестини, з часом сама стала відома під назвою «Чорний вересень» — у 1972 році вона вбила 11 ізраїльських спортсменів під час Олімпійських ігор у Мюнхені, у відповідь на що уряд Ізраїлю організував дві секретні операції «Божий гнів» та «Меч Гідеона», в ході яких протягом наступних 20 років ізраїльськими агентами було вбито 13 осіб, включаючи і керівника «Чорного вересня» Алі Хасана Саламі, підірваного 100-кілограмовою вибухівкою 22 січня 1979 року у Бейруті.

Друк 1
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 14 вересня 2015. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 16 вересня

Гадяцький договір

1658
#ЦейДень

Все про 16 вересня

Події, факти, персоналії

«Пацифікація» українців Галичини

1930

Убивство Георгія Ґонґадзе

2000