сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Операція «Дуб»
12 вересня 1943 року групою німецьких десантників на чолі з майором Гаральдом Морсом звільнено Беніто Муссоліні, заарештованого новим італійським урядом П'єтро Бадольйо і утримуваного у важкодоступному високогірному районі Апеннін. Втім лаври героя операції «Дуб» дістались гауптштурмфюреру СС Отто Скорцені, особисто вибраному Адольфом Гітлером для звільнення його «зниклого друга».
На обкладинці: Беніто Муссоліні і керівник його охорони генерал Джузеппе Гулі (спиною) в очікуванні літака на Рим, Гран-Сассо, 12 вересня 1943 року © Toni Schneiders/Bundesarchiv
9134
Особистості
Володимир Лук'янюк
Після разгрому італо-німецьких військ в Єгипті, втрати Лівії і загибелі 8-ї армії під Сталінградом в італійській еліті назріла змова проти Дуче Великої Італії Беніто Муссоліні. Коли у середині липня 1943 року відбулись перші руйнівні бомбардування Риму проти нього відкрито виступило і найближче оточення, яке рішенням Великої фашистської ради звернулось до короля Віктора Еммануїла III з проханням відновити свої конституційні повноваження у повному обсязі. 25 липня Муссоліні був відправлений у відставку і за наказом нового глави уряду генерала П'єтро Бадольйо «був узятий під посилену охорону заради його ж безпеки».
Не вірячи у вірність нового уряду Італії спільній справі, вже наступного дня розпочалась підготовка до операції зі звільнення «зниклого друга», як за спогадами міністра Альберта Шпеєра фюрер називав Муссоліні: увечері 26 липня у ставці «Вовче лігво» біля Растенбурга, Східна Пруссія (нині - міто Кентшин, Польща), Адольф Гітлер особисто обрав для її виконання 35-літнього керівника батальйону спеціального призначення «Фріденталь» гауптштурмфюрера СС Отто Скорцені, у недавньому минулому учасника бойових дій на Західному і Східному фронтах, вже два роки як комісованому через хвороби. Розробка, безпосередня підготовка і проведення операції, що отримала кодову назву «Дуб», була покладена на командувача повітряно-десантних військ генерала Курта Штудента. При цьому ні німецький посол в Італії, ні головнокомандувач військами Південного Заходу Альберт Кессельрінг до відома поставлені не були.
Генерал-полковник Люфтваффе Курт Штудент (1890-1978)
Генерал-полковник Люфтваффе Курт Штудент (1890-1978)
Місцеперебування Муссоліні довгий час залишалось невідомим. Його утримували спочатку на острові Понца біля Риму, потім - у містечку Ла-Спеція біля Генуї, звідки через відсутність елементарних умов безпеки він був перевезений на острів Маддалена біля Сардинії. Завдяки роботі агентури і військової розвідки це стало відомо групі Скорцені, яка на 28 серпня запланувала прибуття до острова гідролітаком «Червоного хреста». Однак в останній момент операцію довелось відмінити, коли стало відомо, що насправді Муссоліні утримується у гірськолижному готелі «Кампо Імператорі», розташованому на висоті 2130 метрів в центрі гірського масиву Гран-Сассо, що в регіоні Абруццо. Достовірність цієї інформації була остаточно підтверджена 8 вересня, того ж дня, коли Італія склала зброю у війні проти сил Антигітлерівської коаліції і почалась її окупація союзницькими і німецькими військами.
Для планування операції була проведена аерофотозйомка району в околицях гірськолижного курорту, до якого можна було дістатись лише підвісною дорогою. Вона дозволила встановити, що поблизу є майданчик, придатний для посадки невеликих літаків, на який було вирішено десантуватись з літаків. Операція була запланована на 7-у ранку 12 вересня 1943 року, але через негоду її початок довелось відкласти, і лише о 13:05 з авіабази під Римом у повітря піднялись десять військово-транспортних планерів «DFS 230» з дев'ятьма десантниками на кожному. О 14-00 група майора Гаральда Морса, якому було доручено проведення операції, захопила станцію канатної дороги біля містечка Ассержи і перерізала всі телефонні лінії, що вели до готелю, захопленого о 14-05 групою з 72-и чоловік під командою оберлейтенанта Георга Фрайхерра фон Берлепша, до якої входило і 16 бійців Ваффен-СС на чолі зі Скорцені.
Дезорієнтовані присутністю прибулого разом зі Скорцені італійського генерала поліції Фернандо Солеті, ні військова охорона, ні карабінери жодного опору не чинили, і зі словами «Фюрер прислав мене, щоб звільнити вас!» Скорцені першим увійшов у кімнату дуче, котрого побачив у вікні готелю. Коли о 14-45 Морс зі своєю групою піднявся канатною дорогою до «Кампо Імператорі», рацією вже було передано шифрограму про успішне звільнення Муссоліні, котрий саме фотографувався зі своїми визволителями в очікуванні спеціально надісланого для його евакуації «Шторьха» з особистим пілотом генерала Штудента за штурвалом. Другий літак прибути не зміг, що не завадало Скорцені всупереч волі пілота і Морса силоміць втиснутись у двомісний «Шторьх», щоб особисто супроводжувати дуче. О 15-38 вони дістались Риму, звідки негайно вилетіли у Відень.
Отто Скорцені (зліва) і Беніто Муссоліні після його звільнення, Гран-Сассо, 12 вересня 1943 року © Toni Schneiders/Bundesarchiv
Отто Скорцені (зліва) і Беніто Муссоліні після його звільнення, Гран-Сассо, 12 вересня 1943 року © Toni Schneiders/Bundesarchiv
Тієї ж ночі німецьке радіо повідомило, що парашутні війська і служба безпеки під командуванням офіцера СС провела операцію по звільненню дуче, «захопленого в полон клікою зрадників». Радіо також інформувало, що «операція коштувалала великих втрат», хоча в ході її проведення загинуло два італійці (лісник і карабінер), які захищали станцію канатної дороги, і при невдалій посадці двох планерів травмувалось 10 десантників. 13 вересня 1943 року Муссоліні і Скорцені прилетіли у Мюнхен, звідки наступного дня дістались ставки Гітлера в Растенбурзі.
Дивна поява серед німецьких десантників генерала поліції Фернандо Солеті, який згодом стверджував, що він нібито був заручником, бездіяльність присутніх на місці події і відповідальних за безпеку Муссоліні генерального інспектора генерала Джузеппе Гулі і особисто знайомого з генералом Бадольйо ще з Ефіопської кампанії 1935 року керівника загону карабінерів лейтенанта Альберто Файоля дали підстави деяким дослідникам обґрунтовано припустити, що насправді звільнення Муссоліні було здійснено з відома нового італійського уряду
Завдяки великому резонансу операції зі звільнення Муссоліні, яку Вінстон Черчілль назвав «однією із найсміливіших», Отто Скорцені, що був серед другорядних її виконавців, але супроводжував дуче і попав в об'єктиви численних фотокамер, зусиллями пропагандистів набув слави героя, образ якого мав реанімувати згасаючий через поразки на фронтах бойовий дух німецького народу. Скорцені був підвищений до штурмбанфюрера (майора) і нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста, в той час як його начальник по проведенню операції «Дуб» майор Гаральд Морс - нижчим в ієрархії військових нагород Золотим орденом Німецького хреста; керівника операції генерала Курта Штудента відзначили найбільше - Лицарським хрестом Залізного хреста з дубовим листям.
Генерал Фернандо Солеті (зліва) і майор Гаральд Морс (у центрі) після завершення операції зі звільнення Беніто Муссоліні, Гран-Сассо, 12 вересня 1943 року © Toni Schneiders/Bundesarchiv
Генерал Фернандо Солеті (зліва) і майор Гаральд Морс (у центрі) після завершення операції зі звільнення Беніто Муссоліні, Гран-Сассо, 12 вересня 1943 року © Toni Schneiders/Bundesarchiv
Перебуваючи в Німеччині, Муссоліні зумів переконати Гітлера відмовитись від розчленування Італії «подібно Польщі» і погодитись на створення у контрольованій німцями її північній частині нової італійської республіки. 15 вересня дуче віддав перші розпорядження з реорганізації фашистської партії на основі соціалістичних ідей й через три дні у радіовиступі з Мюнхена повідомив про намір створити державу, яка «буде національною та соціальною в широкому сенсі цього слова». Більш відома як Республіка Салó (за назвою містечка в Ломбардії, де розміщувалась частина її органів влади), вона була проголошена 23 вересня 1943 року у німецькому посольстві в Римі й фактично припинила своє існування 25 квітня 1945 року під натиском наступаючих з півдня військ союзників. Через два дні Муссоліні був затриманий італійськими партизанами при спробі евакуюватись у Німеччину через Альпи і 28 квітня розстріляний.
Попри сформований пропагандою образ героя, операції, в яких Отто Скорцені відігравав дійсно вагому роль і які принесли йому визнання як спеціалісту з диверсійної роботи, були попереду (хоча більшість з них і зазнали фіаско і не всі визнавались самим Скорцені): йому приписують участь у спробах викрадення Йосифа Сталіна, Вінстона Черчілля і Франкліна Рузвельта під час конференції в Тегерані в листопаді 1943 року та Йосифа Броз Тіто у травні 1944-го, викраденні сина віце-адмірала Міклоша Хорті з метою запобігти сепаратним перемовинам Угорщини з СРСР у жовтні та у невдалій спробі затримати Верховного головнокомандуючого експедиційними силами генерала Двайта Ейзенхауера у грудні того ж 1944 року.
Оберштурмбанфюрер СС Отто Скорцені (1908-1975)
Оберштурмбанфюрер СС Отто Скорцені (1908-1975)
Арештований американцями 15 травня 1945 року в Австрії, на Нюрнберзькому процесі Отто Скорцені був виправданий, у 1948 році перебрався до Франції, згодом - Італії. У 1952 році він отримав дозвіл на повернення до Німеччини, проте жив здебільшого в Іспанії, був радником у єгипетських президентів Мухаммеда Наґіба та Гамаля Абдель Насера і займався підготовкою арабських добровольців для проведення десантних операцій, згодом - став радником аргентинського президента-втікача Хуана Перона. На початку 1960-х Скорцені спіробітничав з ультраправою французькою організацією OAS і, за не до кінця підтвердженими даними, - з ізраїльською політичною розвідкою Моссад, для якої намагався отримати інформацію про німецьких учених, які працювали над єгипетським проектом з розробки ракет. У 1970 році Скорцені разом з іншими колишніми членами СС створив організацію «Паладін», яка позиціонувала себе як «міжнародна група консультантів в області стратегічної безпеки», що мала на меті запобігти поширенню комуністичних ідей.
Того ж 1970 року Скорцені переніс операцію з видалення ракової пухлини на хребті, після якої прожив ще п'ять років і 67-літнім помер від раку легенів у Мадриді. Його кремований прах був похований на віденському кладовищі Дьоблінг за присутності «десятків німецьких ветеранів військової служби та їх вдів, які не ввагаючись провели його в останню путь нацистським салютом».
10 вересня 2018 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Шон МакМікін «Гроші для Леніна»
Пряма Мова
Шон МакМікін «Гроші для Леніна»
Особистості
Друга Світова війна
Європа
Новітня історія

Головні події 12 вересня

#ЦейДень
Все про 12 вересня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left11 вересня
13 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward