Після завоювання угорської Буди стратегічного значення для османів набув Відень, важливий торговий і політичний центр на Дунаї, фактична столиця Священної Римської імперії за правління Габсбургів. Взяти його у 1529 році, після перемоги під Мохачем, не вдалось і наступна нагода випала лише через півтора століття, коли традиційна підтримка османами угорських протестантів вилилась у 1678 році у чергове антикатолицьке повстання. Його очолив трансильванський магнат Імре Текелі, навколо якого об'єдналась знать, що зазнала утисків від Габсбургів, й, підбадьорений підтримкою французького короля Людовика XIV і османського султана Мехмеда IV, він за кілька років захопив Верхню Угорщину (приблизно сучасна Словаччина) і став загрозою австрійському покордонню.
У Стамбулі вирішили, що це слушний привід перервати двадцятилітнє Вашварське перемир'я й 6 серпня 1682 року Османська імперія оголосила Священній Римській війну.
1 квітня 1683 року, коли до імператорського двору у Відні саме надійшла декларація про початок бойових дій, надіслана великим візиром Мерзіфонлу Кара Мустафа-пашею від імені Мехмеда IV, османська армія рушила з Адріанаполя (нині Едірне в Туреччині). За місяць вона дісталась Белграда, де до неї приєднались трансильванські війська князя Міхая Апафі, угорські князя Імре Текелі, молдавські господаря Георге Дуки.
14 липня османи підійшли до Відня, поблизу якого їх вже тиждень чекала кримсько-татарська кіннота хана Мурада Гірея, котра після кількох сутичок змусила відступити до Рааба (нині Дьєр в Угорщині) 20-тисячне військо Карла V, герцога Лотарингії.
Леопольд Габсбург зробив ставку на укладений 26 січня оборонний союз з Баварією і 31 березня — з Польщею, якій пробачив власний борг і пообіцяв виплатити її борги перед Швецією. До фінансування антиосманської коаліції також долучились Венеція і Святий престол. Але вчасно зібрати військо не вдалось, то ж, отримавши звістку про відхід Карла V, імператор, як і 60 тисяч віденців, залишив столицю, перебравшись з двором у Пассау.
Відень залишився обороняти 16-тисячний — 11 тисяч військових і 5 тисяч добровольців при 312 гарматах, гарнізон під командою Ернста Рюдігера фон Штархемберга, якому протистояла удесятеро більша османська армія. 15 липня, сподіваючись на міць міських мурів і швидке прибуття обіцяних імператором союзних військ, він відхилив традиційну в ті часи пропозицію капітулювати.
Через два дні Кара Мустафа-паша віддав наказ розпочати облогу.
З півночі Відень захищав Дунай, зі сходу — канал, із заходу — лісисте узвишшя. Південне передмістя, звідки очікувався наступ, було заздалегідь спалене за наказом Штархемберга і на його місці облаштовано частокол з товстих дерев, щоб додатково захистити підступи до равелінів. Відкрита місцевість не давала можливості османам достатньо близько наблизитись до фортечних мурів, щоб вести прицільни вогонь, та й артилерії їм бракувало — лише 130 польових і 19 середньокаліберних гармат. То ж більшу її частину вони розмістили у передмісті Леопольдштадт, звідки почали бомбардувати Відень, і взялись рити довгі траншеї до міських стін і тунелі під равеліни для закладення вибухівки. Попри 5 тисяч копачів і мінерів, роботи неочікувано затягнулись і лише через три тижні туркам вдалось подолати рубіж частоколу.
У цей час Відень, відрізаний від постачання з лівобережжям Дунаю, потерпав від браку продовольства, води і ліків. Не вистачало місць для складування трупів. Сили міського гарнізону були на межі, а жодних повідомлень про армію Священної ліги не надходило — прибуття 4 серпня першого гінця від герцога Лотаринзького з новиною, про те, що його військо повернулось з Угорщини і стало табором неподалік міста було слабою втіхою.
13 серпня до Карла V відправили кур'єром купця Юрія-Франца Кульчицького. Переодягнувшись у турецький одяг і знаючи турецьку мову, він зі своїм сербом-слугою зумів двічі перейти ворожі залоги і через чотири дні повернувся з доброю звісткою: армія Яна Собеського вже вийшла з Кракова і скоро буде Тульні, що за 50 км від Відня.
Це вселяло надію, але ситуація і далі була критичною. Крізь тунелі османи зуміли дістатись фортечних мурів і підірвати їх у кількох місцях. Більше половини гармат вийшли з ладу, закінчувались боєприпаси. Великі людські втрати змусили Штархемберга 28 серпня під страхом страти мобілізувати на оборону все доросле населення міста.
Тим часом 4 вересня османи перехопили віденського кур'єра з повідомленням, що напередодні підрозділи з Баварії, Бадена, Саксонії, Франконії та Швабії дістались Кремса і з дня на день готові до маршу на Відень. Татарська кіннота запобігти переправі не змогла, і 6-7 вересня, форсувавши Дунай, десь 47 тисяч імперських військ і 27 тисяч королівських (з них до 150 козаків полковника Апостола і 2 тисячі литовських татар) з'єднались біля Тульна, звідки під командою Яна Собеського рушили Віденським лісом.
Повідомлений про початок наступу імператор, кораблем рушив до Лінца, щоб бути ближче до місця подій.
У ніч проти 12 вересня 1683 року союзна армія дісталась гори Каленберг, що на північ від Відня і розпалила багаття, повідомляючи містян про своє прибуття. Сповідник Леопольда монах-капуцин Марко д'Авіяно на руїнах каплиці св. Йосипа відслуживв месу, після чого почалось розгортання імперських військ. Польські підрозділи у цей час все ще лісом обходили гору зі сходу, щоб зайняти позиції ближче до Дунаю. Діючи на випередження, близько 4-ї ранку із заздалегідь зайнятих шанців, захищених земляними валами, першими вдарили османи. Відбивши атаку, в контрнаступ двома баталіями пішла піхота і кавалерія під командою Карла Лотаринзького й зім'яла лівий фланг супротивника.
На невеликій рівнині десь зо 2 км шириною, перерізаній кількома потічками, зав'язався жорстокий бій.
Не втримавши натиску, менш чисельні османи почали відступати і близько полудня зайняли оборону в передмісті Герстгоф.
Кара Мустафа-паша, в очікуванні обіцяного саперами з хвилини на хвилину підриву фортечних мурів Відня, значну частину своєї армії все ще тримавав в резерві для штурму міста. Це стало фатальною помилкою — на 12-й годині бою Ян Собеський, нарешті завершивши маневр, на чолі 3 тисяч гусар повів в атаку польську кавалерію і неочікуваним ударом зліва розірвав лінію оборони османів, змусивши їх кинутись у втечу.
Татари і трансильванці вирішили за краще відійти від Відня, за ними відступили сипахи і яничари, які все ще облягали місто.
За три години важка польська й імперська кіннота змела турецькі позиції, і Кара Мустафа з невеликим загоном відступив за десять кілометрів на південь, звідки з уцілілими рештками своєї армії рушив в Угорщину.
Вже затемна у Відень першим увійшов генерал-сержант Луї Вільгельм, маркграф Баден-Бадена, на чолі своїх драгунів.
13 вересня, вистрілявши салютом всі залишки артилерійських боєприпасів, Відень вітав Яна III Собеського. Негайно переслідувати османів він не став, задовільнившись багатими трофеями. «Наші скарби нечувані... намети, вівці, велика рогата худоба і чимала кількість верблюдів... це перемога, про яку ніхто і не мріяв, ворог тепер повністю знищений, для нього все втрачено... Генерал Штархемберг обійняв і поцілував мене, назвавши своїм спасителем» — писав польський король наступного дня у листі дружині Марії Казимирі д'Аркен.
Папу Інокентія XI Собеський сповістив про перемогу більш пафосно: «Ми прийшли, побачили і Бог переміг!».
Поразка під Віднем завершила період османських завоювань у Європі.
Що було потім
Вже на початку жовтня Ян Собеський і Карл Лотаринзький вибили османів з міста Паркань (сьогодні Штурово, Словаччина), що стало початком придушення протестантського опору в Угорщині і привело до падіння Верхньо-Угорського князівства Імре Текелі. Великий візир Кара Мустафа-паша відійшов до Буди, де оголосив про намір продовжити війну з Габсбургами навесні наступного року. Він ще встиг усунути з кримського престолу Мурада Гірея, якого звинуватив у саботажі своїх наказів, що на його думку передумовив поразку, але невдовзі був відкликаний до Белграда, де його 25 грудня 1683 року за наказом султана задушили.
На відзнаку внеску Яна III у перемогу під Віднем папа присвоїв йому титул «Захисника Віри», додав польського орла до герба Святого престолу і оголосив 12 вересня Днем пресвятої Діви Марії по всій Європі. На його честь вдячні віденці на горі Каленберг збудували церкву, польський астроном Ян Гевелій назвав відкрите того ж року сузір'я Щитом Собеського.
Крім виплачених 200 дукатів Юрію Кульчицькому міська рада Відня подарувала будинок у Леопольдштадті і звільнила його від податків на 20 років. 10 січня 1684 року він став придворним перекладачем з турецької і цісарським кур'єром. У якості трофею з османських скарбів Кульчицький взяв нікому непотрібні 300 мішків кави, яку австрійці вважали кормом для веблюдів, і у серпні 1686 року відкрив у Відні кав'ярню «Під синьою пляшкою».
У наступні роки імператор Леопольд Габсбург повернув контроль над Естергомом, Будою і Пештом, венеціанці захопили Пелопоннес та Афіни. Після ганебної поразки 12 серпня 1687 року під Мохачем повсталі яничари усунули Мехмеда IV від влади. Завершила 15-літню війну Священної ліги перемога через десять років під Зентою, яка змусила Османську імперію укласти Карловацький мир, змирившись із втратою Угорщини, Хорватії і Поділля.
Участь українських козаків у кампанії Яна III Собеського осені 1683 року австрійська влада відзначили 15 вересня 2003 року, встановивши у віденському Тюркеншанцпарку пам'ятник на їх честь.
Коментарі
Дивіться також
• Битва під Мохачем, 1526
• Хотинська битва, 1621
• Віденська кава Юрія Кульчицького, 1686
• Битва біля Зенти, 1697