сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Гетьманство Юрія Хмельницького
11 вересня 1659 року на скликаній у Германівці під Києвом козацькій раді Іван Виговський зрікся булави на користь 18-літнього Юрія Хмельницького, котрого на раді представляв колишній старший джура його батька Іван Брюховецький. У другій декаді вересня повноваження нового гетьмана були підтверджені на раді у Білій Церкві, а через місяць - на Генеральній військовій раді у Переяславі ціною укладення з Москвою вкрай невигідної для Гетьманщини угоди.
На обкладинці: Юрій Хмельницький на анонімному портеті XVII століття
6176
Особистості
Володимир Лук'янюк
Виконуючи волю Богдана Хмельницького, в серпні 1657 року козацька старшина обрала гетьманом його 16-літнього сина Юрія. Проте вже 2 вересня (23 серпня за ст. ст.) рада в Чигирині тимчасово усунула його, постановивши до повноліття Юрія передати булаву генеральному писару Івану Виговському. Це рішення було підтверджене 6 листопада (27 серпня за ст. ст.) у Корсуні, утім одностайного схвалення старшини не знайшло через нібито польське походження Виговського і небезпеку «щоб-де у нього з поляками якої ради не вийшло». Хоча він і запевняв царя Олексія Михайловича, що «від того уряду відмовлявся [...] та не міг ослухатись війська», не маючи безумовного авторитету серед козацтва і прагнучи до встановлення сильної гетьманської влади, Виговський за сприяння Москви жорстоко розправився з проявами непокори і повстанням кошового отамана Якова Барабаша, котрого підтримав полтавський полковник Мартин Пушкар.
Незважаючи на те, що 7 лютого 1658 року у Переяславі за присутності київського митрополита Дионісія Балабана і московського посла Богдана Хитрово гетьманські повноваження Виговського були підтверджені від імені царя, а гетьман висловив готовність взяти участь у війні зі Швецією і Річчю Посполитою, його положення залишалось непевним й очікуваних поступок у питаннях автономії Гетьманщини домогтись він не зміг. Це спонукало Виговського до початку таємних переговорів з польською владою, і у серпні він зважився на відкритий виступ проти Москви, здійснивши дві, проте невдалі, спроби оволодіти Києвом, де з 1654 року стояв московський гарнізон, а 16 вересня уклав з Річчю Посполитою Гадяцький договір, що передбачав формування на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств Великого князівства Руського як третьої складової федерації.
Прижиттєвий портрет Івана Виговського
Прижиттєвий портрет Івана Виговського
Гадяцька угода ще більше посилила антигетьманські настрої, і попри переконливу перемогу Виговського над московським військом у Конотопській битві 7 липня 1659 року навіть серед найближчого оточення гетьмана сформувалась опозиція, яка вбачала у його відставці запоруку припинення війни у Гетьманщині. За ініціативою свояка Богдана Хмельницького (брата його дружини) Якима Сомка, котрий від переслідувань гетьмана втік на Дон, 11 вересня 1659 року у Германівці під Києвом була скликана козацька рада, яка позбавила Виговського булави й обрала гетьманом, всупереч сподіванням Сомка, 18-літнього Юрія Хмельницького, котрого на раді представляв колишній старший джура його батька Іван Брюховецький. У другій декаді вересня повноваження Хмельницького були підтверджені на раді у Білій Церкві, яка, зібравшись згодом у Жердові (нині - Броварський район Київської області), на базі Березневих статей 1654 року напрацювала проект нової угоди з Москвою, що серед іншого передбачала ліквідацію російських гарнізонів по всій Гетьманщині, окрім Києва, непорушність «вольностей, прав і надань», самостійність православної ієрархії і право гетьмана на міжнародні зносини.
Хоча Жердівські статті були відхилені воєводою Олексієм Трубецьким, на скликаній 27 жовтня у Переяславі Генеральній військовій раді, де більшість мала старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя на чолі з переяславським полковником Тимішем Цицюрою, а саме місто було оточене царськими полками, він підтвердив гетьманські повноваження Юрія Хмельницького, від котрого домігся відновлення правомочності т. зв. «Прежних статей Богдана Хмельницкого», що передбачали затвердження гетьмана царським рішенням і позбавляли його права на дипломатичні відносини з іноземними державами, самостійно вступати у війну, призначати й усувати полковників, а розквартирування московських гарнізонів і воєвод коштом місцевого населення планувалось не лише в Києві, але й в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані. Окрім цього, Переяславські статті передбачали підпорядкування Київської митрополії Москві і заборону українському духовенству приймати посвяту від Константинопольського патріарха.
Восени 1660 року Юрій Хмельницький взяв участь у черговому етапі Російсько-польської війни. На чолі правобережних полків він мав біля Слободища (нині - село Бердичівського району Житомирської області) з'єднатись з московським воєводою Василем Шереметєвим, проте 7 жовтня (27 вересня за ст. ст.) під Чудновом був блокований польсько-татарськими загонами. Дізнавшись, що в цей же час московське військо терпить невдачу, Хмельницький, не проявляючи жодної ініціативи, щоб вирватись з оточення, погодився на переговори з поляками і 17 жовтня підписав з польним гетьманом коронним Єжи Себастьяном Любомирським угоду, яка значною мірою повторювала Гадяцький договір Виговського.
Слободищенський трактат був підтверджений на козацькій раді у Корсуні, але, попри те, що 4 листопада армія Шеремєтєва під Чудновом втратила більше 12 тисяч чоловік і капітулювала на умовах евакуації всіх московських військ з України, польсько-український договір не знайшов підтримки у козацької старшини, зокрема у дядька Юрія наказного переяславського полковника Якима Сомка та ніжинського полковника Василя Золотаренка. Розпочавши проти них війну, Хмельницький кілька разів безуспішно брав в облогу Переяслав, 26 липня 1662 року зазнав поразки від козацько-московських військ князя Григорія Ромодановського під Каневом і від повного розгрому був врятований татарською армією, разом з якою 3 серпня отримав перемогу під Бужином (нині - Черкаська область). Утім, не маючи змоги взяти під контроль Лівобережжя, де Сомко у квітні 1662 року був проголошений гетьманом, Юрій Хмельницький зрікся влади, і гетьманом Правобережжя став ініціатор страти Виговського генеральний писар Павло Тетеря, другим шлюбом одружений на сестрі Юрія Хмельницького Катерині.
У наступні роки Юрій Хмельницький побував ченцем у ряді монастирів, згодом Тетерою, що остерігався конкуренції, був запроторений до польської в'язниці, провів кілька років у татарському і турецькому полоні, доки у 1677 році, після переходу Петра Дорошенка на російську службу, не був звільнений і в обозі османських військ не прибув на Правобережжя як «князь Сарматії». Зі своєї резиденції у Немирові він контролював частину сучасних Київщини, Черкащини і Вінниччини, суттєвої симпатії серед козацтва здобути не зумів і, все частіше впадаючи в депресію, втратив підтримку серед найближчого оточення, а згодом - й з боку султана Мегмеда IV, за наказом якого у 1681 році був заарештований і страчений у Кам'янці (за іншою версією - довічно ув'язнений у Туреччині).
9 вересня 2018 © Володимир Лук'янюк спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя<BR>Оскара Вайльда
Правила життя
Правила життя
Оскара Вайльда
Особистості
Європа
Україна
Нова історія

Головні події 11 вересня

#ЦейДень
Все про 11 вересня
Події, факти, персоналії
11 вересня 2001 року в Нью-Йорку близько 9-00 за місцевим часом два літаки з інтервалом у 17 хвилин врізалися у..
2001
keyboard_arrow_left10 вересня
12 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward