Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Битва
біля Зенти
Завдяки несподіваній і стрімкій атаці 11 вересня 1697 року імперські війська під командою принца Євгена Савойського вщент розгромили переважаючу армію Мустафи II, яка біля Зенти переправлялась через Тису. Великі людські і матеріальні втрати змусили Османську імперію до укладення миру, за яким вона втратила більшу частину своїх завоювань в Угорщині, Трансильванії, Хорватії і Славонії. На обкладинці: Принц Євген Савойський на портреті Годфрі Неллера, бл. 1712 року
26687
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Після перемоги під Віднем австрійським Габсбургам вдалось звільнити від османів більшу частину Паннонії. У 1688 році вони навіть зайняли Петервадар (нині Петроварадин, частина Нового Саду у Сербії), Белград і дійшли аж до Ніша. Але ненадовго — вже через два роки великий візир Фазил Мустафа-паша повернув контроль над Сербією аж по Белград на півночі, який австрійці безуспішно намагались відвоювати до 1694 року. Ще за рік вже особисто султан Мустафа II, щойно зійшовши на престол, завдав Габсбургам кількох поспіль поразок — під Лугожом (нині Румунія), де поліг граф Федеріко Ветерані, і двічі на підступах до Темешвара (нині Тимішоара у Румунії), де невдачі зазнав саксонський курфюрст Август I Фрідріх (майбутній польський король Август II Сильний).

У квітні 1697 року Мустафа II на чолі 100-тисячної армії рушив з Адріанополя у свій черговий похід в Угорщину. 11 серпня він прибув до Белграда. На скликаній через кілька днів військовій раді думки щодо подальших дій розділились і всупереч попередньому плану йти на Сеґед, було вирішено спробувати вчергове, уже вчетверте, взяти Петервадар, стратегічно важливу фортецю на правобережжі Дунаю.

У цей час принц Франсуа-Євген Савойський, який 5 липня змінив саксонського курфюрста, що у Польщі саме боровся за корону, на чолі імперської армії, вже завершив її комплектування з найманців і угорських, трансильванських та сербських підрозділів. Стан війська, що зібралось під Сомбором, був не найкращим — бракувало елементарного, Савойському навіть довелось позичати кошти на спорядження, провізію і платню, щоб хоча б на мінімально необхідному рівні забезпечити 50 тисяч чоловік. Отримавши звістку про наближення супротивника, він негайно рушив назустріч і встиг вчасно прибути до Петервадара.

Тим часом турецька армія і флотилія зі 110 кораблів зупинилась біля місця впадання Тиси в Дунай. Кілька її підрозділів здійснили розвідку боєм в околицях Петервадара, намагаючись виманити австрійців на відкриту місцевість, але ті діяли обережно і лише в межах досяжності своєї фортечної артилерії. То ж османи повернулись до попереднього плану дій, в кінці серпня переправились через Дунай, захопили і зруйнували погано захищений замок Тітель й правим берегом Тиси рушили на північ у напрямку Сеґеда.

На безпечній відстані за ними слідував кавалерійський загін сербського ополчення під командою Йована Текелія, трохи далі — армія Савойського.

Поблизу Зенти (нині Сента у Сербії) плани османів знову змінились — було вирішено переправитись на лівий берег Тиси і через долину Муреш йти рейдом у Трансильванію, де планувалось залишитись на зимівлю. 9 вересня вони почали зводити понтонний і будувати укріплений табір для прикриття переходу — «вал півдугою і довжиною п'ять сотень кроків, захищений ровом і возами», як згодом його описував Савойський, у центрі — сотня гармат, навколо нього ще один вал з редутами, т. зв. «обведення», яке своїми кінцями упиралось в Тису.

Текелія негайно відіслав гінця до Савойського, який наступного дня вже дістався містечка Бечей, що за 10 миль нижче Сенти по течії.

Імперську армію османи чекали, але не настільки швидко, добудувати табір не встигли. Коли по обіді 11 вересня 1697 року вона оперативно розгорнулась величезним півколом і з 44 гармат почала обстріл ворожих позицій, для турецького командування це виявилось повною несподіванкою: на лівий берег Тиси вже переправили султана зі зброєносцями і обслугою, майже всі боєприпаси і більшу частину кінноти. Решта війська і величезний обоз скупчились біля мосту в очікуванні переправи.

Принц Савойський діяв блискавично. Після інтенсивного артилерійського бомбардування, у бій пішли драгуни і прорвались до рову, що оточував османський табір. Частина з них спішилась, розпочавши прицільний обстріл супротивника. Турки почали безладно відступати до переповненого людьми мосту. Вже сутеніло, коли, вдаривши зліва, кіннота Жана Рабутена увірвалась в табір крізь недобудовану частину обвідного валу і відрізала шляхи до переправи. Почалася страшна різанина.

Не чекаючи завершення бою, Мустафа II з вілілим військом кинувся до Темешвара.

Під Зентою полягли великий візир Ельмас Мехмед-паша, кількадесят вищих османських воєнначальників, включаючи кількох анатолійських і боснійських паш та яничарського агу, загалом до 20 тисяч чоловік. Ще зо 10 тисяч потонуло у Тисі. Османи втратили велику кількість прапорів, 87 гармат, 15 тисяч худоби, 7 тисяч коней, кілька тисяч верблюдів, тисячі завантажених провіантом і боєприпасами возів, похідну скарбницю султана, загалом добра десь на 3 мільйони гульденів.

Серед імперських військ було лише 699 убитих і 1934 поранених.

Принц Савойський святкував свою першу перемогу в якості головнокомандувача. Успіх був абсолютний. Однак переслідувати супротивника і брати в облогу добре укріплений Темешвар він не став — для тривалої кампанії традиційно бракувало коштів розрахуватись з військом. З цієї ж причини імперська армія виявилась не готовою йти і на Белград. Натомість Савойський рушив у Боснію, де 23-25 жовтня розграбував і спалив до тла погано захищене Сараєво, винищивши мусульманське населення міста.

Розгром під Зентою змусив Мустафу II до мирних переговорів з Габсбургами, які в рамках великої міжнародної конференції за участі Речі Посполитої, Республіки Венеція і Московського царства велись за посередництва англійського посла в Константинополі Вільяма Педжета. Вони завершились укладенням 16 січня 1699 року в Карловіці (нині Сремські Карловці у Сербії) угоди, за якою Османська імперія поступилась Австрії майже усією Угорщиною (за винятком баната Темешвар), Трансильванією, Хорватією, західною частиною Славонії та північчю Боснії. Ці території були у більшій своїй частині реінтегровані в Угорське королівство, частково приєднанні до Трансильванського князівства під зверхністю Леопольда Габсбурга, на півдні увійшли до спеціально створеного т. зв. Військового прикордоння.

Євген Савойський у Відні був прийнятий як герой і винагороджений великими маєтками в Угорщині. Бездітний і без родини у свої 34 роки, він і решту свого життя провів у війнах, які принесли йому славу видатного полководця: після перемог над Францією у Війні за французьку спадщину, принц Савойський, генералісімус, президент Імператорської військової ради і штатгальтер іспанських Нідерландів, знову виступив проти Османської імперії і влітку 1717 року нарешті відвоював Белград. Цей успіх став вінцем його військової кар'єри.

Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 26 червня 2015. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Початок англійської Анархії
Сьогодні
Початок англійської Анархії