Перші зіткнення між римлянами і германцями відбулись у середині I ст. до н. е., коли під час час завоювання Галлії Юлій Цезар здолав свевів, усипетів та тектерів і, переслідуючи їх, двічі переходив за Рейн. Германці взяли реванш у 17 році до н. е. — вони розгромили V Галльський легіон Марка Лоллія і розграбували прикордоння. Це змусило римлян збудувати вздовж Рейну ряд військових містечок, найбільшими з яких стали Ветера (поблизу сучасного Ксантена) і Могонтіакум (нині Майнц, обидва нині у ФРН). Саме звідси у 12 році до н.е. на чолі п'яти легіонів Рейн перетнув Децим Клавдій Друз, розбив сугамбрів, усипетів та тектерів і за три роки дійшов аж до Ельби, витіснивши квадів і маркоманів на територію сучасної Богемії.
Успіх Друза був закріплений в 4 році Тиберієм Клавдієм Нероном, майбутнім імператором, а на той час — офіційним спадкоємцем Октавіана Августа, який під час придушення великого повстання германців підкорив їх племена в низів'ях Рейну та Вісургія (нині ріка Везер) і змусив найвойовничіших з них бургундів відійти аж до Віадуса (нині ріка Одра).
Проте надійно закріпитись на величезній території між Рейном і Ельбою римлянам звадило повстання племен в Паннонії та Іллірії, яке через свою масштабність загрожувало перекинутись з провінцій в Італію, — у
Намісником Германії у статусі легата Августа пропретора був призначений 54-літній Публій Квінтілій Вар, досвідчений військовий, у минулому проконсул провінцій Африка, Азія і Сирія, відомий своєю жорстокістю до повсталих проти Риму по смерті Ірода Великого юдеїв. На початку
Серед найближчих радників Вара був 25-річний син вождя херусків, відомий під латинізованим іменем Арміній. Він разом з молодшим братом Флавієм з дитинства в якості почесного заручника зростав у Римі, де отримав військову освіту, згодом відзначився у ряді кампаній в Паннонії і на Балканах, за що увійшов до стану вершників (лицарів) і отримав римське громадянство. Після придушення повстання в Іллірії його направили в Німеччину, де він мав допомогти Вару остаточно упокорити германські племена між Везером і Ельбою.
Чим саме керувався Арміній достеменно невідомо (прийнято вважати, що бажанням кров'ю змити ганьбу свого батька Сегімера, одного з вождів херусків, який визнав зверхність Риму), але, коли три легіони, три кавалерійські загони і шість когорт допоміжних військ (негромадян) разом з великим обозом з жінками і дітьми рухались маршем до зимового табору, він повідомив Вара про повстання, яке наче б то почалось на півночі Німеччини, і подано це було як подія, що вимагає негайної і жорсткої реакції.
Як стверджує Корнелій Тацит, Сегест, дядько і тесть Армінія, цілком лояльний до римлян і залежний від них, завчасно кілька разів попереджав Вара про підготовку германцями пастки, але той, коли отримав повідомлення про повстання, на таку небезпеку не зважив і за порадою Армінія негайно рушив в обхід незнайомої території, щоб за один-два дні дістатись території повстанців. Шлях проліг поміж германських поселень, полями, пасовищами, лісистими болотами, де легіонерам доводилось рубати дерева, щоб вимостити глинисту дорогу. Несподіваний дощ і буревій порушив похідний порядок війська, яке, перемішавшись з обозом, розтягнулись на сім-вісім миль.
Яким чином Арміній передав германцям повідомлення, що веде римлян у пастку, невідомо, але коли легіони Вара на другий день переходу увійшли в Тевтобурзький ліс (на північний схід від сучасного міста Оснабрюк в Нижній Саксонії), їх із засідок атакували германці. Спочатку, як пише Кассій Діон, невеликими групами, здалеку, з-за дерев і з узвишшів, далі — все більшими силами і агресивніше, по всій довжині колони. Розтягуте на вузькій, до 20 метрів, дорозі між пагорбом і величезним болотом римське військо вишикуватись для оборони належним чином не змогло, втратило взаємодію між підрозділами, які опинились сам на сам із численними загонами херусків, марсів, хаттів, бруктерів, хугів і сикамбрів.
Тим не менш римляни зуміли протриматись до ранку 11 вересня 9 року, коли зіткнулись з новою несподіванкою — тривалі дощі вивели з ладу тетиви луків, а важкі розмоклі шкіряні обладунки стали тягарем, що перетворив легіонерів на практично беззахисних перед германцями, озброєними легкими мечами, довгими списами і клинками. Спроба окремих загонів прорватись дорогою теж успіху не мала — при виході з лісу вони потрапили у ще одну засідку й були знищені.
Арміній, який зі своїм підрозділом умисне відстав від основних римських сил, святкував перемогу.
Втрати римлян склали від 16 до 20 тисяч убитими (з десь 23 тисяч чоловік). Більшість офіцерів, включаючи і самого Вара, шоб не потрапити в полон, наклали на себе руки, кинувшись на меч, частина — була страчена або, якщо вірити Тациту, принесена германцями в ритуальну жертву. Небагатьох з них вдалось згодом викупити.
XVII Галльський, XVIII Германський і XIX легіони були знищені, їх аквіли — втрачені. Почувши про це, як пише Светоній Транквілл, Август бився головою об стіни свого палацу, примовляючи «Квінтілій Вар, поверни мені мої легіони!». Тим не менш, голову Вара, яку Арміній відіслав вождю маркоманів Марободу у безуспішній спробі спонукати разом виступити проти римлян, а той відправив до Риму, було з почестями поховано в мавзолеї, призначеному для самого імператора, шана, яку надавали лише надзвичайно заслуженим представникам вищого класу.
Протягом кількох місяців Арміній на чолі союзу германських племен знищив усі сліди присутності римлян у Германії — було зруйновано укріплення, форти і принаймні два міста. Лише опір двох легіонів у Могонтіакумі запобіг його переходу в Галлію. Наступного року проти нього рушив Тиберій на чолі трьох легіонів, але особливого успіху не досяг, остерігаючись віддалятись від своїх каструмів вздовж Рейну.
Лише в 15-16 роках у ході двох кампаній консул Юлій Цезар Клавдіан Германік здолав Армінія, завдавши йому поразки у вирішальній битві біля ущелини відомої як Ворота Вестфалії (на захід від сучасного Оснабрюка), і упокорив повсталих хаттів, марсів, херусків, спустошив їх землі і нарешті поховав останки загиблих у Тевтобурзькому лісі легіонерів Вара.
Проте закріпитись у т. зв. Магна Германії римляни так і не зуміли й більше спроб не здійснювали, вважаючи за краще збудувати вздовж Рейну надійний кордон, а об'єднанню німецьких племен на правоборежжі запобігати економічною підтримкою окремих вождів, як, наприклад, племінника Армінія Італікуса. Таке рішення імператора Тиберія мало далекоглядні наслідки, ставши на заваді романізації великого регіону в центрі Європи, через що римські історики перемогу Армінія вважали найбільшою поразкою Імперії, а сучасні у своїй більшості вважають однією з вирішальніших битв в історії, яка стала переламним моментом у її розвитку.
Що було потім
Позбувшись загрози з римського боку, Арміній у 17 році розбив маркоманів, проте оволідіти їх землями у сучасній Богемії не зміг. Через чотири роки він був отруєний, імовірно, кимось зі своїх соратників, для яких став надто могутнім і небезпечним. Його дружина Таснельда у римському полоні народила сина Тюмеліка, який навчався в школі гладіаторів у Равенні, і, як вважають, загинув молодим, ще до повноліття, десь у 30 році.
У XVI столітті, коли на хвилі Реформації почалось усвідомлення етнічної єдності німців різних держав, Арміній під іменем Герман («Людина війни»), не без участі Мартіна Лютера, у певних колах вважався символом німецького патріотизму. Він став набувати популярності у XVIII столітті, коли серед німецьких інтелектуалів намітився пошук своїх культурних коренів не в грецькій та римській античності, а в «німецькому первісному суспільстві», особливої — в часи наполеонівських та Франко-прусської воєн XIX століття і, у ще більшій мірі, — в роки становлення Третього рейху, коли офіційною пропагандою Арміній був проголошений першим об'єднувачем німецьких земель.
Коментарі
Дивіться також
• Битва на Каталунських полях, 451
• Захоплення Риму вандалами, 455
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Теодоріх Великий, 526
• Верденський договір, 843
• Династія Габсбургів, 1273
• Кінець Священної Римської імперії, 1806