Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Битва
біля Весонтіо
Втрутившись у конфлікт між кельтами і германцями, переможною битвою біля Весонтіо 10 вересня 58 року до н. е. над військом свевів проконсул Гай Юлій Цезар розпочав завоювання Галлії, яку повністю підкорив за шість років. На обкладинці: Мармуровий портрет Гая Юлія Цезаря, Ватиканський музей
6018
Читати 6 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Близько 63 року до н. е. почалась війна між галльськими племенами едуїв і секванів за контроль над транспортним коридором, що сполучав долину Рейна і верхів'я Рони та Арару (нині ріка Сона). Зазнаючи невдач, секвани закликали на допомогу германське плем'я свевів, з допомогою яких у 60 році до н. е. здолали едуїв і на прикордонних з ними територіях у долині ріки Оньон розселили зо 15 тисяч германців. Вождь свевів Аріовіст цим не задовільнився і перевів з-за Рейну більше 100 тисяч своїх одноплемінників, для яких зажадав від секванів нових земель. За свевами на заклик Аріовіста до Галлії рушили союзні їм харуди, і десь за рік секвани втратили зо дві третини своїх кращих земель, поступово витіснені на схід до Юрських гір.

Ліквідація загрози навали германців, які небезпечно наблизились до кордонів Римської республіки, лягла на плечі Гая Юлія Цезаря, який у 58 році до н. е. отримав п'ятилітні проконсульскі повноваження в Цизальпійській, а згодом і Трансальпійській Галлії. У березні він відбув з Риму і чотирма наданими йому легіонами спершу завдав удару по гельветах, конфедерації кельтських племен, які під тиском кімврів і тевтонів залишили Швейцарське плато з наміром переселитись далеко на захід до Атлантичного узбережжя.

Цезар розцінив це як ослаблення північних кордонів ввіреної йому провінції перед загрозою вторгнення ніким не стримуваних германців, котрі ще якихось півстоліття перед тим завдали римлянам кількох великих і прикрих поразок. То ж 6 червня він перехопив частину гельветів при спробі переправитись через Арар, згодом іншу — біля міста Бібракта (поблизу сучасного Отена у Франції), вирізав частину з них і змусив уцілілі їх рештки (десь третину з 370 тисяч) повернутись на батьківщину.

Після цього Цезар виявив несподівану прихильність до прохання едуїв втрутитись у їх конфлікт із секванами і свевами, які кілька років ігнорувались Римом. З позиції стороннього спостерігача, який начебто бажає справедливості і миру, він закликав вождя германців не переправляти свої людей через Рейн й звільнити едуйських заручників і полонених. Аріовіст, визнаний сенатом «царем германців і другом римського народу», впевнений, що нічим не ризикує, проігнорував прохання. Як пише Цезар у своїх «Записках про Галльську війну», зробив він це зухвало і відмовився зустрітись з ним у Бібракті.

Ультимативна вимога підкоритись, передана Аріовісту через посланців, також була проігнорована.

Це дало привід Цезарю до активних дій. Дізнавшись, що гаруди знову спустошують землі едуїв, а з-за Рейну йдуть германські орди, з якими Аріовіст планує захопити Весонтіо (нині Безансон), ключовий галльський порт на ріці Ду, притоці Арара, Цезар рушив навперейми і став біля міста табором. Аріовіст з військом був змушений зупинитись біля т. зв. Бургундських воріт, проходу між гірськими масивами Юра і Вогези. Його очна зустріч з Цезарем успіху не принесла, і, коли за кілька днів германці отаборились за пару миль від римлян, відрізавши їм шляхи постачання, стало зрозуміло, що бою не уникнути.

Після кількох днів невеликих сутичок 10 вересня 58 року до н. е. відбулась вирішальна битва. Першими кіннотою ударили римляни по лівому, як їм здавалось, найслабшому, флангу супротивника. Однак германці не лише відбили атаку, але й перейшли у контрнаступ, причому настільки швидко, що практично зразу зав'язалась рукопашна, яка склалась не на користь римлян. Лише резерв, який вчасно ввів (без дозволу Цезаря) начальник його кавалерії Публій Ліциній Красс (молодший син тріумвіра Марка Ліцинія Красса) врятував ситуацію і вирішив долю битви: германці натиску не витримали, кинулись у втечу. Більшість з них, десь зо 15 тисяч, була знищена переслідувачами, небагатьом, у тому числі і пораненому Аріовісту, вдалось врятуватись і переправитись через Рейн.

Звістка про поразку германців швидко поширилась Галлією. Приведені свевами германські племена трібоків, вангіонів, неметів вирішили за краще теж вернутись на правобережжя Рейну. Созні римлянам едуї стали домінувати серед галлів. Їх бік прийняли реми, за що група кельтських племен, відома як белги, на початку 57 року до н.е. стала розорювати їх володіння.

Це дало привід Юлію Цезарю розпочати проти белгів каральну операцію. З наближенням двох легіонів, відправлених з Цизальпінської Галлії, про свій нейтралітет заявили медіоматрики і леуки. Однак вороже налаштовані беловаки і нервії зібрали військо чисельністю, як стверджує Цезар, понад 260 тисяч чоловік, яких підтримало 40 тисяч германців (за сучасними оцінками десь 50 тисяч загалом), і взяли в облогу ремське місто Бібракс (нині Сен-Тома у Франції) біля ріки Аксона (нині Ена). Проти них рушило 8 римських легіонів (десь 40 тисяч чоловік) і 12 тисяч галлів, які через погану організацію і нерішучість супротивника без особливих труднощів здолали белгів і вже у березні взяли їх найбільше місто Новіодунум.

Про свою покору заявили суассони, беловаки та амбіани. Найнепокірніші з белгів нервії були згодом не без труднощів розбиті на ріці Сабіс (нині Самбра), де їх полягло, як стверджується, 60 тисяч чоловік, що змусило визнати римську зверхність і плем'я адуатуків.

Десь у цей же час герой битви під Весонтіо підвищений до легата Публій Ліциній Красс розпочав завоювання західної Галлії і силами лише одного легіону до кінця літа підкорив редонів, венетів, осісмів і коріозолітів в Арморіці (сучасна Бретань).

Перезимувавши у долині Луари, наступного, 56 року до н. е., римські війська придушили повстання венетів, після чого легат Квінт Тітурій Сабін з трьома легіонами вогнем і мечем пройшов сучасною Нормандією аж до берегів Сени, Цезар з двома легіонами провів каральні операції проти германців, переправившись через Рейн, і проти кельтів на південному сході Британії, на захоплених у венетів кораблях подолавши Ла-Манш, а Публій Красс з дванадцятьма когортами і військом кельтських союзників підкорив територію Аквітанії від Гаронни до підніжжя Піренеїв.

Остаточно кельти Аквітанії визнали римську зверхність у вересні 52 року до н. е., коли Гай Юлій Цезар на чолі 10 легіонів під Алезією (найімовірніше сучасний Аліз-Сент-Рен у Франції) здолав уп'ятеро більшу армію вождя авернів Верцингеторикса, яка майже вся полягла на полі бою. Ця битва стала завершальним епізодом шестирічної війни, в результаті якої на наступні півтисячоліття в Галлії було встановлено римську владу.

На честь успіху Цезаря сенат оголосив 20-денне святкування, але через політичні тертя згодом відмовив йому у заслуженому тріумфі. Конфлікт владнати не вдалось, і в 49 році до н. е. Цезар з вірними йому легіонами перейшов Рубікон й силою зброї установив у Римі свою практично необмежену владу.

Друк
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 15 червня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Перша Французька республіка
Сьогодні
Перша Французька республіка