сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Облога Парижа
Після двох тижнів безуспішних атак 9 вересня 1429 року французька армія Карла VII Валуа була змушена припинити облогу Парижа, що перебував у руках англійців і бургундців. Для пораненої під стінами столиці Жанни д'Арк це стало першою з цілого ряду невдач, який завершився її полоненням наступного року, судом і стратою.
На обкладинці: Фрагмент позолоченої бронзової статуї Жанни д'Арк авторства Емманюеля Фремьє, встановлена у 1874 році на площі Пірамід в Парижі, поблизу якої вона була поранена у 1429 році
3524
Особистості
Дмитро Копилов
Після вдалої кампанії травня-липня 1429 року, коли від англійців вдалося звільнити міста уздовж Луари і дофін Карл VII Валуа коронувався в Реймсі, більшість міст північної Франції почали одне за одним присягати французькому королю. На думку Жанни д'Арк, основного натхненника французьких перемог, наступним кроком мало стати взяття Парижа, який з 1420 року був під владою Англії. У цьому намірі її підтримували капітани Жиль де Ре і Жан II Добрий, герцог Алансонський, проти виступали єпископ Реньо де Шартр і королівський фаворит Жорж де ла Тремуйль, які наполягали на необхідності попередньо заручитись підтримкою союзника англійців герцога Бургундського, чиї стосунки з регентом Франції Джоном Бедфордом дедалі погіршувались. Слабохарактерний король коливався: у пошуках шляхів зближення з Філіпом III Добрим було змарновано кілька тижнів, проте крім тимчасового замирення порозуміння з Бургундією досягти не вдалось, і лише 21 липня королівський двір неквапливо рушив з Реймса в напрямку до столиці.
Тим часом у Кале встиг висадитись англійський загін з 3500 латників і стрільців, який Джон Бедфорд направив у Париж, куди також прибуло 700 пікардійських стрільців під командуванням Філіпа Доброго. Бажаючи нав'язати французам бій далеко від столиці, Бедфорд надіслав листа Карлу VII, який «раніше іменували себе дофіном, а нині королем», звинуватив його союзі з «розпусною жінкою, що носить чоловічий одяг» і запропонував вирішити суперечку на полі бою. Карл VII отримав лист 11 серпня і, розгнівавшись, наказав рухатися назустріч англійцям, які під Санлісом розбили укріплений табір, оточений ровом, частоколом і вагенбургом зі зчеплених обозних возів. Лише завдяки досвідченому соратнику Жанни д'Арк маршалу Етьєну де Віньолю, відомому як Ла Гір, задум англійців заманити французького короля у пастку вдалось розгадати, і 15 серпня Бедфорд з десятитисячним військом ні з чим повернувся в Париж.
Мініатюра «Королівський замок і Сен-Шапель на острові Сіте» з «Розкішного часослова герцога Беррійського» Пауля, Ермана і Яна Лібургів, 1410-і роки © Музей Конде в Шантійї
Мініатюра «Королівський замок і Сен-Шапель на острові Сіте» з «Розкішного часослова герцога Беррійського» Пауля, Ермана і Яна Лібургів, 1410-і роки © Музей Конде в Шантійї
17 серпня Карлу VII здався Бове, жителі якого вигнали англійський гарнізон, наступного дня - Комп'єнь, звідки 23 серпня на чолі своїх підрозділів у напрямку до столиці вирушили Жанна д'Арк з герцогом Алансонським. Під Санлісом до них приєднався розвідувальний загін Ла Гіра і трьома днями пізніше вони без бою увійшли в напівпорожній Сен-Дені, поспіхом залишений владою і духовенством, що втекли в Париж. Після довгих роздумів щодо доцільності походу на Париж 28 серпня у Санліс прибув Карл VII з двором і 10-тисячним військом.
Париж, захищений міцними дев'ятиметровими стінами, поспіхом готувався до оборони, якою керували прево Симон де Морьє і капітан Жан де Вільє, граф Л'Іль Адам. У них у підпорядкуванні було дві тисячі англійських солдат, загін пікардійських стрільців і міське ополчення. Двадцять чотири старости кварталів були зайняті зміцненням воріт, на міських стінах було встановлено гармати і кошики з камінням, загони городян очищали оборонні рови і зводили укріплення всередині й ззовні міста. Щоб підігріти їх запал, англійцями була пущена чутка, ніби король Карл пообіцяв віддати місто на розграбування, а жителів - на розправу і в кінцевому підсумку зрівняти столицю з землею. Парижани готувалися стояти до кінця - англійців у місті не любили, але терпіли їх як менше зло, ніж ненависні арманьяки (прихильники Карла, герцога Орлеанського), що до 1419 року контролювали Париж і чиєю креатурою вважався король Карл VII. Через брак коштів для оплати гарнізону довелось обкласти спеціальним податком містян недворянського походження, продати срібний бюст покровителя міста Святого Діонісія і закласти лихварям два млини, що належали соборному капітулу.
Карл VII Звитяжний (1403-1461), портрет невідомого художника XVI століття © Версальський палац, Франція
Карл VII Звитяжний (1403-1461), портрет невідомого художника XVI століття © Версальський палац, Франція
За традиціями того часу, щоб уникнути кровопролиття, герцог Алансонський направив до міських ешевенів (чиновників, які мали адміністративні і судові повноваження) та інших посадових осіб кілька листів з пропозицією здатись. Листи залишилися без відповіді і попри панічний поголос, що армію короля веде відьма, здатна зачаровувати англійців, Париж капітулювати відмовився. Тим часом французьке військо підступило до столиці з північного боку і 26 серпня 1429 року під його стінами зав'язалися перші бої. «Реєстр собору Нотр-Дам» повідомляє, що французи підготували до штурму 300 обозних возів, 650 облогових драбин і 4000 кошиків з землею, для захисту від стріл і метальних снарядів супротивника, а також горючі матеріали, необхідні для підпалу міських споруд. Крім того, французька армія заздалегідь приготувала величезну кількість зв'язок хмизу, «якими збиралася засипати паризькі рови». Мала вона також у достатній кількості кулеврини і бомбарди.
Перші дні облоги ознаменувалися кавалерійськими дуелями, особливо запеклими біля воріт Сен-Дені, де, за свідченням сучасника подій Персеваля де Каньї, кінні загони сходилися між собою по два-три рази на день. Штурм міста затримувався з огляду на те, що король з основним військом не поспішав приєднатися до авангарду. Направлені йому листи залишалися без відповіді, і 1 вересня герцог Алансонський сам відправився в Санліс, але лише 5 вересня зміг вмовити Карла до активних дій. 7 вересня король нарешті прибув в Сен-Дені, і цей день ознаменувався особливо жорстоким зіткненням, перемогу в якому здобули парижани.
Не маючи змоги взяти місто з боку Сен-Дені, наступні атаки були перенесені до воріт Сент-Оноре на північному заході столиці. За наполяганням Жанни їх штурм почався вранці 8 вересня, у день Різдва Богородиці, відразу після закінчення ранкової меси. Атакуючих зустрів град стріл і каміння, але французи впевнено просувалися вперед. Жанна, стоячи з прапором у руках, вимагала від парижан «здати місто королю Франції». Під прикриттям артилерії її загону вдалося пройти лінію захисних фортів, подолати сухий рів і земляний вал. Перед ровом з водою, французи зупинилися в очікуванні фашин, якими мали засипати рів, і саме в цей момент стріла пробила Жанні стегно. Додатковий натиск міг вирішити долю міста - однак вже темніло, і командири, вважаючи, що військо занадто виснажене, дали наказ до відступу. Жанна, залишившись одна на краю рову, відмовлялася підкоритись і закликала продовжувати атаку. Капітанам Гокуру і Жану Алансонському довелось силоміць вивести її з-під стін Парижа і доставити до табору в Ла-Шапель.
9 вересня 1429 року дня на бік французів перейшов паризький барон де Монморансі разом з 50 або 60 паризькими дворянами. Попри поранення Жанна наполягала на продовженні штурму, її підтримав герцог Алансонський. На цей раз він мав відбутись з півдня, біля воріт Сен-Оноре, де Сена підступала близько до міських стін й атака з цього боку застала б захисників Парижа зненацька. Але на підході до ріки виявилось, що міст через неї зруйнований, і штурм довелось відкласти. Цього ж дня у таборі французів з'явилися граф Клермонський і Рене Анжуйський з королівським наказом усім капітанам разом зі своїми підрозділами негайно прибути в Сен-Дені. Близько 11 години вечора французи, кинувши обложне спорядження, почали відступ. Парижани, тріумфуючи, стріляли у них з гармат, але не відважились переслідувати з остраху перед можливою засідкою.
Мініатюра «Жанна д'Арк біля паризьких воріт Сен-Оноре в 1429 році» з манускрипта «Вігілії на смерть короля Карла VII», 1484 рік © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Жанна д'Арк біля паризьких воріт Сен-Оноре в 1429 році» з манускрипта «Вігілії на смерть короля Карла VII», 1484 рік © Національна бібліотека Франції
13 вересня Карл VII наказав залишити Сен-Дені, пояснюючи своє несподіване рішення необхідністю дотримуватися умов чотиримісячного перемир'я, укладеного з герцогом Бургундським ще 28 серпня в Комп'єні. Так і не взявши Париж, Жанна д'Арк зазнала першої невдачі, яку і її вороги і соратники пояснювали покаранням Господа - «диявола у вигляді жінки», як казали англійці, чи занадто гонорової людини, яка «протиставила Божій волі свою волю», як казали французи.
У листопаді Жанні д'Арк з Карлом II д'Альбре вдалось звільнити містечко Сен-П'єр-ле-Мутьє, після чого фортуна остаточно полишила її - у грудні невдачею завершилась облога міста Ла-Шаріте, а у травні 1430 року вона попала у полон до бургундців під час облоги Комп'єні, була продана англійцям, які судили Жанну д'Арк і стратили у Руані.
Незважаючи на те, що з відмовою від взяття Парижа Карл VII втратив можливість підпорядкувати собі «дуже багато добрих міст», його тимчасовий союз з герцогом Бургундським мав далекосяжні і сприятливі для нього наслідки - прийнявши пропозицію Джона Бедфорда стати регентом при малолітньому Генріхові VI Ланкастері, що 16 грудня 1431 року коронувався у Парижі на престол Франції, Філіп Добрий продовжував вести таємні переговори з Карлом VII і 21 вересня 1435 року в Арасі уклав з ним договір, що припинив 28-літню війну між бургільйонами і арманьяками. Підписаний через кілька днів по смерті Джона Бедфорда, цей договір зумовив і остаточну поразку Англії у Столітній війні - 13 квітня 1436 року парижани самі відкрили ворота соратнику Жанни д'Арк графу де Дюнуа, у 1450 році французи повернули контроль над Нормандією, а ще через три роки - над Аквітанією.
27 серпня 2018 © Дмитро Копилов спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Жінки
Столітня війна
Битви
Європа
Середньовіччя

Головні події 9 вересня

#ЦейДень
Все про 9 вересня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left8 вересня
10 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward