сьогодні
Заголовки
arrow_drop_down
Хронологія
Теми
популярні статті
Регіони
нові статті
Правила життя
Фотоісторії
Ще
arrow_drop_down
Моя історія
Підтримати
search menu
Микита Хрущов -
перший секретар ЦК КПРС
7 вересня 1953 року на пленумі Центрального комітету КПРС Микиту Хрущова обрано першим секретарем. Тривала боротьба за першість між оточенням Сталіна принесла йому у підсумку перемогу - вже за п'ять років він отримав всю владу, що раніше перебувала в руках Сталіна.
На обкладинці: Микита Сергійович Хрущов, літо 1955 року © Дмітрій Бальтерманц
7606
Політика
Віктор Крупина
Генеральний секретар ЦК КПРС та голова Ради міністрів СРСР Йосип Сталін помер 5 березня 1953 року і того ж вечора на спільному засіданні пленуму ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР і президії Верховної ради СРСР відбувся перерозподіл влади між його оточенням. Секретар ЦК КПРС Георгій Малєнков очолив Раду міністрів СРСР, одним з його чотирьох перших заступників та одночасно очільником Міністерства внутрішніх справ, об'єднаного з Міністерством державної безпеки, став Лаврентій Берія; В'ячеслав Молотов, Микола Булганін та Лазар Каганович також стали першими заступниками глави уряду та очолили деякі міністерства. Склад нової президії ЦК КПРС було скорочено з 25 до 10 осіб. Було також вирішено, щоб секретар і член президії ЦК, перший секретар Московського комітету партії Микита Хрущов «зосередився на роботі в Центральному Комітеті КПРС».
14 березня 1953 року на пленумі ЦК КПРС Малєнков склав повноваження секретаря ЦК КПРС, залишившись главою виконавчої влади, що вважалась домінуючою у системі владних повноважень тодішнього СРСР. До переобраного на пленумі секретаріату ЦК увійшли Микита Хрущов, Семен Ігнатьєв, Петро Поспєлов, Михайло Суслов, Микола Шаталін.
Попри публічні запевнення лідерів країни суворо дотримуватися колегіальності в роботі, кожен з них прагнув отримати якомога більше повноважень. Латентна боротьба за владу тривала безперервно. Ініціативи Берія з відновлення законності у діяльності правоохоронних органів та оголошення амністії, загравання з національними кадрами в республіках, лідерські амбіції та загроза використанння ним силового апарату для усунення конкурентів з політичної арени призвела до змови Малєнкова та Хрущова проти Берії, якого 26 червня 1953 року на президії ЦК КПРС було арештовано, а згодом і страчено. Виокремлений зі складу Міністерства внутрішніх справ Комітет державної безпеки очолив знайомий Хрущову по роботі в Україні Іван Сєров, а керівники регіональних управлінь стали підпорядковуватися першим секретарям обкомів.
3-7 вересня 1953 року відбувся пленум ЦК КПРС, що обговорив доповідь секретаря ЦК Микити Хрущова про заходи з подальшого розвитку сільського господарства СРСР. Пленум встановив посаду Першого секретаря ЦК КПРС, ким 7 вересня і був обраний Хрущов.
На підмосковній дачі Микити Хрущова (крайній зліва) - Микола Булганін, Георгій Малєнков, Лазар Каганович, Михайло Суслов. Літо 1955 року © Дмітрій Бальтерманц
На підмосковній дачі Микити Хрущова (крайній зліва) - Микола Булганін, Георгій Малєнков, Лазар Каганович, Михайло Суслов. Літо 1955 року © Дмітрій Бальтерманц
З метою послаблення свого головного конкурента у 1954 році Хрущов став енергійно протидіяти Малєнкову, який розгорнув активну діяльність на посту голови Ради міністрів СРСР, направлену на модернізацію країни і виправлення перекосів у соціальній та економічній сферах, і через рік на Пленумі ЦК КПРС домігся його відставки, звинувативши у економічному і політичному ревізіонізмі, надмірній бюрократизації та дорожнечі громіздкого державного апарату. 9 лютого 1955 року радянський уряд очолив Микола Булганін, який поступався Хрущову компетентністю та лідерськими якостями.
Боротьбу зі своїми колишніми соратниками Хрущов продовжив на ХХ з'їзді КПРС, виступивши з викриттям «культу особи» Сталіна, якого звинуватив у репресіях 1930-х років та інших проступках. Попри те, що Хрущов сам був причетний до репресій в Україні в період «Великого терору», він, як викривач, поставав незаплямованим, а «тінь» причетності до цих злочинів падала, відповідно, на соратників «вождя народів» Георгія Малєнкова, В'ячеслава Молотова, Лазара Кагановича та інших, які мали сильні позиції в радянському та компартійному апараті. Їх спроба усунути Хрущова з посади Першого секретаря знайшла підтримку більшості членів президії ЦК КПРС 18-21 червня 1957 року. Проте на пленумі ЦК партії 22 червня «антипартійна група», залишившись в меншості, була змушена капітулювати і її члени зазнали суттєвого пониження в партійній ієрархії.
Попри причетність до «антипартійної групи» Булганін обмежився «суворою доганою», проте його позиції були значно послаблені - після чергових виборів до Верховної ради СРСР при формуванні нового складу уряду він не був рекомендований на цю посаду і 27 березня 1958 року новим головою Ради міністрів СРСР став Хрущов, який фактично повернув собі увесь обсяг повноважень Сталіна.
Зосереждення великих повноважень в одних руках та фактичне формування нового «культу особи» Хрущова, самовпевненість, третирування керівних кадрів, волюнтаристський стиль керівництва, численні помилки у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики призвели до змови проти нього та усунення з посади 14 жовтня 1964 року.
28 серпня 2017 © Віктор Крупина спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Юлія Цезаря
Правила життя
Правила життя Юлія Цезаря
Політика
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 7 вересня 1953

#ЦейДень
Все про 7 вересня 1953
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left6 вересня
8 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward