Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Микита
Хрущов — перший секретар ЦК КПРС
7 вересня 1953 року на пленумі ЦК КПРС Микиту Хрущова обрано першим секретарем. Тривала боротьба з оточенням за першість принесла йому перемогу — вже за п'ять років він отримав всю владу, що раніше перебувала в руках Сталіна. На обкладинці: Микита Сергійович Хрущов, літо 1955 року © Дмітрій Бальтерманц
14870
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Генеральний секретар ЦК КПРС та голова Ради міністрів СРСР Йосип Сталін помер 5 березня 1953 року і того ж вечора на спільному засіданні пленуму ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР і президії Верховної ради СРСР відбувся перерозподіл влади між його оточенням. Секретар ЦК КПРС Георгій Малєнков очолив Раду міністрів СРСР, одним з його чотирьох перших заступників та одночасно очільником Міністерства внутрішніх справ, об'єднаного з Міністерством державної безпеки, став Лаврентій Берія; В'ячеслав Молотов, Микола Булганін та Лазар Каганович також стали першими заступниками глави уряду та очолили деякі міністерства. Склад нової президії ЦК КПРС було скорочено з 25 до 10 осіб. Було також вирішено, щоб секретар і член президії ЦК, перший секретар Московського комітету партії Микита Хрущов «зосередився на роботі в Центральному Комітеті КПРС».

14 березня 1953 року на пленумі ЦК КПРС Малєнков склав повноваження секретаря ЦК КПРС, залишившись главою виконавчої влади, що вважалась домінуючою у системі владних повноважень тодішнього СРСР. До переобраного на пленумі секретаріату ЦК увійшли Микита Хрущов, Семен Ігнатьєв, Петро Поспєлов, Михайло Суслов, Микола Шаталін.

Попри публічні запевнення лідерів країни суворо дотримуватися колегіальності в роботі, кожен з них прагнув отримати якомога більше повноважень. Латентна боротьба за владу тривала безперервно. Ініціативи Берія з відновлення законності у діяльності правоохоронних органів та оголошення амністії, загравання з національними кадрами в республіках, лідерські амбіції та загроза використанння ним силового апарату для усунення конкурентів з політичної арени призвела до змови Малєнкова та Хрущова проти Берії, якого 26 червня 1953 року на президії ЦК КПРС було арештовано, а згодом і страчено. Виокремлений зі складу Міністерства внутрішніх справ Комітет державної безпеки очолив знайомий Хрущову по роботі в Україні Іван Сєров, а керівники регіональних управлінь стали підпорядковуватися першим секретарям обкомів.

3-7 вересня 1953 року відбувся пленум ЦК КПРС, що обговорив доповідь секретаря ЦК Микити Хрущова про заходи з подальшого розвитку сільського господарства СРСР. Пленум встановив посаду Першого секретаря ЦК КПРС, ким 7 вересня і був обраний Хрущов.

З метою послаблення свого головного конкурента у 1954 році Хрущов став енергійно протидіяти Малєнкову, який розгорнув активну діяльність на посту голови Ради міністрів СРСР, направлену на модернізацію країни і виправлення перекосів у соціальній та економічній сферах, і через рік на Пленумі ЦК КПРС домігся його відставки, звинувативши у економічному і політичному ревізіонізмі, надмірній бюрократизації та дорожнечі громіздкого державного апарату. 9 лютого 1955 року радянський уряд очолив Микола Булганін, який поступався Хрущову компетентністю та лідерськими якостями.

Боротьбу зі своїми колишніми соратниками Хрущов продовжив на ХХ з'їзді КПРС, виступивши з викриттям «культу особи» Сталіна, якого звинуватив у репресіях 1930-х років та інших проступках. Попри те, що Хрущов сам був причетний до репресій в Україні в період «Великого терору», він, як викривач, поставав незаплямованим, а «тінь» причетності до цих злочинів падала, відповідно, на соратників «вождя народів» Георгія Малєнкова, В'ячеслава Молотова, Лазара Кагановича та інших, які мали сильні позиції в радянському та компартійному апараті. Їх спроба усунути Хрущова з посади Першого секретаря знайшла підтримку більшості членів президії ЦК КПРС 18-21 червня 1957 року. Проте на пленумі ЦК партії 22 червня «антипартійна група», залишившись в меншості, була змушена капітулювати і її члени зазнали суттєвого пониження в партійній ієрархії.

Попри причетність до «антипартійної групи» Булганін обмежився «суворою доганою», проте його позиції були значно послаблені — після чергових виборів до Верховної ради СРСР при формуванні нового складу уряду він не був рекомендований на цю посаду і 27 березня 1958 року новим головою Ради міністрів СРСР став Хрущов, який фактично повернув собі увесь обсяг повноважень Сталіна.

Зосереждення великих повноважень в одних руках та фактичне формування нового «культу особи» Хрущова, самовпевненість, третирування керівних кадрів, волюнтаристський стиль керівництва, численні помилки у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики призвели до змови проти нього та усунення з посади 14 жовтня 1964 року.

Друк 3
Віктор Крупина спеціально для © «Цей день в історії», 28 серпня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі