Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Битва
на ріці Фріґід
6 вересня 394 року в битві на ріці Фріґід у Східних Альпах армія Феодосія Великого отримала вирішальну перемогу над військом узурпатора Євгенія. Це дало змогу востаннє, хоча й ненадовго, встановити в Римській імперії єдиновладдя і зробити незворотніми процес її християнізації.
13725
Читати 7 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Виснажлива п'ятилітня війна Риму з готами закінчилася 3 жовтня 382 року укладенням імператором Сходу Флавієм Феодосієм мирного договору з «варварами», які отримали право зайняти території прикордонних провінцій Мезії і Фракії (сучасна Болгарія). Наступного року він слідом за своїм співправителем імператором Заходу Валентиніаном II був змушений визнати владу узурпатора Магна Максима над Галлією, Іспанією та Британією. Коли ж у 387 році Максим усупереч домовленостям рушив з військом в Італію, 16-літній Валентиніан втік з Медіолана (нині Мілан) до Салонік під захист Феодосія, з яким того ж року породичався, — його матір Юстина видала за імператора-вдівця Сходу свою доньку Галлу. Умовою шлюбу стала згода Феодосія відновити владу Валентиніана над західною частиною імперії.

Війна проти узурпатора тривала півроку. Після двох перемог над ним при спробі захопити Іллірію, Магн Максим був схоплений в Аквілеї і 27 серпня 388 року за наказом Феодосія обезголовлений. Невдовзі в Августі Треверорум (нині Трір, ФРН) був убитий його син Флавій Віктор.

Валентиніан зміг повернутись в Італію, однак владу отримав лише номінально — Феодосій переконав його перебратись до Галлії у В'єнн, сам залишався в Медіолані до кінця 391 року, а перед поверненням на Схід передав фактичне управління західною частиною імперії у руки призначеного ним військовим магістром Арбогаста, франка за походженням.

Стосунки Валентиніана з Арбогастом, людини, за словами Сократа Схоластика, «норовливої, лютої і жорстокої», не склались, й досить швидко переросли у відкритий кофлікт. 15 травня 392 року 21-літнього імператора Заходу знайшли повішеним у своїй резиденції у В'єнні. На Арбогаста впали підозри у вбивстві й інсценуванні самогубства. Схоже, це стало для нього несподіванкою — Арбогаст намагався порозумітись з Феодосієм і навіть став карбувати монети з його іменем та іменем його старшого сина-августа Аркадія, щоб домогтись прихильності імператора. Однак Феодосій з висновками зволікав, наступника Валентиніану не призначав, і 22 серпня Арбогаст за підтримки римської сенатської аристократії проголосив імператором Заходу магістра (начальника) імперської канцелярії і свого особистого друга Флавія Євгенія, мотивуючи це терміновою необхідністю відбиття германської загрози з-поза Рейну.

Після прибуття в Константинополь посольства Євгенія згоди на його призначення імператором Феодосій теж не дав, і на цей раз ухилившись від прямої відповіді. Не підтримав його і вельми авторитетний в обох частинах імперії єпископ Амвросій Медіоланський, невдоволений поміркованим ставленням Євгенія, християнина-аріанина, до язичництва, яке почало відроджуватись в Італії, й, не бажаючи зустрічатись з ним, демонстративно виїхав зі столиці до Болоньї, а потім — до Флоренції.

Лише 23 січня 393 року Феодосій проголосив свого 8-літнього сина Гонорія молодшим августом і своїм співправителем на Заході й почав підготовку до війни з Євгенієм, оголошеним узурпатором. У травні наступного року, після одноденного трауру по свої померлій при пологах дружині, він рушив в Італію на чолі 30 тисяч легіонерів, якими командував римлянин Тимасій, і 20 тисяч готів-федератів під началом Стиліхона, вандала за походженням.

Серед військових магістрів були також іберійський принц Бакурій, готи Аларіх і Гайн, алан Савл.

У кінці липня з Медіолана вийшла армія Євгенія з десь понад 30 тисяч франків, алеманів та галло-римлян під командою Арбогаста.

Два війська зійшлись у битві, коли армія Феодосія, безперешкодно пройшовши Альпи по дорозі Віа Геміна, спустилася в долину ріки Фріґід (нині Випава чи Губель у Словенії) на схід від римського порту Аквілея, де виявила добре укріплений і захищений частоколом табір супротивника. Без жодної розвідки в атаку було кинуто федератів, більша частина яких до кінця дня полягла у безрезультатній спробі прорвати ворожу оборону. Серед загиблих був і магістр Бакурій.

Здавалося, що Геракл на армійських прапорах і статуя Юпітера із золотими блискавками, встановлена біля намету Євгенія, приносять удачу. Щоб закріпити успіх, у тил Феодосію був надісланий загін, який мав перекрити імператору шлях до відступу через Юлійські Альпи. Однак зрадливий командир франків «заради почестей», як означає його мотиви Саламан Созомен у своїй «Церковній історії», перейшов на бік Феодосія, що й вирішило долю битви, — вже у потемках імператорська армія у відчайдушній атаці прорвалась у ворожий табір і перебила супротивника.

Євгеній був схоплений і страчений. Арбогаст із невеликим загоном зумів втекти у гори, але через два дні, розуміючи, що врятуватись від переслідувачів не зможе, заколов себе мечем.

Феодосій святкував перемогу, яку прихильники християнства трактують як тріумф над римським політеїзмом, а не лише як завершення чергової громадянської війни і об'єднання обох частин держави від рукою одного імператора. Однак єдиновладдя тривало ненадовго — 17 січня 395 року Феодосій помер, заповівши призначеному ним військовим магістром Заходу Стиліхону опікуватись своїм 10-літнім сином августом Гонорієм, чий двір розмістився у Медіолані. У Константинополі під наглядом префекта преторія Руфіна залишився 18-літній син Феодосія август Аркадій.

Що було потім

Зі смертю Феодосія федератський договір з готами втратив чинність, і вже в кінці весни 395 року Аларіх повів своє плем'я на Константинополь. Стараннями Руфіна облоги вдалось уникнути, але він же став на заваді Стиліхону, коли той намагався приборкати готів, що грабіжницьким походом рушили у Грецію. Це загострило протистояння опікунів двох неповнолітніх августів, яке завершилось у листопаді, коли в Константинополь прибуло військо Гонорія, що наче б то хотів допомогти брату «звільнити його людей від страждань»: звинувачений у вимаганнях і корупції, Руфін був убитий прямо на очах Аркадія.

Намірам Стиліхона взяти під опіку обох августів, став на заваді перехід Гайна, який очолював експедицію Гонорія, на службу до Аркадія, при дворі котрого він невдовзі був підвищений до військового магістра. Проте досить швидко Гайн попав у немилість до імператора — його запідозрили у змові із заколотниками, які виступили проти наступника Руфіна. У 400 році, коли у Константинополі відбувся погром готів-аріан, він відкрито виступив проти Аркадія, але, не зумівши оволодіти містом, був змушений рятуватись втечею і був убитий гунами при спробі переправитись через Дунай.

Тим часом Аларіх, розоривши Грецію, рушив у північну Італію, де 6 квітня 402 року був розбитий Стиліхоном. Під Полленцією поліг командуючий аланською кіннотою Савл, що бився на боці римлян. Аларіх відступив за Альпи, «в країну варварів», звідки здійснив кілька спроб знову пробитись на Апенніни. Намагання Стиліхона переконати Гонорія взяти Аларіха на римську службу викликали підозри у його змові з вестготами, і у 408 році Стиліхон був убитий.

Через два роки Аларіх з третьої спроби взяв Рим, після розорення якого рушив на південь Італії, де через кілька місяців помер.

Падіння вперше за вісім століть «вічного міста» стало провісником занепаду імперії, що переживала період заколотів численних узурпаторів і «германізації» армії, з кожним роком все менш лояльної імператорам, особливо на Заході. Тим не менш, формально розділена надвоє, держава з точки зору права єдності не втрачала — більшість законів, прийнятих у Римі чи Константинополі, діяли по всій країні за умови їх офіційного повідомлення іншому двору. У тій чи іншій формі так тривало до 476 року, коли від влади на Заході був усунутий Ромул Август, і скір (чи гот) Одоакр відіслав імперські інсігнії у Константинополь у сподіванні, що імператор Зенон підтвердить його права на управління Італією.

Друк
Ганна Дзекан спеціально для © «Цей день в історії», 1 вересня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

«цей день в історії» у
Telegram