Сьогодні
• Роковини&Ювілеї
• Подкасти
• Правила життя
• Нота бене
• ЗНО
• Інфографіка
• Пряма мова
• Фотоісторії
• Моя історія
• Підтримати проект
Теми
Авіація і космонавтика
Архітектура і будівництво
Битви і війни
Катастрофи
Кримінал
Кульура і мистецтво
Людина і суспільство
Наука, освіта і техніка
Особистості
Подорожі і відкриття
Політика
Релігія
Розваги і дозвілля
Спорт
Чудеса світу
Україна
Княжа доба
Козацька доба
Українська революція
Україна радянська
Україна незалежна
ЗНО-2018
Регіони
Австралія
Азія
Америка
Арктика/Антарктика
Африка
Європа
Хронологія
Античні часи
Темні віки
Високе Середньовіччя
Пізнє Середньовіччя
Нова історія
Новітня історія
Наш час
Індекси
Нові статті
Популярні статті
Всі статті
Визначальні події
Хештеги
Автори
Норманська колонізація Франції
Договором, укладеним восени 911 року в місті Сен-Клер-сюр-Епте, вождь вікінгів Роллон визнав себе васалом короля західних франків Карла III Простакуватого в обмін на ленне володіння землями в околицях Руану, які стали основою території, відомій як Нормандія. Вона перебувала під управлінням латинізованих і християнізованих вікінгів до початку XIII століття, коли стала частиною Франкського королівства.
На обкладинці: Фрагмент статуї Роллона авторства Арсена Летельє, встановленої у 1863 році в абатстві Сент-Вен у Руані, 2009 рік
8428
Війни
Володимир Лук'янюк
Експансія вікінгів на Захід, що почалась наприкінці VIII століття з освоєння Фарерських, Шетландських, Оркнейських і Гебридських островів у Північній Атлантиці, у 793 році поширилась на Британію, у 839 році — Ірландію, ще через століття — Ісландію. Перші зіткнення вікінгів з Державою франків датуються 808 роком, коли данський конунг Ґодфред вів війни проти слов'ян-ободритів, союзників Карла Великого. Згодом почалися напади данського флоту на фризьке узбережжя, де були розгромлені франкські гарнізони, а міста обкладені даниною, у 830-х роках були розграбовані місто Дорестад в гирлі Рейну, острів Вальхерен в гирлі Шельди й неодноразово атаковане англійське узбережжя. У 841 році вікінги піднялися по Сені майже до самого Парижа, наступного року розграбували місто Квентовік (біля сучасної Булоні) і Нант, у 843-у — закріпились у гирлі Луари, взявши під контроль франкську торгівлю вином і сіллю. У 845 році данцями був розграбований Гамбург і Париж. Колишня імперія Карла Великого на цей час уже розпалась і Західнофранкському королю Карлу Лисому довелося відкуплятися від норманів («північних людей»).
З другої половини IX століття походи вікінгів набрали форми організованих військових кампаній, які здійснювались зі збудуваних вздовж Ла-Маншу опорних пунктів. У 858 році вони розграбували і спалили Шартр, у 876-у захопили Руан, Байо і «деякі приморські землі», у 885-у кількадесяттисячною армією підійшли до Парижа, який майже рік тримали в облозі. До цих подій належить перша згадка про ватажка вікінгів на ім'я Грольфр або у латинізованому варіанті — Ролло. Серед літописців нема єдності щодо його походження: автор «Історії у чотирьох книгах» Ріхер Реймський називає його сином норвезького короля Гебридських островів, Дудо Сен-Кантенський — данцем знатного походження, анонімний валійський автор «Життя Гріфід ап Кінана» — братом першого норвезького короля Гаральда Прекрасноволосого.
У 911 році вікінги на чолі з Ролло знову напали на Париж, після чого взяли в облогу Шартр. Незважаючи на те, що 20 липня вони зазнали поразки від місцевого гарнізону, а 26 серпня були розбиті військами, що прийшли на допомогу містянам з Нейстрії і Бургундії, король західних франків Карл III Простакуватий, заклопотаний війною з королівстом Лотарінгія, розпочав з Ролло переговори, які восени 911 року увінчались укладенням в Сен-Клер-сюр-Епте договору. Його текст не зберігся, але на нього є відсилання ордонансі Карла за 14 березня 918 року, а його зміст відомий з хронік Дудо Сен-Кантенського, що працював при дворі внука Роллона ярла Річарда Безстрашного. Якщо вірити його «Історії норманів», написаній у 1015-30-х роках, то Роллон зобов'язався хреститись і захищати Королівство франків, головним чином від своїх одноплемінників, які Сеною піднімались до внутрішніх районів Нейстрії, за що отримав у лен землі між «[рікою] Епте і морем».
Формально Роллон, що в 912 році у хрещенні отримав ім'я Роберт, став одним із васалів Карла Простакуватого. Не маючи жодного титулу, після повалення франкського короля у 923 році, він оголосив себе вільним від будь-яких зобов'язань і поновив експансію вглиб франкської території, воював (невдало) у Мені та Фландрії, приєднав Бессен і помер в 925 році під час облоги замка Е у Пікардії (за свідченням Дудо — у 928 році Роллон зрікся влади на користь свого сина, після чого прожив ще п'ять років). За твердженням П'єра Гібура, історика XVII століття, вождь норманів був похований у соборі Руана (де зараз знаходиться встановлена у 1956 році стилізована гробниця), а у другій половині X його останки були перенесені в бенедиктинське абатство Фекам біля Гавра й з часом місце перепоховання було втрачене.
З формальної точки зору нащадки Роллона носили титули ярлів, що латиною перекладалось як dux у значенні «військовий вождь». З часом у французькій васально-ленній ієрархії dux набув значення аналогічного німецькому «герцог», підпорядкованої королю посадової особи, якій підкорялись дрібніші регіональні начальники — графи. Жоден з титулів чи то «граф Руана», чи «герцог Нормандії» не був закріплений юридично, хоча вони й використовувались у документах самими правителями Нормандії поряд із титулом «герцог норманів» (у значенні «вождь норманів»). За іронією долі у французьких офіційних документах «герцоги Нормандії» з'явились лише у 1204 році, коли Нормандія втратила автономію і власних нормандських правителів. Натомість в Англії титул «герцог Нормандії» використовувався королями Англії з часів Вільгельма Завойовника і передавався у спадок (навіть після втрати самої Нормандії у 1202 році, на підставі володіння лише частиною з Нормандських островів) аж до 1801 року, коли монархи Англії відмовились і від нього і від титулу королів Франції
Розширення норманських володінь продовжив син Роллона Вільгельм Довгий Меч і до околиць Руана, Евре та Лізьє приєднав бретонське місто Авранш і весь півострів Котантен. Ці завоювання були визнані королем Раулем (Рудольфом) I і стали основою регіону, що згодом отримав назву Нормандія («Земля північних людей»), де латинізовані і християнізовані вікінги шлюбами з місцевою знаттю сформували власний нобілітет й власне право, що ще кілька століть було сумішшю римського права і скандинавського звичаєвого.
Внук Ролло Річард Безстрашний був першим, хто називав себе графом Руана. Разом із соратниками свого діда Бернаром Данським і Осмондом де Сентвіллем йому вдалось запобігти спробі Людовика IV приєднати Нормандію до королівських володінь. Шлюб Річарда з дочкою Гуго Великого, графа Парижа, поєднав його з династією Капетингів, а через одружених дочок він став дідом трьох англосаксонських королів — Едварда Сповідальника, Альфреда Етелінга і Канута III.
В умовах ослаблення центральної влади Держави франків Нормандія була фактично незалежною, а Річард II Добрий першим став іменуватись у документах герцогом. Підтримана ним традиція шлюбів з англійською знаттю продовжилась і в наступних поколіннях, що в 1066 році дало підстави (формально) четвертому гецогу Нормандії Вільгельму Бастарду підкорити Англію заснувавши англонормандську династію, злетом якої стало створення в середині XII століття т. зв. Анжуйської імперії на більшій частині Англії, Ірландії, Вельсі, Нормандії та половині Франції.
Розширення території Нормандії у Х-ХІ століттях
Розширення території Нормандії у Х-ХІ століттях
У самій Нормандії в 1135 році на зміну нормандській династії прийшла династія графів Блуа і Шартра, усунута в 1144 році Жоффруа (Готфрідом) V Анжуйським, чий син Генріх Короткий Плащ через десятиліття став королем Англії. Конфлікт французького короля Філіпа II з королем Англії Річардом Левове Серце, а по його смерті — з його братом Іоанном Безземельним, привів у 1202 році до втрати Плантагенетами контролю над Нормандією (крім Нормандських островів), графствами Мен, Анжу і Пуату. Незважаючи на те, що це було закріплено 4 грудня1259 року Паризьким договором між Генріхом III і Людовиком IX Святим, у часи Столітньої війни англійські монархи намагались відновити своє право на Нормандію, проте, загалом, безуспішно.
У подальші роки герцогство Нормандія як апанаж час від часу надавалась членам французької королівської родини, востаннє — від народження і до 3 червня 1789 року герцогом Нормандії був Людовик-Шарль, молодший син Людовика XVI, гільйотинованого в роки Французької революції. Монархи ж Англії, спираючись на володіння частиною Нормандських островів, носили цей титул до 1801 року, коли відмовились і від нього і від титулу королів Франції.