сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Створення Троїстої Антанти
31 серпня 1907 року в Санкт-Петербурзі уряди Росії і Великої Британії підписали конвенцію про розподіл сфер впливу в Персії, Афганістані й Тибеті. Цей договір завершив формування англо-франко-російського військово-політичного блоку, відомого як Антанта, що домінував у міжнародних відносинах першої чверті ХХ століття.
На обкладинці: Російська поштова листівка 1914 року, яка зображає Росію з хрестом як символом Віри, Англію з якорем, символом Надії, і Францію в образі Маріанни з серцем в руках, що символізує Любов
4803
Політика
Олександр Донік
Міжнародні протиріччя у боротьбі великих європейських країн за переділ світу наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть призвели до утворення на континенті двох військово-політичних угрупувань. У 1882 році, після приєднання Італії до австро-німецького договору 1879 року, було створено Троїстий союз. На противагу йому в 1891-93 роках склався франко-російський союз, оформлений відповідною угодою, секретною військовою конвенцією та оборонним альянсом.
З провідних європейських держав поза військовими блоками до початку ХХ століття залишалася лише Велика Британія, що дотримувалася традиційного курсу «блискучої ізоляції» і грою на протиріччях між угрупуваннями розраховувала досягти своїх цілей в ролі міжнародного арбітра. Проте наростання антагонізму у відносинах із Німеччиною, яка активно провадила колоніальну експансію і мілітаризацію економіки та прагнула потіснити гегемонію Британії на морях, змусило Лондон змінити позицію і шукати зближення з Російською імперією і Французькою республікою.
Першим кроком на шляху створення Антанти стало підписання 8 квітня 1904 року англо-французької угоди, що отримала назву «Сердечна згода» як нагадування про період їх порозуміння і близького співробітництва у 1830-40-х роках. Письмовий і частково таємний, цей договір ознаменував завершення кількасотлітнього протистояння двох держав й підвів риску під їх тривалим колоніальним суперництвом в Африці, Північній Америці та Південно-Східній Азії.
Словосполучення «сердечна, гарна злагода» щодо англо-французьких відносин першим вжив міністр закордонних справ Великобританії Джордж Гамільтон-Гордон, лорд Абердін, у 1843 році. Воно припало до душі королю французів Луї-Філіппу I, який використав його того ж року під час виступу в парламенті. Кальковане французькою як «entente cordiale», це словосполучення з часом увійшло в інші мови вже без перекладу і у скороченому вигляді як Антанта
Наступним кроком у формуванні Антанти стало зближення позицій Сполученого Королівства і Російської імперії, чиї інтереси перетнулись спочатку на Кавказі і в Середній Азії, в кінці XIX століття - в Персії, Афганістані, на Памірі та Гімалаях, а в 1904 році - і на Тибеті. Поразка у війні з Японією змусила Росію переглянути свою політику в Азії і розпочати пошуки політичних шляхів урегулювання суперечностей з Британією, перш за все у Персії, де революційні зміни 1906 року стали загрозою обом державам.
Згідно досягнутих домовленостей Росія визнала протекторат Великобританії над Афганістаном, обидві держави визнали суверенітет Китаю над Тибетом, а Персія була поділена на зони впливу - північну російську і південно-східну британську. Відповідний договір, підписаний 31 (18 за ст. ст.) серпня 1907 року у Санкт-Петербурзі міністром закордонних справ Росії Олександром Ізвольським і британським послом Артуром Ніколсоном, в цілому завершив процес формування союзу трьох держав «Троїста Антанта».
На відміну від Троїстого союзу, учасники якого з самого початку були пов'язані взаємними військовими договорами, в Антанті подібні обопільні угоди мали лише Росія і Франція. Британський уряд хоча і підтримував контакти з генштабом і військово-морським командуванням Франції, зволікав з підписанням військових конвенцій із союзниками по блоку, між учасниками якого неодноразово виникали розбіжності і тертя. Вони проявлялися навіть у періоди гострих міжнародних криз, зокрема Боснійської кризи 1908-09 років і Балканських воєн 1912-13 років.
«Факт […] полягає в тому, що Антанта не є альянсом. В разі виникнення надзвичайних ситуацій на неї можна взагалі не зважати. Антанта - це не що інше, як система поглядів на загальну політику, яку поділяють уряди […] країн, але які за певних обставин можуть стати настільки непевними, що втрачають будь-який зміст» - британський дипломат Айра Кроу, 1907 рік
Протиріччя усередині Антанти намагалася використати Німеччина, що прагнула ізолювати Росію від Франції і Великої Британії. Проте усі її зусилля в цьому напряму закінчилися невдачею. У свою чергу країни Антанти зробили успішні кроки по відокремленню Італії від Німеччини і Австро-Угорщини. Хоча до початку Першої світової війни вона формально і залишалася у складі Троїстого союзу, зв'язки Італії з країнами Антанти зміцнювалися, і у травні 1915 року вона перейшла на бік Антанти й оголосила війну спочатку Австро-Угорщині, а згодом і Німеччині. Після розпаду Троїстого союзу внаслідок укладення договорів урядами Німецької та Австро-Угорської імперій з Османською імперією і Болгарським царством до осені 1915 року було створено нове військово-політичне об'єднання - Четверний союз.
Натомість коаліцію Великої Британії, Французької республіки й Російської імперії в протистоянні з Четверним союзом поряд з Італією підтримали США, Японська імперія, Королівство Румунія, Республіка Китай, Королівство Греція, Португальська республіка, загалом 25 держав. Сполучені Штати, не бажаючи розчинятися в Антанті, проголосили себе «асоційованою країною» цього об'єднання, що перетворилося на військово-політичний союз світового масштабу, в якому провідну роль відігравали Велика Британія, Франція, Росія, Італія, США і Японія.
З початком Першої світової війни співпраця засновників Троїстої згоди стала тіснішою. У вересні 1914 року в Лондоні вони підписали декларацію про відмову від укладення сепаратного миру з Німеччиною та її союзниками, яка замінила союзний військовий договір. Почали проводитися політичні і військові конференції Антанти, були утворені її політичні та військові органи - Верховна рада і Міжсоюзний військовий комітет, завданням яких була координація дій учасників блоку.
Подібно до розробленої програми переділу світу державами Троїстого, а згодом Четверного союзу, в якому Німеччина відігравала провідну роль, лідери Антанти з початком світової війни вступили в секретні переговори, на яких обговорювалися плани відчудження територій супротивників. Досягнуті домовленості були закріплені в таємних англо-російсько-французькій угоді 1915 року (про перехід Константинополя і Чорноморських проток до Росії), Лондонському договорі того ж року (про передачу Італії територій, що належали Австро-Угорщині, Туреччині і Албанії), угоді Сайкса-Піко 1916 року (про поділ азійських володінь Османської імперії між Великою Британією і Францією за погодженням із Росією). Плани захоплення німецьких колоніальних володінь виношували Японія, США і Португалія.
До середини 1917 року Антанті вдалося підірвати військову потугу країн Четверного союзу. Але у листопаді в Петрограді відбувся більшовицький переворот, у результаті чого Росія вийшла з війни, підписавши 3 березня 1918 року в Бресті-Литовському сепаратний мирний договір із країнами Четверного союзу. Того ж року держави Антанти почали військову інтервенцію в більшовицьку Росію під гаслом її примусу до виконання союзницьких зобов'язань.
Із капітуляцією Німеччини в листопаді 1918 року головна військова мета Антанти була досягнута. Її політичний орган - Верховна рада - практично виконував функції «світового уряду», взявшись за влаштування післявоєнного порядку. Свій успіх Антанта дипломатично закріпила на Паризькій мирній конференції 1919-20 років, створивши так звану Версальську систему міжнародних відносин. Проте провал політики Антанти стосовно Росії і Туреччини виявив межу її можливостей, що підточувалися внутрішніми протиріччями між державами-переможницями. З початком роботи Ліги Націй - міжнародної міжурядової організації, заснованої на Паризькій мирній конференції, Антанта як військово-політичний блок формально припинила своє існування. Співпраця між колишніми її головними учасниками (крім Росії) надалі велася в напрямі підтримки версальсько-вашингтонської системи, створеної ними для забезпечення свого світового панування.
31 серпня 2018 © Олександр Донік спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Зигмунда Фрейда
Правила життя
Правила життя Зигмунда Фрейда
Політика
Європа
Нова історія

Головні події 31 серпня

#ЦейДень
Все про 31 серпня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left30 серпня
1 вересняkeyboard_arrow_right
© 2001-18
info_outline
format_color_fill

arrow_upward