Через місяць після створення марксистської організації «Союз боротьби за визволення робітничого класу» Володимир Ульянов (Ленін) разом із 56 соратниками був заарештований, більше року пробув у тюрмі і у 1897 році був висланий до Сибіру. Через три роки після нетривалого проживання в Пскові і Уфі Ульянов емігрував до Європи, звідки повернувся до Росії після Лютневої революції 1917 року за сприяння німецького уряду разом з кількома десятками соратників.
У Петрограді Ленін розпочав діяльність, спрямовану на повалення Тимчасового уряду, організацію і здійснення соціалістичної революції, яка була була розпочата більшовиками і лівим крилом партії есерів (соціалістів-революціонерів) в листопаді 1917 року в Петрограді. У листопаді Ленін був обраний главою першого радянського уряду — Ради народних комісарів. Після того як у квітні 1918 року над Петроградом нависла загроза німецького захоплення, більшовицький уряд, з якого вийшли ліві есери, незгодні з підписанням Брестського миру, переїхав до Москви.
У п'ятницю 30 серпня 1918 року Ленін зранку виступив на мітингу на колишній Хлібній біржі, а увечері мав виступити на колишньому заводі Міхельсона в Замоскворецькому районі Москви. Не дивлячись на те, що цього ж дня був убитий голова Петроградської надзвичайної комісії (ЧК) Мойсей Урицький, ніяких заходів безпеки щодо захисту Леніна здійснено не було — він прибув на завод без охорони. Після завершення годинного виступу Ленін близько 23-00 в оточенні групи робітників вийшов за межі заводу й коли сідав у автомобіль, отримав два вогнепальних поранення в руку і шию, від чого втратив свідомість.
За офіційною версією, котра стала відома лише через чотири роки на політичному процесі проти правих есерів, замах на Леніна здійснила 28-літня Фанні Каплан. Вона була схоплена за півтори сотні метрів від місця злочину, без зброї і людиною, яка взагалі не була на місці подій в момент замаху. Каплан зізналась у скоєному, сказала, що діяла самостійно й за власною ініціативою на знак помсти за зраду Леніним ідей соціалізму і революції.
Фані Каплан допитували до ранку наступного дня — вона відмовилась підписувати протоколи, не знала з якої зброї стріляла, не вказала на жодного спільника, проте наполягала на тому, що саме вона вчинила замах. 3 вересня 1918 року о 16-00 вона була розстріляна за усним наказом глави РРФСР Якова Свердлова у Московському Кремлі комендантом Павлом Мальковим, після чого її тіло було спалене в Олександрівському саду.
Поранення Леніна виявилось не смертельним — вже 14 жовтня він поновив активну діяльність, а 22-го — виступив на мітингу.
Згідно з архівними документами, які були розсекречені в 1992 році, в офіційній радянській версії виявилось багато протиріч — починаючи від хронології подій, часу складання протоколів 5 допитів допитів Каплан, до невідповідності куль, вилучених з тіла Леніна і знайденого через добу після замаху пістолета. Крім того винуватість Каплан багатьма ставиться під сумнів через те, що вона мала надзвичайно поганий зір, який втратила внаслідок випадкового вибуху ще до революції, й погано орієнтувалась у темноті. Хоча з іншого боку — у 1918 році Каплан як заслужена революціонерка-каторжанка лікувалась у Харкові, де її прооперували, й учасники тогочасних подій жодного разу не засвідчили, шо після цього вона мала проблеми із зором.
Для того, щоб надати версії про те, що саме Каплан стріляла в Леніна, правдоподібності, радянська пропаганда "перенесла" час замаху на 18 вечора. Це одночасно мало пояснити чому вже о 23-30, коли ще не завершилися допити Каплан, Яків Свердлов оголосив, що замах — справа рук есерів, хоча вона заперчувала перебування в лавах партії соціалістів-революціонерів. Очевидно, що відкритий судовий процес над Каплан міг стати трибуною для її політичних заяв, чого більшовики допустити не могли, як і не могли втратити нагоду якнайшвидше перейти до втілення прийнятого ще в липні V Всеросійським з'їздом рад рішення масовим терором звільнити «Радянську Республіку» від «класових ворогів». 5 вересня 1918 року ВЦИК під головуванням Свердлова, мотивуючи своє рішення убивством Урицького і замахом на Леніна, прийняв постанову «Про червоний терор». Кількість його жертв не піддається обліку навіть у межах Петрограда і за перші три роки оцінюється у понад 140 тисяч людей.
Яків Свердлов помер через півроку, 16 березня 1919 року, за офіційною версією від грипу, а за неофіційною — в результаті жорстокого побиття робітниками в Орлі за його єврейське походження. Володимир Ленін захворів у травні 1922 року, в результаті чого втратив працездатність і помер через два роки від крововиливу в мозок.
Коментарі
Дивіться також
• Всеросійська надзвичайна комісія, 1917
• Розстріл царської сім'ї, 1918
• Узаконення Червоного терору, 1918
• Смерть Леніна, 1924
• Убивство Сергія Кірова, 1934
• Убивство Лева Троцького, 1940