Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Депортація німців Поволжя
Остерігаючись нелояльності німців в умовах війни, 28 серпня 1941 року президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя», яким було санкціоновано їх депортацію углиб СРСР та фактичну ліквідацію Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Німців Поволжя. До кінця року німці були виселені також з України та Закавказзя і вилучені з Червоної армії.
На обкладинці: Герб Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Німців Поволжя у 1924-41 роках
13936
Людина і суспільство
Віктор Крупина
Масове переселення німців у Російську імперію відбулося наприкінці XVIII століття у зв'язку з політикою Катерини ІІ заохочення імміграції іноземців. У 1918 році в місцях їх компактного розселення було утворено Автономну область німців Поволжя, перетворену в кінці 1923 року на Автономну Радянську Соціалістичну Республіку Німців Поволжя (АРСРНП) у складі РСФРР зі столицею у місті Покровськ (з 1931 року — Енгельс). У 1939 році у ній проживало 606 532 особи, у тому числі 366 685 німців, які складали четверту частину всіх радянських німців.
Після нападу Німеччини на Радянський Союз сталінська національна політика зазнала змін і влада побоювалась потенційної «п'ятої колони» в тилу. Депортації народів СРСР, що підозрювалися у пронімецьких настроях, розпочалися з прифронтових територій, і німці були серед перших, хто зазнав примусового переселення. Так, за розпорядженням радянського уряду з 15 по 22 серпня 1941 року з Криму в Орджонікідзевський (нині — Ставропольський, РФ) край було депортовано майже 60 тисяч німців та членів їхніх сімей. Паралельно відбувалася підготовка до масової депортації німців Поволжя.
З анексованих у 1939-40 роках СРСР східної Польщі, країн Балтії, Буковини та Бессарабії до початку Німецько-радянської війни за угодою з Третім рейхом до Німеччини добровільно переселилось 406 тисяч німців
26 серпня 1941 року була ухвалена постанова Ради народних комісарів СРСР та ЦК ВКП(б) «Про переселення німців з республіки німців Поволжя, Саратовської і Сталінградської областей в інші краї та області», яка поклала виконання цього завдання на НКВС, визначила області розселення депортованих, встановила строки та етапи операцій, перелічувала обов'язки місцевих органів влади. Наступного дня народний комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія видав «Наказ» про конкретні заходи силових органів у ході проведення операції та «Інструкцію», що регулювала практичні деталі депортації. Зокрема, виселенню підлягали всі особи німецької національності без різниці статусу населеного пункту їх проживання. Перед виселенням належало скласти облікові картки на кожну сім'ю, провести роз'яснювальну роботу з переселенцями, не допускаючи колективних обговорень ситуації. Переселення мало проводитися як залізничним, так і водним транспортом.
Ухвалений 28 серпня 1941 року указ президії Верховної Ради СРСР «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя» фактично завершував секретну підготовчу роботу. На відміну від попередніх рішень із цього питання він містив мотиваційну частину й офіційно причини переселення полягали в наявності серед радянських німців «тисяч і десятків тисяч диверсантів і шпигунів», які за наказом з Німеччини мали вчинити диверсії в республіці. Відтак, з метою запобігання кровопролиттю президія Верховної Ради СРСР вирішила переселити все німецьке населення республіки, розпорошуючи його на величезній території в Новосибірській та Омській областях, Алтайському краю, Казахстані та інших регіонах. Фактично ж депортація стала превентивним заходом убезпечення від антирадянських виступів осіб німецької національності в тилу, хоча навіть й сьогодні відсутні документи, які б підтверджували симпатії радянських німців до гітлерівської Німеччини чи продуктивну роботу в їхньому середовищі німецької розвідки.
«За перевіреними даними, отриманими воєнною владою, серед німецького населення, яке проживає в районах Поволжя, є тисячі і десятки тисяч диверсантів і шпигунів, котрі по сигналу, даному з Німеччини, мають вчинити вибухи в районах, населених німцями Поволжя.Про наявність такої великої кількості диверсантів і шпигунів серед німців Поволжя ніхто з німців, які проживають у районах Поволжя, радянським властям не повідомляв, — відповідно німецьке населення районів Поволжя переховує у своєму середовищі ворогів Радянського Народу і Радянської Влади» - Указ президії Верховної Ради СРСР «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя», 28 серпня 1941 року
Одразу після друку указу в республіканських газетах 30 серпня почалась робота з його виконання, було проведено роз'яснення щодо необхідності організованої здачі німцями майна, зерна та реманенту місцевій владі, натомість їм дозволялося брати з собою багаж вагою до однієї тони. Перші 10 ешелонів переселенців відправилися 3 вересня.
Хоча де-юре АРСРНП ліквідована не була, 7 вересня 1941 року президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про адміністративний устрій території колишньої Республіки німців Поволжя», який визначив передачу більшої частини її території Саратовській, а меншої — Сталінградській областям. Автономна республіка німців Поволжя стала історією, незабаром стерта з пам'яті перейменуваннями населених пунктів.
Депортація завершилася 20 вересня 1941 року. За цей час було відправлено 188 ешелонів, а загалом за даними НКВС було депортовано 446 480 німців, у тому числі 373 529 з автономної республіки, 46 706 — із Саратовської і 26 245 — зі Сталінградської областей. Жахливі умови у місцях нового проживання спричиняли смерті переселенців, радикалізацію їх настроїв, вносили соціальну напругу. Обіцяна владою турбота полягала у гарантованому працевлаштуванні на малокваліфіковану роботу.
Вилучення з Червоної армії німців-військовослужбовців почалось у липні 1941 року і набуло тотального характеру у вересні, коли на підставі директиви наркома оборони № 35105с від 8 вересня 1941 року вони були направлені у внутрішні округи і далі — в будівельні частини, а згодом потрапили до «трудової армії»
Наприкінці вересня — на початку жовтня 1941 року відбулося виселення німців із Запорізької (31 230 осіб), Сталінської (85 925) та Ворошиловградської (12 488) областей, згодом — з Дніпропетровської (3 200) та Одеської (6 000 осіб) областей України. Наприкінці 1941 року примусовими мігрантами також стали десятки тисяч німців із Грузії, Азербайджану та Вірменії. Загалом у 1941-42 роках у СРСР місце свого проживання примусово змінили 806 533 німці.
На початку 1942 року рішенням Державного Комітету Оборони всі німці на час війни були мобілізовані у «робочі колони» для примусової праці на будівництві, лісозаготівлі, в металургії, на вугле- і нафтодобуванні. Проти кількох республіканських високопосадовців-німців була сфабрикована справа про їх причетність до повстанської організації, що ніби-то готувала збройне повстання у тилу. Попри тиск на підозрюваних, слідство просувалося складно і не виявило достатніх доказів, тому у 1946 році вони отримали невеликі строки ув'язнення за «антирадянську агітацію» та наклеп на радянське керівництво.
«Трудові армії» з етнічних німців були розформовані лише у 1947 році і «демобілізованим» дозволялося повернутись тільки в місця виселення. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року всі виселені в роки війни німці були засуджені на довічне заслання, з покаранням у вигляді 20-річної каторги за втечу з місць обов'язкового поселення.
Десталінізація принесла радянським німцям ліквідацію режиму спецпоселення у 1955 році, скасування обвинувачень у зраді — у 1964 році, але лише у 1972 році їм дозволили повернутись на територію своєї колишньої республіки у Поволжі. Тим часом, розпорошені по величезній території Сибіру, Алтаю та Казахстану, вони втратили національну самобутність. Німців, що проживали в РФ, було реабілітовано 26 квітня 1992 року.
10 липня 1992 року був підписаний «Протокол про співробітництво між урядом Російської Федерації і Урядом Федеративної Республіки Німеччини з метою поетапного відновлення державності російських німців», який передбачав відновлення республіки німців Поволжя «в областях традиційного проживання їх предків на Волзі без втрат для населення, що нині там проживає». Станом на 2010 рік у РФ проживало 394 138 німців.
Віктор Крупина © спеціально для «Цей день в історії», 15 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

«цей день в історії»
ПОДКАСТИ
Людина і суспільство
Європа
Новітня історія

Головні події 28 серпня

#ЦейДень
Все про 28 серпня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left27 серпня
29 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward