Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Популярна стаття
headset
Повна паспортизація громадян СРСР
28 серпня 1974 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про заходи з подальшого удосконалення паспортної системи в СРСР» передбачалася паспортизація всіх без винятку громадян. Уперше паспорти громадянина отримали колгоспники, які відтепер отримали свободу пересування та проживання.
46739
Людина і суспільство
Віктор Крупина
Запровадження паспортів у Радянському Союзі розпочалося 27 грудня 1932 року постановою «Про встановлення єдиної паспортної системи по СРСР і обов'язкової прописки паспортів». За турботливими словами про «кращий облік населення міст, селищ та новобудов і розвантаження населених пунктів від осіб, не пов'язаних з виробництвом і роботою», «не зайнятих суспільно-корисною працею», «а також з метою очистки цих населених пунктів від куркульських, кримінальних та інших антисуспільних елементів» приховувалося бажання влади досягти максимальної мобілізації робочої сили на виконання масштабних завдань індустріалізації шляхом обмеження свободи пересування. Власники паспортів були зобов'язані прописатися упродовж 24 годин після приїзду на нове місце проживання. На відміну від членів радгоспів, колгоспникам видача паспортів не передбачалася, що перетворювало їх на «радянських кріпосних».
До 1932 року в СРСР діяла т.зв. легітимаційна система, що не вимагала обов'язкового володіння паспортом — влада лише легітимізувала бажання громадянина жити деінде, а реєстрація в органах влади за місцем проживання могла здійснюватися за будь-яким документом — профспілковим квитком, свідоцтвом про народження тощо
31 грудня 1932 року аналогічний документ був ухвалений в Радянській Україні. В УСРР запровадження паспортної системи почалося з Харкова, Києва та Одеси. Для покращення ідентифікації особи з жовтня 1937 року в паспорті стали вклеювати фото, другий екземпляр якого зберігався в органах міліції. Для унеможливлення підробок запроваджувалися спеціальні чорнила для записів у бланках паспортів і спецмастика для печаток. У літерно-цифровому номері паспорту шифрувалась інформація про відсутність судимості у його власника або її характер у разі наявності.
Посилювали соціальну сегрегацію т.зв. режимні міста, в яких діяли суворіші паспортні порядки. Засудженим за «контрреволюційну діяльність», «зраду батьківщині» (58 стаття Карного кодексу СРСР) тощо заборонялося проживати не лише в самих містах, але й навіть у радіусі 100 кілометрів довкола Москви та Ленінграду та 50 кілометрів довкола Харкова. До режимних міст також належали Київ, Одеса, Сталіно (Донецьк), Дніпропетровськ.
«Положення про паспорти» від 10 вересня 1940 року розширювало територію паспортизації за рахунок райцентрів та населених пунктів, де знаходились машино-тракторні станції, встановлювало 5-річний термін дії паспорта для осіб у віці від 16 до 55 років, безстрокові для нагороджених орденами СРСР та старшим 55 років. При зміні місця проживання власник паспорта мусив прописатися упродовж 24-х годин — проживання без паспорта або прописки каралося штрафом до 100 рублів. Замість Харкова, який втратив свій столичний статус, особливий паспортний режим з 50-кілометровим радіусом довкола запроваджувався для Києва. Напередодні війни з Німеччиною міграції населення були суворо регульованими як за допомогою інституту прописки, так і обмеженням свободи вибору робочого місця.
Нове «Положення про паспорти», затверджене 21 жовтня 1953 року, у загальних рисах підтверджувало існуючу форму «паспортної залежності» радянської людини. Змінювався термін дії нових паспортів. Особам у віці 16-20 років видавався 5-річний паспорт, особам від 20-ти до 40 років — десятирічні, старшим 40 років паспорт видавався безстроково. Розширювався перелік місцевостей, населення яких було зобов'язане мати паспорти; зокрема, це прикордонні райони СРСР та території республік Балтії. Колгоспникам паспорти видавалися лише на період виконання сезонних робіт по договору та у разі проживання у «режимній місцевості», більшість же селян не могла залишити місце проживання на строк понад 30 днів, а короткочасний виїзд був можливий лише зі спеціальною довідкою з сільради.
«За 1960 р. і 8 місяців 1961 р. до Києва прибуло і прописалось 1829 осіб, звільнених з місць ув'язнення, у тому числі 538 чоловік, судимих за злочини, які підпадають під паспортні обмеження. Із цієї кількості 182 чоловіка знову вчинили ряд особливо небезпечних злочинів і арештовані» - з доповідної записки першого секретаря Київського міськкому партії Василя Дрозденка і голови Київського міськвиконкому Олексія Давидова першому секретарю ЦК КПУ Миколі Підгорному, 6 жовтня 1961 року
Постановою Ради міністрів СРСР від 3 грудня 1959 року з переліку міст з особливим паспортним режимом були виключені Одеса і Київ, але через значний ріст злочинності завдяки прописці в містах раніше засуджених осіб у 1961 році особливий паспортний режим був поновлений.
Інструкція про порядок прописки і виписки громадян виконкомами сільських і селищних Рад депутатів трудящих, затверджена Міністерством внутрішніх справ СРСР у 1970 році, дозволяла жителям сільської місцевості отримувати паспорти як виняток при роботі на підприємствах і в установах, а також характер роботи яких вимагав документи, що підтверджують особу. Цією шпаринкою користувалася молодь, що масово втікала до міст.
Незважаючи на те, що жодна з радянських конституцій не забороняла вільне переміщення країною, паспортне законодавство з системою обов'язкової прописки суперечило міжнародним нормам, зокрема, ст.13 п.1 «Загальної декларації прав людини» (1948 року) та ст.12. п.1 «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» (1966 року; ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 року), що встановлювали право на свободу пересування та вибір місця проживання.
Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року «Про заходи з подальшого удосконалення паспортної системи в СРСР» запроваджувала паспорт громадянина СРСР, обов'язковий для всіх радянських громадян, які досягли 16-літнього віку, і вперше за майже півстолітнє існування колгоспної системи надавав колгоспникам право вільного пересування країною та вибору місця проживання.
Новий паспорт заповнювався російською та мовою союзної республіки чи автономної адміністративної одиниці, обов'язково містив фотографію власника, яку потрібно було оновлювати при досягненні 25-ти і 45-тирічного віку. На період строкової служби в збройних силах, перебування за кордоном, ув'язнення тощо паспорти вилучалися. Виїзд в іншу місцевість на термін понад 1,5 місяці (окрім відряджень, відпусток, лікування тощо) передбачав виписку. За проживання без паспорта або прописки чи реєстрації, умисне псування чи втрату паспорту встановлювався штраф 10 руб. За злісне порушення правил паспортної системи встановлювалася кримінальна відповідальність, яка у 1983 році була замінена адміністративним покаранням. Видача та обмін нових документів мали проводитися з 1 січня 1976 по 31 грудня 1981 років.
У незалежній Україні паспорт громадянина був запроваджений постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року. Серед об'єктивних даних про громадянина у ньому була відсутня графа «національність». 14 жовтня 2001 року інститут прописки в Україні був визнаний неконституційним і йому на зміну 11 грудня 2003 року законом «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» була запроваджена реєстрація громадян.
Віктор Крупина © спеціально для «Цей день в історії», 22 серпня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Дмитра Донцова
Правила життя
Правила життя Дмитра Донцова
Людина і суспільство
Європа
Новітня історія
Холодна війна

Головні події 28 серпня

#ЦейДень
Все про 28 серпня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left27 серпня
29 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward