Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Популярна стаття
«Варфоломіївська ніч»
У ніч проти неділі 24 серпня 1572 року, напередодні дня св. Варфоломія, за наказом короля Карла IX у Парижі почалось знищення протестантських лідерів. Ситуація вийшла з-під контролю, насилля зі столиці поширилось більшою частиною Франції, і за кілька місяців жертвами різанини стало понад 10 тисяч чоловік. Ця трагедія вважається однією з найбільших в історії релігійних війн.На обкладинці: Фрагмент картини Франсуа Дюбуа «Варфоломіївська ніч», бл. 1576 року © Кантональний музей образотворчих мистецтв, Лозанна, Швейцарія
41022
Читати 10 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Перша половина XVI століття у Франції – період зміцнення влади королів і їх завойовницьких походів в Італію, які переросли у боротьбу Валуа і Габсбургів за домінування в Західній Європі. Хоча для французької корони вона закінчились не дуже вдало, її внутрішня влада зміцнилась, поступово долаючи права і привілеї провінцій, міст, судових органів і окремих груп населення. Ще Франциск I став вирішувати найважливіші питання управління не скликаючи Генеральних штатів і підпорядкував собі французьку Церкву, отримавши за угодою з папою римським право призначати на посади єпископів і абатів. Його сина Генріха II першим з французьких монархів стали іменувати «Ваша величність» — так раніше звертались лише до німецьких імператорів.

Однак наступникам — Франциску II і Карлу IX твердості в контролі над схильною до заколотів знаттю забракло, і, коли на півдні країни набули поширення ідеї Реформації, Франція пережила кілька поспіль релігійних воєн. Третя з них закінчилась підписанням 8 серпня 1570 року Сен-Жерменського договору, який гугенотам — французьким кальвіністам, гарантував свободу віросповідання всюди, крім Парижа, право на богослужіння в межах двох міст кожної провінції та можливість займати державні посади. На забезпечення договору вони отримали чотири фортеці — Ла-Рошель, Монтобан, Коньяк і Ла-Шаріте, які два роки мали утримуватись королівським коштом.

Вінцем примирення ворогуючих таборів мав стати шлюб сімнадцятилітнього наварського принца-гугенота Генріха Бурбона з дев'ятнадцятирічною сестрою короля Карла ІХ католичкою Маргаритою де Валуа. Водночас розглядалась можливість одруження принца Генріха Анжуйського з англійською королевою Єлизаветою І Тюдор.

Наміри королеви-матері Катерини Медічі, що задавала тон у внутрішній і зовнішній політиці в часи правління свого доволі байдужого до державних справ сина, не поділяли ні затяті католики Франції, ні папа римський, ні іспанський король Філіп II, який вбачав у франко-англійському зближенні загрозу власним інтересам. У той же час проти католицької Іспанії був налаштований адмірал Ґаспар де Коліньї, один з керівників протестантських попередніх релігійних воєн, авторитет серед європейських кальвіністів, з 1571 року радник Карла ІХ, якого він намагався переконати у необхідності підтримати антиіспанське повстання у Нідерландах.

Натомість Катерина Медічі шукала примирення з Філіпом II, вважаючи, що виснажена тривалими громадянськими війнами Франція не в стані перемогти Іспанію, яка знаходилась у зеніті своєї могутності. Позицію матері короля поділяв й один із найзаможніших у Франції католицьких родів де Ґізів. Доволі неохоче її наміри підтримала і Жанна III д'Албре, королева Наварри, фактичний лідер гугенотів під час останньої з релігійних воєн, яка після тривалих переговорів дала згоду на одруження свого сина і французької принцеси.

Попри заперечення папи Григорія XIII і несподівану смерть Жанни III д'Албре під час одного з приїздів у Париж (злі язики ширили чутки, що вона була вбита за наказом Катерини Медічі, яка надіслала їй пару отруєних рукавичок), весілля вже на той час короля Наварри Генріха III Бурбона і Маргарити де Валуа таки відбулося. Умовити провести вінчання 18 серпня 1572 року з великими труднощами вдалось архієпископа Руана кардинала Карла де Бурбона, єдиного католика з принців крові вандомської гілки дому Бурбонів, а сама церемонія пройшла доволі незвично — месу наречений-гугенот простояв поза собором Нотр-Дам, де його у цей час представляв брат нареченої Франциск, герцог Анжуйський.

З нагоди королівського весілля до столиці з'їхалось багато іменитих протестантів. Це збурило радикально прокатолицьки налаштований Париж — і знать, і парламент і, особливо, простих містян, роздратованих показною розкішшю церемонії на фоні зрослих через неврожай цін. Щоб не брати участь у запланованих заходах місто демонстративно залишив військовий губернатор Парижа маршал Франсуа де Монморансі. Через чотири дні напруга в місті зросла ще більше, коли пострілом з аркебузи було поранено Ґаспара де Коліньї. Стрільця не знайшли. Підозра впала на Великого майстра Франції Генріха де Ґіза, королеву-матір і навіть іспанських шпигунів, що наче б то діяли в інтересах герцога Альби, губернатор Нідерландів.

Щоб заспокоїти протестантів, 23 серпня Карл IX у супроводі брата та матері провідав Коліньї і «пообіцяв йому справедливість». Після цього він скликав раду, на якій були присутні Катерина Медічі, герцог Анжуйський, канцлер Рене де Біраг, маршал Гаспар де Со, капітан першої роти джентльменів Королівського дому Альбер де Гонді та радник герцога Анжуйського Луї де Невер. Двоє останніх традиційно вважаються натхненниками «встановлення вищої справедливості», як вони начебто назвали розправу над гугенотами, хоча жодного документа, прийнятого того вечора, не збереглось. По завершенні ради викликаним представникам муніципалітету передали наказ закрити міські ворота і озброїти містян, «щоб запобігти повстанню». Командування операцією було покладено на Генріха де Ґіза і його дядька Клода II, герцога Омальського.

Точна хронологія подій, що відбулись у ніч проти неділі 24 серпня 1572 року, напередодні дня св. Варфоломія, невідома. Як прийнято вважати, першою жертвою розправи католиків став Ґаспар де Коліньї — загін на чолі з де Ґізом увірвався в готель Понтьє поблизу Лувра, де мешкав адмірал, і капітан Карл Яновський, богемець за походженням, ударом кинджала убив лідера гугенотів, після чого викинув його тіло крізь вікно на вулицю, де його понівечив і обезголовив.

Наступними жертвами стали протестантські вельможі, що приїхали на королівське весілля і мешкали в Луврі, — караульна варта забила їх на смерть, роздягнула і голі тіла скинула в Сену. Так загинув Шарль де Теліньї, зять Коліньї і один з підписантів з боку гугенотів Сен-Жерменського договору, Шарль де Квеленек, барон дю Понт, Арман де Клермон, барон де Піль.

У цей час загін де Ґіза вже переслідував гугенотів, що жили поблизу абатства Сен-Жермен, тоді ще — за межами міських мурів. Уціліти, врятувавшись втечею, вдалось небагатьом з них.

Шум від розправ розбудив Париж.

Не добираючи що саме відбувається, містяни розцінили події як повстання гугенотів, про можливість якого їх попереджали кілька днів поспіль. Набат з дзвінниці церкви Сен-Жермен-л'Осерруа став сигналом до розправи — міська міліція вривалась у будинки протестантів і навіть будинки католиків, які намагались дати прихисток «єретикам». Їх вбивали, не добираючи віку і статі, скидаючи понівечені тіла в ріку. Знайдений на вулиці труп де Коліньї розлючений натовп поволочив вулицями до гігантської кам'яної шибениці Монфокон, де підвісив за ноги.

Заклик короля припинити насильство, що прозвучав надранок, не зупинив розправу. Лише декому, головним чином з числа знатних гугенотів, вдалось врятуватись у готелях де Ґіза і Невера, які надали їм притулок за наказом Карла IX, та в англійському посольстві, що пережило облогу голоти.

Наступного дня різанина протестантів почалась в Орлеані, 26 серпня — в Ніверне, ще за два дні — в Анже, 31 серпня — в Ліоні, у вересні досягла Буржа, в жовтні — Бордо, Руана, Тулузи, Оранжа і Валанса. Місцева влада реагувала на насилля по-різному — подекуди сприяла йому, у деяких містах — намагалась запобігти, не завжди ефективно, бо навіть тюрми, під захист яких поміщались гугеноти, озвірілий натовп брав штурмом.

Точна кількість загиблих протестантів під час різанини, відомої під загальною назвою «Варфоломіївська ніч», невідома, за оцінками лише у Парижі їх загинуло біля 3 тисяч, у Франції загалом — не менше 10 тисяч, за деякими оцінками — до 30 тисяч

Карл IX намагався зняти з себе провину за те, що сталось. Виступаючи 26 серпня у Ложі справедливості, він заявив, що хотів «запобігти жахливій змові, вчиненій [...] адміралом [Коліньї], його прихильниками та співучасниками проти короля, своєї держави, матері короля, його братів і короля Наварри», а те, що сталось назвав наслідком давньої ворожнечі родин Ґізів і Коліньї.

Отримавши звістку про розправу над гугенотами, папа Григорій XIII відслужив літургію з виконанням гімну «Тебе, Бога, прославляєм», замовив на її відзнаку пам'ятну медаль і у Джорджо Вазарі — серію тематичних фресок. Схвалив її й іспанський король Філіпп ІІ, котрий, як дехто стверджує, назвав Варфоломіївську різанину найкращим днем свого життя. Його ж двоюрідний брат імператор Максиміліан II розправу над гугенотами засудив, як і англійська королева-протестантка Єлизавета Тюдор, котра з цього приводу оголосила в країні денну жалобу, втім, з політичних міркувань загострювати стосунки з Францією не стала.

Що було потім

На хвилі успіху, як вони його розуміли, Карл IX і Катерина Медічі розпочали кампанію з «відновлення єдності віри». Ще 26 вересня під тиском обставин від протестантизму відмовився зять короля Генріх III Наваррський, 4 грудня повторний шлюб, на цей раз за католицьким обрядом, взяли помітний учасник Третьої релігійної війни принц крові Генріх I Бурбон-Конде і його дружина Марія Клевська. Сен-Жерменський договір фактично втратив чинність — гугенотів заборонили брати на державну службу, в провінції полетіли депеші з вимогою зробити все можливе, щоб навернути їх у католицизм, що дало можливість погрозами і силою — деякі міста військами буквально брались штурмом — окатоличити цілі регіони.

У відповідь на півдні Франції почалось формування антиурядової збройної опозиції, що стало приводом до Четвертої релігійної війни. Піврічна облога твердині гугенотів фортеці Ла-Рошель успіху герцогу Анжуйському не принесла, і у середині 1573 року, коли він дізнався про своє обрання королем Польщі, протестантам був запропонований компроміс — Булонський едикт, за яким амністувались усі повсталі проти короля і за гугентоми залишались міста Ла-Рошель, Нім і Монтобан, де можна було правити кальвіністську службу, та й то з великими обмеженнями.

За відсутності герцога Анжуйського почались суперечки між важко хворим Карлом IX і його молодшим братом, герцогом Алансоном, який не міг змиритись зі своїм не надто високим положенням у державній ієрархії. В змову проти короля були залучені Генріх III Наваррський, Генріх I Бурбон-Конде, маршали Франсуа де Монморансі і Артюс де Коссе-Бріссак. Змова зазнала невдачі, однак спочатку принцу Конде, а пізніше і королю Наварському вдалось втекти з Парижу, де вони були на правах заручників. Обоє знову повернулись до протестантизму і взяли участь у цілій серії релігійних воєн, що через півтора десятиліття завершились сходженням на французький престол гугенота — Генріха Бурбона, який заради цього удруге прийняв католицизм.

Друк 4
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 8 серпня 2012, востаннє оновлено 24 серпня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 24 серпня

#ЦейДень
Все про 24 серпня
Події, факти, персоналії