Набатейська
столиця Петра
Архітектура і будівництвоВолодимир Лук'янюк
22 серпня 1812 року швейарський мандрівник і сходознавець Йоганн Людвіг Буркхардт знайшов поблизу йорданського міста Амман руїни давнього міста Петра, в якому, за легендами, Мойсей добував зі скелі воду. Стародавня столиця Набатейського царства, у якій збереглось понад 800 будівель, датованих не пізніше VI століття, сьогодні входить до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і списку Нових семи чудес світу.На обкладинці: Набатейской скельний храм Аль-Дейр, I століття н. е. (вівтар і орнамент вирізані в IV столітті християнами).
19150
Читати 4 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Як вважається, місто, котре сьогодні називається Петра, було заснована ідумеями, що у XVIII столітті до н. е. проживали на південь від Мертвого моря і в кінці III століття до н. е. були завойовані Набатейським царством. Володіючи мистецтвом водовідведення і будівництва гребель, набатейці створили у пустельній місцевості штучну оазу, котра завдяки вигідному географічному положенню на перетині караванних шляхів між птолемеївським Єгиптом і Державою Селевкідів сприяла швидкому збагаченню і зростанню Петри, яка з часом стала столицею набатеїв.

У 105 році н. е. за правління Траяна Набатея була завойована Римською імперією, перетворившись на частину провінції Кам'яниста Аравія. Приблизно в цей же час до Петри була збудована дорога, що сприяло її подальшому процвітанню, яке перервалось через століття під час розширення перської імперії Сасанідів, війська котрої почали здійснювати походи на Близький Схід. З часом центром сухопутної торгівлі арабів стала Пальміра і Петра остаточно занепала після землетрусу 363 року, який зруйнував життєво важливу систему управління водними ресурсами. Останні жителі залишили місто в 663 році після арабського завоювання регіону.

Руїни Петри завжди цікавили істориків і для єропейців нового часу їх у 1812 році відкрив швейцарський мандрівник і сходознавець Йоганн Людвіг Буркхардт. Він народився у 1784 році в родині купця і після навчання в університетах Лейпцига і Геттінгена преїхав до Англії, де знайшов роботу в «Асоціації сприяння відкриттю внутрішніх частин Африки», приватній організації, що планувала експедицію для пошуку витоків ріки Нігер і сухопутного шляху із Каїра до легендарного малійського міста Тімбукту.

Щоб підготуватись до експедиції, Буркхардт почав вивчати арабську мову в Кембріджському університеті, для удосконалення навичок з якої у 1809 році поїхав до Сирії. Прийнявши іслам, він під новим іменем Ібрагім ібн Абдаллах оселився в Алеппо, захопився археологією і подорожував Близьким Сходом. У серпні 1812 року біля міста Ель-Карак у Йорданії Буркхардт був пограбований і залишений напризволяще у пустелі. Його врятувало плем'я бедуїнів, котре допомогло добратись до околиць міста Акаба на березі Мертвого моря, де Буркхардт випадково став свідком розмови про стародавні руїни поблизу могили первосвященника Аарона, брата біблейного Мойсея.
Йоганн Людвіг Буркхардт
Йоганн Людвіг Буркхардт
22 серпня 1812 року місцевий провідник допоміг Буркхардту добратись до біблейської гори Ор, у долині поблизу якої він першим із європейців нового часу виявив руїни палацу, котрий місцеві жителі називали замком фараона. Не маючи змоги довго їх оглядати, але зрозумівши масштаб знахідки, Буркхардт припустив, що саме ці руїни і були набатейською Петрою, а не Ель-Карак, як вважалось у той час.
Природній геологічний розлом — головний вхід до Петри, через який Буркхардт попав у Петру
Природній геологічний розлом — головний вхід до Петри, через який Буркхардт попав у Петру
Після подорожі у верхів'я Нілу і хаджу в Мекку, Буркхардт оселився у Каїрі, де й помер 15 жовтень 1817 року на 33-у році життя в очікуванні британської експедиції у Західну Африку і редагуючи свої дорожні записи — крім Петри, він вважається першовідкривачем т. зв. «лувійських ієрогліфів», якими користувались у Хетському царстві та Великого храму Рамзеса II в Абу- Сімбелі.
Набатейской скельний храм Аль-Хазне I ст. н. е., який бедуїни XIX ст. вважали палацом єгипетського фараона
Набатейской скельний храм Аль-Хазне I ст. н. е., який бедуїни XIX ст. вважали палацом єгипетського фараона

Перші розкопки Петри почались у 1929 році під керівництвом британського археолога Джорджа Хорсфілда і продовжились у 1980-х роках (коли уряд Йорданії насильно виселив місцеві племена бедуїнів і збудував греблі для відведення води) під керівництвом ЮНЕСКО, яка у 1985 році внесла Петру до переліку Всесвітньої спадщини, а в 2005-у — до Нематеріальної культурної спадщини. Найвеличнішими пам'ятками Петри є палац ель-Хазне висотою 42 метри, вирубаний в цілісній скелі, та храм набатеїв Каср аль-Бінт, крім яких збереглося понад 800 будівель — житлових будинків, храмів, гробниць, царських усипальниць, мавзолеїв, святкових зал, візантійська церква і римський амфітеатр для 4 тисяч глядачів, — жодна з яких не датується пізніше, ніш VI століття нашої ери.

У липні 2007 року місто Петра увійшло до списку «Нові сім чудес світу», поряд з Великою китайською стіною, римським Колізеєм, перуанським містом Мачу-Пікчу, індійський палацом Тадж-Махал, бразильської статуєю Христа-Спасителя і мексиканським священним містом Чичен-Іца.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 3
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 24 липня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 22 серпня

Влад Дракула — господар Валахії

1456
#ЦейДень

Все про 22 серпня

Події, факти, персоналії

Босвортcька битва

1485

Женевська конвенція

1864

Вступ України в ООН

1945

Селфі у Софії Київській

2021