Після поразки Англії в Столітній війні, коли вона втратила практично всі свої землі у Франції, проти короля Генріха VI і його дружини Маргарити Анжуйської сформувалась опозиція, яку очолив Річард Йоркський. Протистояння між ними перейшло у відкриту війну 22 травня 1455 року, коли йоркісти у битві біля Сент-Олбансі розбили королівські війська, захопивши в полон Генріха VI. Парламент оголосив Річарда Йорка протектором Англії, а в 1460 році — спадкоємцем Генріха VI. Проте він цього ж року загинув у бою біля Вейквілда проти військ Маргарити Анжуйської і наступного року королем став його син Едуард IV. У 1471 році в Тауері був убитий Генріх VI, останній з династії Ланкастерів.
Після смерті Едуарда IV в 1483 році королем Англії став його син Едуард V, проте королівська рада оголосила Едуарда незаконнонародженим і престол посів його дядько Річард Глостер. Через два роки проти партії Йорків виступив Генріх Тюдор, граф Річмонд, внук Джона Гонта, засновника династії Ланкастерів. Ніяких законних прав на трон він не мав, так як і з боку матері і з боку батька у нього були незаконнонароджені предки.
Генріх Тюдор висадився в Уельсі 7 серпня 1485 року в бухті Міл-Бей з армією, що складалася з приблизно 4000-4500 солдатів, в основному французьких найманців і невеликої кількості англійських лицарів, а також з артилерією. З часом до неї приєднався кількатисячний валійський загін. Звістка про висадку Генріха застала короля Річарда в Ноттінгемі. Одержимий ідеєю схопити Генріха, той зібрав війська і 22 серпня 1485 року королівські війська і армія Генріха зійшлись біля Босворта (Лестершир, Англія).
Битва тривала близько двох годин. Авангард армії Річарда атакував авангард Тюдора, а сам Річард III в кращих традиціях лицарства особисто очолив атаку на центр супротивника, щоб убити Генріха і, тим самим, вирішати результат бою. Він повів в атаку загін з 800 чоловік і битва вцілому складалась на його користь. Проте у вирішальний момент Річарда зрадив його союзники сер Томас Стенлі, вітчим Генріха Тюдора, і його брат Вільям, війська яких ударили у фланг королівському загону. Останній король Йорків загинув на полі бою — його збили з коня і закололи списом. Дізнавшись про смерть короля, його військо почало рятуватись втечею.
Поруч з полем битви Генріх був проголошений королем і після прибуття до Лондона був затверджений на престолі парламенською постановою. Він став другим після Вільгельма I королем Англії, який здобув престол за правом завоювання, а не наслідування. Генріх VII Тюдор одружився на Єлизаветі Йоркській, дочці Едуарда IV, чим оголосив примирення двох родів. В якості емблеми нової династії була обрана троянда, яка суміщала елементи як Червоної, так і Білої троянд. Щоб зобразити своє правління сприятливо, Генріх VII спеціально наймав літописців, які, зокрема, зображали битву при Босворті як перемогу добра над злом, а самого короля як зачинателя нової епохи.
Битву біля Босворта називають останньою у Війні Червоної та Білої троянд, проте це не відповідає дійсності — через два роки біля Стоук-Філда армія короля Генріха VII розбила військо графа Лінкольна, племінника Річарда III, який заявив свої претензії на престол.
24-літнє правління Генріха VII виявилось одним із найспокійніших в історії Англії. Він видав свою дочку заміж за короля Шотландії Якова IV, завдяки чому його праправнук Яків VI об'єднав корони Англії і Шотландії; син Генріха VII король Генріх VIII став ініціатором розриву Англії з католицькою церквою.
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Сент-Олбансі, 1455
• Битва при Вейкфілді, 1460
• Сходження на престол Річарда ІІІ, 1483
• Коронація Генріха VII, 1485
• Кінець династії Тюдорів, 1603