Після перемоги при Азенкурі король Генріх V з тріумфом повернувся до Англії і на початку 1416 року розпочав підготовку до нової військової кампанії у Франції. На цей раз він планував повернути герцогство Нормандія, яке Англія втратила за правління короля Джона Безземельного в 1203-04 роках, та герцогство Аквітанія, котре формально перейшло до складу Англійського королівства за умовами мирної угоди, підписаної між королями Едвардом ІІІ Плантагенетом і дофіном Карлом V Валуа в Брітіньї 8 травня 1360 року, але повністю контролювалося французами.
Генріх планував перетнути Нормандію з півночі на південь, розрізавши її тим самим на дві частини, силою змусити впливових графів Анжуйських відмовитись від підтримки французького короля, після чого захопити легко досяжний з Англії порт Кан, який мав стати плацдармом для завоювання спочатку західної, а потім — східної частин Нормандії і столиці герцогства, міста Руан на Сені. Перед початком військової кампанії лорд Хантінгтоні і Едмунд Мортімер, граф Марча, розчистили Ла-Манш від генуезьких суден, які були на службі у французів, і 30 червня 1417 року 12 тисяч лицарів у важких обладунках, лучники, 3 тисячі саперів, мінерів, механіків, зброєносців, зброярів і канонірів з обложною технікою на 1500 суднах двома армадами прибули до устя маленької ріки Тук на узбережжі Нормандії.
За наказом Генріха V Томас Монтегю, граф Солсбері, і лорд Хантінгтон захопили розташовані поблизу фортеці Олівьє і Бонвіль, після чого загін на чолі з братом короля Томасом Кларенсом взяв місто Лізьє вище за течією ріки Тук і 14 серпня підійшов до Кана, в передмісті якого захопив жіночий і чоловічий монастирі. 18 серпня 1417 року до міста підійшло основне військо англійців і взяло його у щільне кільце облоги.
Однак захоплення Кана було доволі складною задачею: його нижня частина, Нове місто, було надійно захищено річкою Орн, що мала безліч відгалужень, перетворюючи його фактично на острів, в той час, як верхня частина, Старе місто, височіло на крутому схилі пагорба й було захищене новою потужною стіною з численними вежами, ровами і «вовчими ямами». Тому Генріх головну ставку зробив не на дорогі і криваві штурми, а на крупнокаліберну артилерію, яка відігравала головну роль у його військовій стратегії ще з часів війн з Вельсом. Найбільші гармати він розмістив біля своєї штаб-квартири у чоловічому монастирі, звідки вони важкими ядрами вели методичний обстріл фортечного муру. Вежі й дах монастиря стали платформою для легких кулеврін, які за підтримки лучників могли обстрілювати міську зону всередині фортеці. Жіночий монастир, що лежав на схід від Кана, служив майданчиком для обстрілу міста з близької відстані.
Обстріл Кана не вщухав ні вдень, ні вночі. Англійські гармати були настільки великі, що від їх першого ж пострілу тріснули вікна в чоловічому монастирі, а свідок тих подій безіменний монах з Сен-Дені писав, що «вони в страшних клубах чорного диму кидали велетенське каміння, яке здіймало такий громоподібний шум, наче вивергалось полум'я з пекла» і «люди не могли думати ні про що інше, крім укриття де-небудь в добре захищеному місці, немов намагалися втекти від грози з громом і блискавкою».
Гарнізон Кана, котрий завчасно приготувався до оборони, виставивши на фортечні стіни артилерію і лучників, відповідав англійцям обстрілами і постійними бойовими вилазками. З огляду на це, Генріх наказав зосередись на Новому місті, яке не мало великої кількості гармат. Англійці вражали його кам'яниими ядрами і порожнистими чавунними кулями, наповненими палаючим клоччям, котрі підпалили чимало дерев'яних будівель і оборонних споруд Кана. На додаток англійці влаштовували під його стінами підкопи для закладання порохових мін, однак особливого ефекту вони не дали, оскільки оперативно виявлялись французами по коливанню води у встановлених на бастіонах величезних бочках, і знешкоджувались атаками із викопаних назустріч тунелів. У результаті тривалих обстрілів в оборонній стіні утворилося кілька широких пробоїн і особливо велика у південно-західному куті Старого міста. Дізнавшись, що поряд з ним розташована церква Сен-Етьєн, Генріх наказав припинити вогонь і закликав жителів Кана здатися на його милість, проте отримав відмову.
На початку вересня з підкріпленням з Англії прибув граф Едмунд Марч. Він висадився у Сен-Baa, пройшов маршем по багатому Котантену, вбиваючи і грабуючи населення, і залишаючи після себе попелища. З його прибуттям Генріх зважився піти на штурм міста. Вранці 4 вересня 1417 року, прослухавши на колінах три меси, він віддав наказ про загальний наступ на Нижнє місто. За сигналом горна англійці розпочали атаку: бійці першої лінії несли з собою зв'язки хмизу, яким закидали оборонний рів, бійці другої приставляли до мурів обложні драбини, по яких бійці третьої лінії дерлись на стіни. Їх зустрів потужний обстріл з арбалетів, луків, каміння, дротиків та списів, вилитий зі стін окріп, розбавлений жиром, негашене вапно і підпалені скирти соломи. Французи настільки завзято відбивали атаки, що англійці були змушені відступити.
Перегрупувавшись, другою атакою англійці кинулись у поспіхом закладені дерев'яними загорожами проломи в стінах, і латникам зрештою вдалось увірватись в місто й зійтись з його оборонцями в рукопашному бою. У цей же час Кан був атакований з протилежного боку військом Томаса Кларенса: один із його загонів зумів перебратись через мур і відтіснити французів в центр міста. Взявши у лещата супротивника, війська Генріха і його брата Томаса винищили залишки французької оборони, після чого на ринкову площу почали зганяти вціліле населення, незважаючи на стать або вік, і за наказом короля вбили не менше 2 тисяч чоловік. Розправу над мирними жителями Генріх зупинив лише побачивши обезголовлене тіло жінки, до грудей якої припало немовля, після чого віддав місто на розграбування солдатам.
5 вересня Генріх відправив лист в Лондон меру і олдерменам, в якому зазначив: «В результаті нападу з малими втратами наших людей Бог своєю високою милістю послав нам наше місто Кан ... ми і наше воїнство перебуваємо в хорошому достатку і доброму здоров'ї». Однак не все місто було в руках англійців — ще належало взяти замок у його верхній частині, який був складовою частиною фортифікації. Генріх вирішив цю проблему несподіваним чином, запронувавши його захисникам здатись. Через п'ять днів замок прийняв пропозицію за умови, що до 19 вересня йому ніхто не прийде на допомогу. Так і не дочекавшись прибуття французьких сил, 20 вересня він капітулював і гарнізону замка було дозволено залишити місто зі зброєю в руках.
«З падінням міста Кана король Англії вселив нормандцям такий жах, що вони втратили всю свою мужність», — писав про ті дні невідомий монах із Сен-Дені. Одне з найбільших міст Нормандії колись 40-тисячний Кан став зручним і надійним плацдармом для подальших військових операцій Генріха V і до весни 1418 року він захопив всю Нижню Нормандію, передану під адміністративне управлінням чотирьох байліфів (суддів): сера Джона Радкліффа в Евре, сера Роланда Лентхолла в Алансоні, сера Джона Ассхетона в Шербурі і сера Джона Попхема в Кані, який також став адміністративним центром регіону і місцем перебування англійського канцлера Нормадського герцогства.
Весною 1419 року після семимісячної облоги була захоплена столиця Нормандії місто Руан, а за ним протягом року — практично без спротиву більшість міст Верхньої Нормандії. Це остаточно схилило Бургундію на бік Англії і змусило французького короля Карла VI Божевільного шукати шляхи примирення з англійським монархом, результатом чого стало визнання у 1420 році Генріха V Ланкастера спадкоємцем французького престолу.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Облога Арфлера, 1418
• Битва при Азенкурі, 1415
• Битва в гирлі Сени, 1416
• Облога Руана, 1418
• Англо-французький договір в Труа, 1420
• Облога абатства Мон-Сен-Мішель, 1424