Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Серпневий путч
18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР і запобігання підписанню нового «Договору про Союз суверенних держав» у Москві був створений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі із віце-президентом СРСР Геннадієм Янаєвим, до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР, міністри оборони і внутрішніх справ, голова КДБ та ряд інших, який наступного дня усунув від влади президента Михайла Горбачова.
На обкладинці: Прес-конференція лідерів Серпневого путчу (зліва направо): міністр внутрішніх справ Борис Пуго, голова ГКЧП віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов. Москва, 19 серпня 1991 року
15875
Політика
Володимир Лук'янюк
Економічна і політична криза кінця 1980-х років поставила суспільно-політичне питання про необхідність реорганізації Радянського Союзу. 3 грудня 1990 року Верховна Рада СРСР підтримала концепцію запропонованого Президентом СРСР Михайлом Горбачовим проекту Союзного Договору і передав його для обговорення на IV З'їзді народних депутатів СРСР, який 24 грудня поіменним голосуванням делегатів постановив вважати необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою забезпечуватися права і свободи людини будь-якої національності. Того ж дня з'їздом було прийнято постанову з питання про проведення всесоюзного референдуму про збереження оновленого Союзу як федерації рівноправних суверенних Радянських Соціалістичних Республік.
Всесоюзний референдум про збереження СРСР відбувся 17 березня 1991 року і на ньому більшість громадян, виключаючи населення шести республік (Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдавія, Вірменія), проголосували за збереження та оновлення СРСР. Остаточна редакція «Договору про Союз суверенних держав» була опублікована в газеті «Правда» 15 серпня 1991 року. Його піписання намічалось на 20 серпня, причому з цієї ж дати таким, що втратив силу, мав вважатися Договір про утворення СРСР 1922 року.
З метою недопущення підписання нового Союзного договору 18 серпня 1991 року у Москві був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП) на чолі із віце-президентом СРСР Геннадієм Янаєвим, до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР, міністри оборони і внутрішніх справ, голова КДБ та ряд інших. Наступного дня в урядовій резиденції у Форосі (Крим), де на той час він перебував у відпустці, було взято під домашній арешт Михайла Горбачова. З цього приводу засоби масової інформації поширили повідомлення ГКЧП про нездатність президента СРСР виконувати свої обовязки за станом здоров'я і про перехід всієї повноти влади до голови ГКЧП віце-президента Янаєва.
У першій своїй відозві ГКЧП оцінював загальні настрої в країні як дуже скептичні стосовно оновлення СРСР і постановою №1 припиняв у країні діяльність небажаних новому режиму органів влади і управління, політичних партій і масових рухів, заборонив проведення мітингів, вуличних походів, демонстрацій та страйків, встановлював контроль за засобами масової інформації (цензуру); постанова №2 обмежила перелік друкованих центральних та московських газет кількома лояльними виданнями. Під приводом дотримання надзвичайного стану в Москву було введено війська, а у Форосі було взято під домашній арешт президента СРСР Михайла Горбачова.
Вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, «Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям», яку очолив державний міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій Євген Марчук. В ній жодним чином не йшлося про неконституційність ГКЧП, навпаки — вказувалося про необхідність наведення дисципліни, посилену охорону режимних об'єктів, а також посилений контроль за діяльністю ЗМІ та використанням копіювальної техніки. Партійні функціонери ЦК КПУ повністю підтримали путчистів, а масові видання «Радянська Україна», «Робітнича газета», «Сільські вісті», «Правда Украины» три дні друкували матеріали ГКЧП у повному обсязі.
Основною силою, що виступила проти путчистів було кервництво Росії. Першого ж дня перевороту президент Борис Єльцин закликав громадян до опору; до будинку Верховної ради РРФСР почали прибувати москвичі, почалось будівництво барикад, на сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. Начальником штабу оборони Білого дому був член московького Руху український дисидент Григорій Куценко. В Україні заколотників однозначно засудили політики та партії з націонал-демократичного та націоналістичного таборів: НРУ, УРП, Союз українського студентства, «Меморіал», Товариство Лева, СНУМ. Донецькі шахтарі теж постановили не визнавати розпорядження ГКЧП, оголосили про безстроковий політичний страйк, вимагаючи заборони КПРС та Компартії України.
Вночі 20 серпня, у Москві відбулось перше зіткнення між армією і захисниками Білого дому — під час блокування колони БМП, яка рухалася містом, загинуло троє захисників Будинку Рад. Однак штурмувати будинок парламенту путчисти не наважилися, і 21 серпня міністр оборони СРСР Дмитро Язов віддав наказ вивести з Москви всі частини в місця постійної дислокації і зняти блокаду Білого Дому, а о 17-00 Янаєв підписав указ, в якому ГКЧП оголошувався розпущеним, а всі його рішення недійсними. У ніч на 22 серпня до Москви повернувся Михайло Горбачов. Того ж дня члени розпущеного ГКЧП та особи, які їм активно сприяли, були заарештовані.
24 серпня Михайло Горбачов розповсюдив заяву, якою засудив участь керівних органів компартії в державному перевороті, запропонував ЦК КПРС саморозпуститись та склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС. Цього ж дня Борис Єльцин видав указ про припинення діяльності компартії РРФСР. Символом остаточного краху перевороту став демонтаж пам'ятника Феліксу Дзержинському біля будівлі КДБ.
Слідство у справі ГКЧП тривало до 14 січня 1992 року, а судовий процес тривав з 14 квітня 1993 року по 6 травня 1994 року. На всіх 15 підсудних була поширена амністія, а незгідний з цим рішенням генерал армії В. І. Варенников був виправданий 11 серпня 1994 року за відсутністю складу злочину.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 12 травня 2012. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Правила життя Карла Юнга
Правила життя
Правила життя Карла Юнга
Політика
Європа
Новітня історія
Наш час

Головні події 18 серпня

#ЦейДень
Все про 18 серпня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left17 серпня
19 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward