Після обрання в 1455 році Альфонсо де Борха 209-м папою римським представники цього давнього валенсійського роду стали активно переїжджати в Рим, де прагнули зробити кар'єру і поріднитися з представниками італійської аристократії. Найактивнішим з них був Родерік Борха (або на італійський манер — Родріго Борджиа), який за протекцією свого дядька Калікста III став кардиналом і віце-канцлером Римської Церкви. Проте, незважаючи на духовний сан і високе положення, він не відзначався стриманістю і від численних коханок до народження Чезаре в 1475 році вже мав чотирьох дітей.
Заможний інтриган, хороший адміністратор з неабиякою політичною інтуїцією, Родріго Борджиа доклав чимало зусиль, торуючи шлях до високих посад свій і власних дітей. За його задумом Чезаре, який здобув хорошу освіту, вивчаючи право і теологію в університетах Перуджі, Пізи та Риму, мав присвятити себе служінню церкві: вже 15-літнім той отримав єпископство в Памплоні, а в 1493-у, лише через рік після обрання Родріго Борджиа 209-м папою під іменем Олександр VI, — архієпископство у Валенсії і 18-літнім був зведений у сан кардинала-диякона.
Однак вбивство 14 червня 1497 року іншого сина Олександра VI Джованні, лише нещодавно відкликаного зі служби королю Арагона і призначеного гонфалоньєром Церкви (головнокомандувачем папських військ), порушило плани папи. Тому коли в квітні наступного року французький престол посів новий король Людовик XII, який зразу ж заявив спадкові права на володіння Міланом та Неаполем і звернувся до папи за дозволом на розлучення, Олександр VI прийняв рішення піти на політичне зближення зі своїм вчорашнім ворогом — 17 серпня 1498 року в порушення церковних правил контрольована папою Священна колегія кардиналів вперше в історії Католицької церкви дозволила Чезаре Борджиа відмовитися від рукоположення в кардинали і стати звичайним мирянином.
Папський дозвіл на анулювання шлюбу французького короля Чезаре Борджиа особисто повіз Людовику XII, який винагородив його герцогством Валентінуа в Провансі, надав у повне розпорядження 1800 вершників і 4000 піхотинців та посприяв його одруженню з 19-літньою сестрою короля Наварри Шарлотою д'Альбре. Після захоплення в 1500 році французами Мілану і всієї Ломбардії на чолі 16-тисячної армії Чезаре Борджиа розпочав військовий похід проти міст, які відмовлялись патити щорічну данину Риму: в 1500 році він захопив Імолу і Форлі, а згодом, вже як гонфалоньєр Церкви, — Пезаро, Ріміні, Фаєнцу, Урбіно і Камеріно, за що у 1501 році отримав від батька титул герцога Романьї.
Проте плани створити централізовану монархічну державу залишились нереалізованими — у серпні 1503 року обоє Борджиа захворіли на малярію, від якої Олександр VI помер, а Чезаре лікувався кілька місяців, за які втратив контроль над політичними процесами в Римі. Після обрання папою затятого ворога Борджиа кардинала Джуліано делла Ровере Чезаре був заарештований, примушений до здачі всіх завойованих міст і висланий в Неаполь, де був заарештований вже іспанцями і в 1504 році висланий до Валенсії, де вдовою свого брата був звинувачений у вбивстві Джованні Чезаре.
Через два роки Чезаре Борджиа вдалось втекти до Наварри, де правив брат його дружини Жан III, на службі у якого він загинув 12 березня 1507 року.
Коментарі
Дивіться також
• Флорентійська унія, 1439
• Битва під Рапалло, 1494
• Об'єднання Італії, 1861
• Латеранські угоди, 1929