Після ослаблення Візантії провідними морськими державами Середземномор'я стали Венеціанська і Генуезька республіки, суперництво яких стало причиною кількох воєн. Їх протистояння 1350-55 років, коли генуезці, спираючись на підтримку Візантії, були близькі до витіснення венеційців з Чорного моря і Босфору, завершилось укладанням договору за посередництва Міланського герцогства. Він був порушенй через чверть століття через спір за острів Тенедос (нині — Бозджаада, Туреччина) в північній частині Егейського моря при вході в протоку Дарданели, венеційський контроль над яким загрожував доступу Генуї у Чорне море.
30 травня 1378 року венеційський флот під командуванням Вітторіо Пізані розбив генуезців у битві біля мису Анціо у Тіренському порі, після чого відвоював у мадяр захоплені ними міста Каттаро, Себеніко (нині — Шибеник у Хорватії) і Арб на адріатичному узбережжі. У відповідь Генуя, уклавши союз з Угорщиною і використовуючи її порти, 7 травня 1379 року завдала нищівної поразки венеціанському флоту у битві біля Пули в Істрії, за що Пізані був відкликаний у Венецію, позбавлений посади командуючого і ув'язнений.
Тим часом з півночі на кордони Венеціанської республіки вийшли війська Угорщини і Австрії, із заходу — Падуї, а генуезці з боями в липні підійшли до островів Лідо при вході у Венеціанську лагуну, а на початку серпня — до порту Кьоджа на її вході, який захопили 16 серпня 1379 року. Пропозиція Венеції про мирні переговори була відхилена в розрахунку на її капітуляцію в умовах блокади. Проте до кінця осені зусиллями Пізані, достроково звільненим з в'язниці, були побудовані нові кораблі, зведено фортифікаційні споруди і в ніч на 22 грудня в каналах, що сполучали порт Кьоджі з морем, були затоплені навантажені камінням баржі, які заблокували генуезькому флоту вихід у відкрите море.
1 січня 1380 року з експедиції у Східне Середземномор'я і Егейське море до Кьоджі прибув венеційський флот адмірала Карло Дзено, який взяв під контроль морські підступи до Венеції і відбив спроби генуезців розблокувати місто. Блокада Кьоджі тривала до початку літа, коли перед загрозою голоду генуезці були змушені капітулювати.
Незважаючи на перемогу, Венеція вийшла з війни ослабленою великими втратами, боргами і громадянськими заворушеннями. 8 серпня 1381 року за посередництва графа Савойського Амадея VI в Туріні вона уклала з Генуєю, Австрією та Угорщиною мирний договір, за яким погодилась на демілітаризацію острова Тенедос, на два роки була позбавлена доступу до порту Танаїс в дельті Дону, визнала угорські завоювання у Далмації і була змушена погодитись на окуппацію Австрією майже всіх своїх материкових володінь.
Укладений мир дозволив Венеції за кілька десятиліть відновити свою економічну та військову могутність і, скориставшись з ослаблення османською навалою Угорщини, розширити свої володіння на материковій частині північно-адріатичного узбережжя, а згодом завоювати Верону, Падую, Фріуль і Бергамо, майже всі острови в Іонічному морі і, фактично купивши Кіпр у його останньої королеви в 1489 році, досягнула піку своєї могутності, багатства і впливу.
Натомість Генуезька республіка не змогла протистояти наростаючій османській експансії, поступово втратила свій вплив в Егейському та Чорному морях і в середині XV століття стала пішаком в боротьбі між Францією і Арагоном за контроль над Італією. Лише в 1527 році адміралу Андреа Доріа за підтримки Священної Римської імперії вдалось відновити незалежність Генуї під протекторатом Габсбургів.
Коментарі
Дивіться також
• Ясновельможна Республіка Генуя, 1005
• «Книга Чудес Світу» Марко Поло, 1271
• Ліквідація Венеціанської республіки, 1797