Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Пересопницьке Євангеліє
15 серпня 1556 року неподалік Заслава на Волині «в Дворці, монастирі Жеславськом, при церкві святия і живоначальния Троіца» архімандрит Пересопницького монастиря Григорій та писар Михайло Василієвич почали укладення четвероєвангелія — перекладу давньоукраїнською книжною мовою текстів Нового Завіту — Пересопницького Євангелія.
9090
Релігія
Тетяна Євсєєва
Модерний варіант західного християнства, що виник під час Реформації, покликав до життя конфесії нового типу — лютеранство, кальвінізм, англіканство — з чітким формулюванням релігійних вірувань, утворенням релігійно однорідних та одноманітних громад, посиленням церковної дисципліни, формуванням нового типу духівництва, розвитком тісної співпраці між національною державою, яка щойно почала народжуватися, і церквою.
Пожвавлення релігійного і суспільного життя охопило не лише католицько-протестантську частину ранньомодерної Європи. Реформація стимулювала і православний Схід кодифікувати та уточнити засади й практики власної віри. Обставини так складалися, що руське суспільство першим відчуло на собі численні зміни, пов'язані з реформуванням релігійного та суспільного життя. Насамперед виникла потреба наблизити мову священних текстів та релігійних відправ до народної, укласти корпус новозавітних книг тогочасною українською книжною мовою.
Пересопницьке Євангеліє — найраніший із відомих перекладів євангельських текстів староукраїнською літературно-писемною мовою середини ХVІ століття, який дійшов до нашого часу в оригіналі та списках. Робота над книгою розпочалась 15 серпня 1556 року при церкві Святої Трійці Дворецького монастиря князів Заславських у селі Двірець біля Заслава на Волині (нині — місто Ізяслав Хмельницької області). Замовниками і меценатам її створення була княгиня Анастасія (Настасья) Юріївна Заславська-Гольшанська, її дочка Ганна-Євдокія та зять Іван Федорович Чорторийські. Перший рік переклад і переписування євангельських текстів здійснювали чернець Григорій, який згодом став архімандритом Пересопницького монастиря, та писець Михайло Василієвич, син протопопа із Сянока. У 1557 році роботу над рукописом перенесли до монастиря Різдва Богородиці у місто Пересопниці (нині село в Рівненській області), що з 1505 року перебував у володінні князів Чорторийських, де й завершили 29 серпня 1561 року.
Книга складається з 482-х пергаментних аркушів. До її тексту увійшли: «Наука читання» з передмовою, чотири Євангелія з покажчиками глав і передмовами, післямова та місяцеслов. Увесь текст книги за зразком західнослов'янських перекладів поділено на глави, що починаються з сумарія (короткого змісту викладу наступної глави), вписаного в рамку. Відсутні сумарії лише на початку першої глави кожного Євангелія, натомість постійно наявні глоси — українські лексичні відповідники до слів оригіналу. Вони виділені рамочкою й розміщені безпосередньо у тексті, але іноді зустрічаються і на полях рукопису.
Писано Євангеліє «новим» українським уставом та півуставом з елементами скоропису, притаманними для волинської школи книжного письма. Правопис пам'ятки поєднує давньоукраїнські, південнослов'янські (орфографічні елементи болгарського правопису, реформованого Євфимієм Тирновським в останній чверті ХІV століття) та новітні на час створення староукраїнські орфографічні норми.
Відповідно до колофонного запису (вихідних даних на останній сторінці) переклад зроблено з церковнослов'янської мови болгарської редакції: «прекладана изь языка българского на мовоу роускоую». Якість перекладу не скрізь бездоганна, радше по тексту можна простежити процес вдосконалення майстерності перекладачів. Передмова до Євангелія від Матвія авторства Теофілакта (Феофілакта) Болгарського є не досить вдалою, тут переважно зберігся старослов'янський текст. Так само близькими до старослов'янського протографа є тексти Євангелій від Марка та Матвія. Ближче до народної мови перекладене Євангеліє від Йоана і, особливо, Євангеліє від Луки. Сумарії та Післямова є оригінальними текстами і належать перу пересопницьких переписувачів — архімандритові Григорію та Михайлові Василієвичу. Загалом аналіз тексту показує, що у роботі над перекладом використовувалися переважно церковнослов'янські джерела. Однак наявність сумаріїв та їх правопис, де вживано орфограми конфесійного і ділового письменства, засвідчує і використання текстів Євангелій і грецького та західнослов'янського, імовірно, польського та чеського, походження.
Керівником роботи, автором і редактором перекладу українською мовою був чернець Григорій, переписував тексти Михайло Василієвич але після переїзду до Пересопниці до справи долучився ще один писець-копіїст, чиє ім'я залишилося невідомим. Про те, що переписувач був не один свідчать два почерки та наявність не лише при словах неслов'янського походження, але й при кількох церковнослов'янських і навіть українських лексемах перекладів-пояснень кількома різнодіалектними українськими словами.
Кожне Євангеліє відкривають мініатюри євангелістів, виконані у традиціях іконопису того часу. Оригінальні плетінчасті і рослинні орнаменти мають яскраво виражений характер українського книжкового мистецтва і зберігають певну єдність з мистецтвом Відродження. Оздоблення виконано різнобарвними фарбами та золотом, наявні численні заставки, ініціали, контурні малюнки тощо. Фахівці вважають рукопис перлиною українського книжкового мистецтва ХVІ століття.
До 1630 року Євангеліє зберігалося у Пересопницькому монастирі, пізніше — у Клеванському замку міста Звягель (нині — Новоград-Волинський), Печерському монастирі Києва. 16 квітня 1701 року гетьман Іван Мазепа подарував рукопис збудованому його коштом Переяславському кафедральному собору. У кінці ХVІІІ століття книгу передали до Переяславської духовної семінарії, яка у 1860 році разом із рукописом перейшла до Полтави. 1873 року обер-прокурор Св. Синоду граф Дмитрій Толстой вилучив Пересопницьке Євангеліє для імператора Олександра ІІ, того ж року книга стала власністю великого князя Петра Олександровича, принца Ольденбурзького, а після його смерті повернулася у 1887 році до семінарської бібліотеки.
За радянських часів пам'ятка зберігалася в історико-краєзнавчому музеї Полтави. Після Другої світової війни вона потрапила до бібліотечного фонду музею-заповідника «Києво-Печерська Лавра». З 24 грудня 1948 року зусиллями книгознавця й історика літератури Сергія Маслова рукописне Пересопницьке Євангеліє передано на постійне зберігання до відділу рукописів Державної публічної бібліотеки УРСР (нині — Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського).
З 1991 року на Пересопницькому Євангелії присягають під час інавгурації Президенти України.
Тетяна Євсєєва © спеціально для «Цей день в історії», 15 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Тімоті Снайдер «Історична відповідальність Німеччини перед Україною»
Пряма Мова
Тімоті Снайдер «Історична відповідальність Німеччини перед Україною»
Релігія
Особистості
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 15 серпня

#ЦейДень
Все про 15 серпня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left14 серпня
16 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward