Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Пересопницьке Євангеліє
15 серпня 1556 року неподалік Заслава на Волині «в Дворці, монастирі Жеславськом, при церкві святия і живоначальния Троіца» архімандрит Пересопницького монастиря Григорій та писар Михайло Василієвич почали укладення четвероєвангелія — перекладу давньоукраїнською книжною мовою текстів Нового Завіту — Пересопницького Євангелія.
9929
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Модерний варіант західного християнства, що виник під час Реформації, покликав до життя конфесії нового типу — лютеранство, кальвінізм, англіканство — з чітким формулюванням релігійних вірувань, утворенням релігійно однорідних та одноманітних громад, посиленням церковної дисципліни, формуванням нового типу духівництва, розвитком тісної співпраці між національною державою, яка щойно почала народжуватися, і церквою.

Пожвавлення релігійного і суспільного життя охопило не лише католицько-протестантську частину ранньомодерної Європи. Реформація стимулювала і православний Схід кодифікувати та уточнити засади й практики власної віри. Обставини так складалися, що руське суспільство першим відчуло на собі численні зміни, пов'язані з реформуванням релігійного та суспільного життя. Насамперед виникла потреба наблизити мову священних текстів та релігійних відправ до народної, укласти корпус новозавітних книг тогочасною українською книжною мовою.

Пересопницьке Євангеліє — найраніший із відомих перекладів євангельських текстів староукраїнською літературно-писемною мовою середини ХVІ століття, який дійшов до нашого часу в оригіналі та списках. Робота над книгою розпочалась 15 серпня 1556 року при церкві Святої Трійці Дворецького монастиря князів Заславських у селі Двірець біля Заслава на Волині (нині — місто Ізяслав Хмельницької області). Замовниками і меценатам її створення була княгиня Анастасія (Настасья) Юріївна Заславська-Гольшанська, її дочка Ганна-Євдокія та зять Іван Федорович Чорторийські. Перший рік переклад і переписування євангельських текстів здійснювали чернець Григорій, який згодом став архімандритом Пересопницького монастиря, та писець Михайло Василієвич, син протопопа із Сянока. У 1557 році роботу над рукописом перенесли до монастиря Різдва Богородиці у місто Пересопниці (нині село в Рівненській області), що з 1505 року перебував у володінні князів Чорторийських, де й завершили 29 серпня 1561 року.

Книга складається з 482-х пергаментних аркушів. До її тексту увійшли: «Наука читання» з передмовою, чотири Євангелія з покажчиками глав і передмовами, післямова та місяцеслов. Увесь текст книги за зразком західнослов'янських перекладів поділено на глави, що починаються з сумарія (короткого змісту викладу наступної глави), вписаного в рамку. Відсутні сумарії лише на початку першої глави кожного Євангелія, натомість постійно наявні глоси — українські лексичні відповідники до слів оригіналу. Вони виділені рамочкою й розміщені безпосередньо у тексті, але іноді зустрічаються і на полях рукопису.

Писано Євангеліє «новим» українським уставом та півуставом з елементами скоропису, притаманними для волинської школи книжного письма. Правопис пам'ятки поєднує давньоукраїнські, південнослов'янські (орфографічні елементи болгарського правопису, реформованого Євфимієм Тирновським в останній чверті ХІV століття) та новітні на час створення староукраїнські орфографічні норми.

Відповідно до колофонного запису (вихідних даних на останній сторінці) переклад зроблено з церковнослов'янської мови болгарської редакції: «прекладана изь языка българского на мовоу роускоую». Якість перекладу не скрізь бездоганна, радше по тексту можна простежити процес вдосконалення майстерності перекладачів. Передмова до Євангелія від Матвія авторства Теофілакта (Феофілакта) Болгарського є не досить вдалою, тут переважно зберігся старослов'янський текст. Так само близькими до старослов'янського протографа є тексти Євангелій від Марка та Матвія. Ближче до народної мови перекладене Євангеліє від Йоана і, особливо, Євангеліє від Луки. Сумарії та Післямова є оригінальними текстами і належать перу пересопницьких переписувачів — архімандритові Григорію та Михайлові Василієвичу. Загалом аналіз тексту показує, що у роботі над перекладом використовувалися переважно церковнослов'янські джерела. Однак наявність сумаріїв та їх правопис, де вживано орфограми конфесійного і ділового письменства, засвідчує і використання текстів Євангелій і грецького та західнослов'янського, імовірно, польського та чеського, походження.

Керівником роботи, автором і редактором перекладу українською мовою був чернець Григорій, переписував тексти Михайло Василієвич але після переїзду до Пересопниці до справи долучився ще один писець-копіїст, чиє ім'я залишилося невідомим. Про те, що переписувач був не один свідчать два почерки та наявність не лише при словах неслов'янського походження, але й при кількох церковнослов'янських і навіть українських лексемах перекладів-пояснень кількома різнодіалектними українськими словами.

Кожне Євангеліє відкривають мініатюри євангелістів, виконані у традиціях іконопису того часу. Оригінальні плетінчасті і рослинні орнаменти мають яскраво виражений характер українського книжкового мистецтва і зберігають певну єдність з мистецтвом Відродження. Оздоблення виконано різнобарвними фарбами та золотом, наявні численні заставки, ініціали, контурні малюнки тощо. Фахівці вважають рукопис перлиною українського книжкового мистецтва ХVІ століття.

До 1630 року Євангеліє зберігалося у Пересопницькому монастирі, пізніше — у Клеванському замку міста Звягель (нині — Новоград-Волинський), Печерському монастирі Києва. 16 квітня 1701 року гетьман Іван Мазепа подарував рукопис збудованому його коштом Переяславському кафедральному собору. У кінці ХVІІІ століття книгу передали до Переяславської духовної семінарії, яка у 1860 році разом із рукописом перейшла до Полтави. 1873 року обер-прокурор Св. Синоду граф Дмитрій Толстой вилучив Пересопницьке Євангеліє для імператора Олександра ІІ, того ж року книга стала власністю великого князя Петра Олександровича, принца Ольденбурзького, а після його смерті повернулася у 1887 році до семінарської бібліотеки.

За радянських часів пам'ятка зберігалася в історико-краєзнавчому музеї Полтави. Після Другої світової війни вона потрапила до бібліотечного фонду музею-заповідника «Києво-Печерська Лавра». З 24 грудня 1948 року зусиллями книгознавця й історика літератури Сергія Маслова рукописне Пересопницьке Євангеліє передано на постійне зберігання до відділу рукописів Державної публічної бібліотеки УРСР (нині — Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського).

З 1991 року на Пересопницькому Євангелії присягають під час інавгурації Президенти України.

Друк 1
Тетяна Євсєєва спеціально для © «Цей день в історії», 15 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі