На початку VI століття до н. е. вихідцями з грецького міста Фокея (нині село Фоча біля Ізміру, Туреччина) на заселеному лігурійськими племенами узбережжі поблизу місця, де ріка Рона впадає в Середземне море, було заснованано колонію Массалія. У наступні роки завдяки активній торгівлі з іонічними містами і Афінами вона стала метрополією для грецької колонізації північно-західного Середземномор'я, де виникли міста Агд, Афінополіс, Антіполіс (нині Антиб), Нікея (Ніцца), Алалія (нинішня Алерія на Корсиці), Емпоріон (в сучасній Каталонії). Саме з Емпоріона почалось римське завоювання Іберії у 218 році до н. е. під час другої Пунічної війни, перемога в якій через неповних два десятиліття перетворила Рим у домінуючу в регіоні державу.
На цей час десь 40-тисячна Массалія — один з найбільших середземноморських портів, що веде торгівлю з Грецією, Малою Азією, Римом та Єгиптом, важливий транспортний вузол на шляху, що сполучає північ Європи з її сходом через т. зв. «галльський перешийок», як називав Страбон долину рік Рона і Сона. Завдяки договору з Римом, який місто-республіка Массалія уклала ще в 389 році до н. е. «на рівних умовах», вона зуміла зберегти незалежність, хоча і втратила частину колоній, більше турбуючись економічним добробутом, а не питаннями територіальної цілісності чи експансії.
У 124 році до н. е., опинившись в оточенні кельто-лігурійських племен і не в змозі дати їм відсіч ні на суші ні на морі, Массалія вчергове закликала на допомогу Рим. Консул Марк Фульвій Флакк перейшов Альпи, розбив військо салювіїв і спалив їх опідум (укріплене містечко) Антремон за 20 миль від Массалії, поблизу якого наступного року консул Гай Секстій Кальвін закріпив успіх черговою перемогою і на її відзнаку заклав поселення свого імені — Секстієві Акви (нині французьке місто Екс-ан-Прованс).
Весною 122 року до н.е. проти союзного салювіям галльського племені аллоброгів, що з низини, південніше Женевського озера, здійснювало походи проти «друзів римського народу» кельтів-едуеїв, рушив Гней Доміцій Агенобарб і завдав їм нищівної поразки біля опідума Віндалій (десь поблизу нинішнього французького Бедаррида). Стверджується, що зо 20 тисяч галлів полягло на полі бою, 3 тисячі потрапило в полон. Ще кілька тисяч аллоброгів втекло до арвернів, на той час наймогутнішого галльського племені, що жило на правобережжі Рони. Їх вождь Бітуіт видати втікачів римлянам відмовився, що дало привід виступити проти нього консулу Квінту Фабію Максиму.
Бій між 30-тисячною римською армією і військом арвернів, аллоброгів і рутенів відбувся 8 серпня 121 року до н.е. у місці впадіння в Рону ріки Ізер. Римські джерела стверджують, що галли розпочали його з маршу, ще не завершивши переправу, поклавшись на свою ( начебто чотириразову, а згідно деяким авторам — п'ятикратну) чисельну перевагу. Однак взяти укріплений табір супротивника вони не змогли. У критичний момент, коли римляни перейшли в контрнаступ, обірвався понтонний міст з човнів, відрізавши шлях через Ізер, і в хаосі відступу більшість галлів потонула чи загинула від меча переслідувачів.
Бітуіта і його сина Конгоннетіака вдалось підступом захопити, викликавши на переговори. Їх доправили бранцями в Рим, який тріумфом вшанував Фабія Максима, наділеного сенатом титулом Алоброзький.
Трансальпійська Галлія («заальпійська» з точки зору римлян), лівобережжя Рони, де проживали аллоброги і лігури стала провінцією Римської республіки. Призначений її проконсулом Гней Доміцій Агенобарб розпочав будівництво дороги, що сполучила перевал Монженевр у Верхніх Альпах, узбережжя Ліонської затоки, де ще у 118 році до н. е. було закладено колонію Нарбо Марцій, і Римську Іспанію. Після завоювання через півтоліття решти Галлії Доміцієву дорогу з'єднали з Толосою (Тулузою) і Бурдігалою (Бордо), завдяки чому римляни отримали надійний вихід до Атлантичного узбережжя.
Що було потім
У роки громадянської війни в Римі Массалія (чи Массілія на латинський манер) прийняла бік Гнея Помпея і більшості сенату у їх протистоянні з Гаєм Юлієм Цезарем і в 49 році до н.е. стала місцем запеклих бойових дій. Виснажене піврічною облогою місто здалось Цезарю, який особисто прийняв його капітуляцію і позбавив автономії, залишивши, втім, «з огляду на славне минуле», самоврядування, яке діяло і в перші роки принципату.
За Октавіана Августа Трансальпійська Галлія отримала статус сенаторської провінції зі столицею у Нарбо, через що відома також як Нарбоннська. У подальшому її адміністративно подрібнили спочатку на три, а згодом — на п'ять частин, які в часи германської навали були завойовані готами, і поділені між Італійським, Бургундським і Тулузьким королівствами.
Коментарі
Дивіться також
• Римське завоювання Цизальпійської Галлії, 225 до н. е.
• Битва біля Весонтіо, 58 до н. е.