Претензії короля Англії Едварда ІІІ Плантагенета на французький престол стали формальним приводом до початку восени 1337 року Столітньої війни, перші бойові дії якої відбулись в Гасконі. Восени 1339 року англійці здійснили невдалий рейд Пікардією, але в червні наступного розбили французів у морській битві при Слейсі, що забезпечило їм гегемонію на морі і стало підгрунтям англо-фламандського союзу.
У 1345 році активні бойові дії розгорнулися в Аквітанії: висадившись в Байонні, англійські війська з боями пройшли по Борделе і Перігору й захопили Ангулем. 26 липня Едвард ІІІ розграбував Кан у Нормандії, а 24 вересня завдав поразки французам у битві при Бланштаці (біля Абвілля) в Пікардії, що дозволило англійцям перейти ріку Сому і відкрило можливість наступу на Францію з півночі. У липні 1346 року 12-тисячна англійська армія на чолі з Едвардом ІІІ висадилася в районі Шербура в Нормандії, звідки безперешкодно рушила до Руана. Щоб запобігти наступу на Париж, 26 серпня французький король Філіпп VI Валуа, маючи удвічі більшу армію, нав'язав англійцям бій біля містечка Кресі-ан-Понтьє, але зазнав нищівної поразки.
Взявши під контроль великі французькі території, англійська армія потребувала добре укріпленого порту для поповнення особового складу, провізії та боєприпасів. Морський шлях через Нормандію був довгим і доволі небезпечним, міста Сен-Вааст і Кан були далеко позаду, а Арфлер в гирлі Сени, як і Булонь в гирлі Соми, знаходились у ворожих руках. Захоплення порту Кале у графстві Булонь, розташованого у безпосередній близькості до союзної Фландрії, не тільки забезпечило б англійців надійною базою для майбутніх операцій, але і надало б в їх розпорядження найкоротший морський шлях між Європою і Англією.
Відмовившись від наступу на Париж, англійська армія пройшла через Монтрей, Етапль, передмістя Булоні і Віссану, й десь 4 вересня досягнула Кале. Поруч з ним протікала невелика річка Ам, яка проходила від західних стін міста, омивала Кале з півночі, формуючи гавань для стоянки великої кількості суден. Місто з трьох боків оточували болота, а узбережжя було вкрите піщаними дюнами, що протягались на схід до міста Ґравлін, а на захід — до мису Грі-Не. Кале захищала подвійна оборонна зубчаста стіна і подвійний земляний рів, в центрі яких була цитадель і кілька кутових веж, які дозволяли вести фланговий вогонь по ворогу. Гарнізон Кале нараховував до 10 тисяч чоловік (разом з місцевим ополченням), командуючий якого Жан де Вьєнн відмовився здатись і закрив перед англійцями міську браму.
Не бажаючи руйнувати місто, яке мало б стати його власністю, Едвард ІІІ відмовився від бомбардування Кале і вирішив взяти його мором: свою армію він розташував на захід від міста, союзників-фламандців — на дюнах зі сходу, а для охорони підступів з півдня використовував спеціальні загони. Завдяки відкритому доступу з моря до Кале зрідка прибували судна з провізією і місто протрималось до літа наступного року в очікуванні армії короля Філіппа VI Валуа.
У червні в Кале закінчилась вода і провізія, французькі морські конвої, останній з яких востаннє прибув ще у квітні, були надійно блоковані англійським флотом і спеціально збудованим на мілині між морем і гаванню фортом Рісбенк. Місто охопив голод: «Гарнізон в жахливому стані, благаю допомогти перш, ніж виявиться занадто пізно. З'їдено все: собаки, кішки, коні, більше ми не протримаємося, а то почнемо їсти один одного», — сповіщав у листі королю командир гарнізону Жан де Вьєнн. Лише 27 липня 1347 року французька армія зуміла підійти до Кале, розташувавшись за 8 км від нього біля невеликого рибальського села Сангат. Спроба з маршу атакувати англійців, які надійно закріпились в навколишніх болотах, виявилась безуспішною, пропозиція Фліппа вийти на бій на відкриту місцевість Едвард відхилив, і в ніч на 2 серпня французька армія несподівано для всіх знялась зі своїх позицій і відступила.
3 серпня 1347 року на мурах залишеного напризволяще Кале запалали сигнальні вогні, що сповістили англійців про готовність міста здатися. Бажаючи принизити його і продемонструвати свою міць іншим французьким містам, Едвард зажадав, щоб шість знатних бюргерів на чолі з де Вьєнном прибули до нього пішки, з непокритою головою і з петлями на шиях: «Найславніший король, ось перед тобою шість громадян Кале, які були першорядними купцями і які принесли тобі ключі від замка і від міста. Самі ми здаємося на твою волю, щоб ти пощадив інших жителів Кале, які зазнали багато горя і страждань. Тому, по шляхетності свого розуму, будьте добрі до нас і проявіть своє милосердя і співчуття», — повідомляє Жан Лебель в своїй «Правдивій хроніці» і додає, що «король стратив би їх, якби не заступництво його дружини, королеви Філіпи».
Невдовзі після взяття Кале було укладено англо-французьке перемир'я, засвідчене 28 вересня 1347 року клятвами єпископа Норвіча, графом Ланкастером і Готьє де Моні з одного боку і єпископ Лана, сіром д'Оффемоном і капітаном Жоффруа де Шарні з іншого. Воно тривало майже рік, за який було відновлено укріплення Кале, сформовану нову міську адміністрацію і вислано з міста всіх потенційно нелояльних жителів, й ще двічі продовжувалось терміном по року. Перемир'я неодноразово порушувалось французами, які недалеко від Кале звели фортеці Кутон і Сангат, а в ніч на 1 січня 1350 року капітан Шарні здійснив спробу захопити Кале, підкупивши одного з командирів Кале ломбардійця Емері з Павії, однак його півтисячний загін добре озброєних вершників і арбалетників попав у пастку, влаштовану англійцями, і майже весь загинув під стінами Кале, а сам Шарні здався на милість Едварда ІІІ, який особисто брав участь у бою.
Влітку 1436 року, вже на заключному етапі Столітньої війни, який складався для англійців украй невдало, спробу захопити Кале здійснив герцог Бургундії Філіп III Добрий, однак ні облога, ні морська блокада успіху не принесли і Кале протягом більше двох століть залишався форпостом Англії на континенті. Французи повернули контроль над ним лише в 1558 році, коли в ході останньої Італійської війни між Валуа і Габсбургами після тижневої облоги місто здалось військам Франсуа де Гіза.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Перший Валуа на престолі Франції, 1328
• Початок Столітньої війни, 1337
• Битва при Слейсі, 1340
• Битва під Оберошем, 1345
• Битва при Кресі, 1346
• Битва при Пуатьє, 1356
• Битва під Азенкуром, 1415
• Облога Руана, 1418
• Французька облога Кале, 1558