Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Померла Леся Українка
ОсобистостіМарія Максимова
1 серпня 1913 року у грузинському курортному селищі Сурамі, що неподалік від Кутаїсі, на 43-му році життя померла українська поетеса, письменниця, перекладачка, діячка українського національного руху Леся Українка. За кілька днів вона була похована в Києві на Байковому кладовищі.На обкладинці: Леся Українка, 1896 рік
11352
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Лариса Петрівна Косач, відома за своїм літературним псевдонімом як Леся Українка, народилася 25 лютого (13 лютого за ст. ст.) 1871 року на Волині у місті Звягелі (нині Новоград-Волинський Житомирської області) у дворянській родині. Її батько, Петро Антонович Косач, після закінчення юридичного факультету Київського університету та кількарічної служби у Києві був відряджений до Звягеля, де обійняв посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. Мати, Ольга Петрівна Косач, походила з родини Драгоманових (відомий український громадський діяч Михайло Драгоманов був її братом). Згодом Ольга Петрівна стане знаною письменницею під літературним псевдонімом Олена Пчілка.

Леся (так пестливо звали дівчинку в родині) була другою дитиною подружжя. На два роки старшим від неї був Михайло (1869-1903), з яким Леся була дуже близька, дітей навіть називали спільним ім'ям «Мишелося». Пізніше у Косачів народились ще доньки Ольга (1877-1945), Оксана (1882-1975) та Ізидора (1888-1980) і син Микола (1884-1937).

Коли Лесі було 8 років, родина переїхала до Луцька. Тут на Водохреще 1881 року, споглядаючи за тим, як святять воду на річці Стир, Леся сильно застудилась. Почалися сильні болі у ногах. Вважали, що у дівчинки «гострий ревматизм» та відповідно лікували. Насправді ж то був початок її тяжкої хвороби на туберкульоз кісток (коксит), який діагностували лише через два роки.

Наступні пару років Косачі з осені до травня жили у Києві, де старші діти навчалися у приватних вчителів, а літо проводили у маєтку у селі Колодяжному на Волині, де у 1884 році родина оселилася на постійно.

Лесин талант проявився змалку. Рано вивчившись читати, вона ревно студіювала європейські мови, давньогрецьку та латину, надзвичайно багато читала, до того ж мала здібності до гри на фортепіано та малювання. На жаль, хвороба та сильні болі, що постійно переслідували Лесю, завадили її кар'єрі піаністки та художниці. У дев'ять років Леся написала свій перший вірш, а вірші тринадцятирічної поетеси надрукував львівський журнал «Зоря». Саме тоді, у 1884 році, на пропозицію матері з'явився її псевдонім Леся Українка. Всього ж Леся написала близько 270 віршів, не рахуючи поем, віршованих драматичних творів та перекладів.

Потребуючи довгого кліматичного лікування, від 20 років Леся Українка багато подорожувала. Неодноразово бувала в Галичині та на Буковині, де зустрічалась із визначними західноукраїнськими діячами Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Наталією Кобринською. Майже рік жила у дядька Михайла Драгоманова у Софії. У 1897-му, коли вчергове загострилась хвороба, Леся Українка виїхала на лікування до Криму і в Ялті, де вона оселилась, познайомилась із білорусом соціал-демократом Сергієм Мержинським, до якого у неї виникли сильні почуття.

У січні 1899 році у Берліні Лесі зробили вдалу операцію. Вже восени вона вперше публічно виступила у Київському літературному товаристві із доповіддю. У 1900 році — відвідини родичів: сестри Ольги у Петербурзі, брата Михайла у Дерпті, поміж тим — зустрічі у Мінську із хворим на сухоти Сергієм Мержинським. Наступного року вона їздила до нього чотири рази, на її руках він помер. Сама ж Леся також захворіла на сухоти. Відтоді жила та лікувалась у санаторіях у Карпатах, в Італії, на Кавказі, Криму, у Німеччині.

Зліва направо: (перший ряд) — Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) — Василь Стефаник, Олена Пчілка,  Михайло Старицький, Володимир Самійленко. Полтава, 1903 рік
Зліва направо: (перший ряд) — Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) — Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко. Полтава, 1903 рік

За наполяганням Лариси Петрівни у 1907 році у Крим на лікування виїхав її давній друг, юрист, музикознавець Климент Квітка, який також був хворий на сухоти. Того ж року вона вийшла за нього заміж. Климент, який ще з юності захопився збиранням народних мелодій, з 1899 року записував з голосу Лесі пісні, які вона знала. Співала вона йому до кінця життя — найбільшу частину пісень Леся Українка надиктувала Клименту Квітці за кілька місяців до своєї смерті. У 1917-1918 роках він видрукував «Народні мелодії, записані з голосу Лесі Українки».

Від 1907 року у Лесі з'явились ознаки туберкульозу нирок. Задля лікування вона зими 1909-1910, 1911, 1912-1913 років проводила у Єгипті. Перебування там уповільнювало розвиток хвороби, але не спиняло її.

У травні 1913 року Лариса Петрівна через Одесу виїхала на Кавказ. Та хвороба швидко прогресувала. О першій годині ночі 1 серпня (19 липня за ст. ст.) 1913 року Леся Українка померла на руках матері, сестри Ізидори та чоловіка. На другий день у Сурамі відбулась панахида, яку відправив місцевий священик. Труну із тілом запаяли та повезли до Києва, куди поїзд прибув 7 серпня (25 липня за ст. ст.). Того ж дня відбувся похорон. Домовину на катафалку від вокзалу у супроводі поліції відвезли одразу на Байкове кладовище, перед яким процесію очолив священик кладбищенської Свято-Вознесенської церкви. Труну понесли на руках шестеро жінок, першими йшли приятельки Лесі України акторки Наталія Дорошенко та Валерія Пахаревська.

Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі, 7 серпня 1913 року © Музей видатних діячів української культури, Київ
Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі, 7 серпня 1913 року © Музей видатних діячів української культури, Київ

Лесю Українку поховали на третій дільниці Байкового кладовища між могилами брата Михайла (1869-1903) та батька Петра Антоновича (1842-1909). Через 17 років поруч із батьком поховали матір Лесі Українки Олену Пчілку (Ольгу Петрівну Косач, 1849-1930).

У 1939 році на могилі Лесі Українки був встановлений надгробний пам'ятник (скульптор Галина Петрашевич). У 1971 році меморіальні надгробні гранітні плити були встановлені на могилах Петра Антоновича, Ольги Петрівни та Михайла Петровича Косачів.

За життя Лесі Українки окремими виданнями вийшли лише три збірки її поезій — «На крилах пісень» (Львів, 1893), «Думи і мрії» (Львів, 1899) та «Відгуки» (Чернівці, 1902). У 1904 році у Києві світ побачила сильно відцензурована книга її вибраних поезій «На крилах пісень», а у 1911 році київське видавництво «Дзвін» спромоглося випустити лише перший том її творів.

В Україні діє 5 музеїв Лесі Українки. Два з них знаходяться у Новограді-Волинському — Літературно-меморіальний музей Лесі Українки та Музей родини Косачів. Інші три — у Колодяжному, Ялті та Києві. Ще один музей Лесі Українки знаходиться у Сурамі в Грузії.

Друк 4
Марія Максимова © спеціально для «Цей день в історії», 1 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

keyboard_arrow_left31 липня
2 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward