Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
Померла Леся Українка
1 серпня 1913 року у грузинському курортному селищі Сурамі, що неподалік від Кутаїсі, на 43-му році життя померла українська поетеса, письменниця, перекладачка, діячка українського національного руху Леся Українка. За кілька днів вона була похована в Києві на Байковому кладовищі.
На обкладинці: Леся Українка, 1896 рік
11047
Особистості
Марія Максимова
Лариса Петрівна Косач, відома за своїм літературним псевдонімом як Леся Українка, народилася 25 лютого (13 лютого за ст. ст.) 1871 року на Волині у місті Звягелі (нині Новоград-Волинський Житомирської області) у дворянській родині. Її батько, Петро Антонович Косач, після закінчення юридичного факультету Київського університету та кількарічної служби у Києві був відряджений до Звягеля, де обійняв посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. Мати, Ольга Петрівна Косач, походила з родини Драгоманових (відомий український громадський діяч Михайло Драгоманов був її братом). Згодом Ольга Петрівна стане знаною письменницею під літературним псевдонімом Олена Пчілка.
Леся (так пестливо звали дівчинку в родині) була другою дитиною подружжя. На два роки старшим від неї був Михайло (1869-1903), з яким Леся була дуже близька, дітей навіть називали спільним ім'ям «Мишелося». Пізніше у Косачів народились ще доньки Ольга (1877-1945), Оксана (1882-1975) та Ізидора (1888-1980) і син Микола (1884-1937).
Коли Лесі було 8 років, родина переїхала до Луцька. Тут на Водохреще 1881 року, споглядаючи за тим, як святять воду на річці Стир, Леся сильно застудилась. Почалися сильні болі у ногах. Вважали, що у дівчинки «гострий ревматизм» та відповідно лікували. Насправді ж то був початок її тяжкої хвороби на туберкульоз кісток (коксит), який діагностували лише через два роки.
Наступні пару років Косачі з осені до травня жили у Києві, де старші діти навчалися у приватних вчителів, а літо проводили у маєтку у селі Колодяжному на Волині, де у 1884 році родина оселилася на постійно.
Лесин талант проявився змалку. Рано вивчившись читати, вона ревно студіювала європейські мови, давньогрецьку та латину, надзвичайно багато читала, до того ж мала здібності до гри на фортепіано та малювання. На жаль, хвороба та сильні болі, що постійно переслідували Лесю, завадили її кар'єрі піаністки та художниці. У дев'ять років Леся написала свій перший вірш, а вірші тринадцятирічної поетеси надрукував львівський журнал «Зоря». Саме тоді, у 1884 році, на пропозицію матері з'явився її псевдонім Леся Українка. Всього ж Леся написала близько 270 віршів, не рахуючи поем, віршованих драматичних творів та перекладів.
Потребуючи довгого кліматичного лікування, від 20 років Леся Українка багато подорожувала. Неодноразово бувала в Галичині та на Буковині, де зустрічалась із визначними західноукраїнськими діячами Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Наталією Кобринською. Майже рік жила у дядька Михайла Драгоманова у Софії. У 1897-му, коли вчергове загострилась хвороба, Леся Українка виїхала на лікування до Криму і в Ялті, де вона оселилась, познайомилась із білорусом соціал-демократом Сергієм Мержинським, до якого у неї виникли сильні почуття.
У січні 1899 році у Берліні Лесі зробили вдалу операцію. Вже восени вона вперше публічно виступила у Київському літературному товаристві із доповіддю. У 1900 році — відвідини родичів: сестри Ольги у Петербурзі, брата Михайла у Дерпті, поміж тим — зустрічі у Мінську із хворим на сухоти Сергієм Мержинським. Наступного року вона їздила до нього чотири рази, на її руках він помер. Сама ж Леся також захворіла на сухоти. Відтоді жила та лікувалась у санаторіях у Карпатах, в Італії, на Кавказі, Криму, у Німеччині.
Зліва направо: (перший ряд) — Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) — Василь Стефаник, Олена Пчілка,  Михайло Старицький, Володимир Самійленко. Полтава, 1903 рік
Зліва направо: (перший ряд) — Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) — Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко. Полтава, 1903 рік
За наполяганням Лариси Петрівни у 1907 році у Крим на лікування виїхав її давній друг, юрист, музикознавець Климент Квітка, який також був хворий на сухоти. Того ж року вона вийшла за нього заміж. Климент, який ще з юності захопився збиранням народних мелодій, з 1899 року записував з голосу Лесі пісні, які вона знала. Співала вона йому до кінця життя — найбільшу частину пісень Леся Українка надиктувала Клименту Квітці за кілька місяців до своєї смерті. У 1917-1918 роках він видрукував «Народні мелодії, записані з голосу Лесі Українки».
Від 1907 року у Лесі з'явились ознаки туберкульозу нирок. Задля лікування вона зими 1909-1910, 1911, 1912-1913 років проводила у Єгипті. Перебування там уповільнювало розвиток хвороби, але не спиняло її.
У травні 1913 року Лариса Петрівна через Одесу виїхала на Кавказ. Та хвороба швидко прогресувала. О першій годині ночі 1 серпня (19 липня за ст. ст.) 1913 року Леся Українка померла на руках матері, сестри Ізидори та чоловіка. На другий день у Сурамі відбулась панахида, яку відправив місцевий священик. Труну із тілом запаяли та повезли до Києва, куди поїзд прибув 7 серпня (25 липня за ст. ст.). Того ж дня відбувся похорон. Домовину на катафалку від вокзалу у супроводі поліції відвезли одразу на Байкове кладовище, перед яким процесію очолив священик кладбищенської Свято-Вознесенської церкви. Труну понесли на руках шестеро жінок, першими йшли приятельки Лесі України акторки Наталія Дорошенко та Валерія Пахаревська.
Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі, 7 серпня 1913 року © Музей видатних діячів української культури, Київ
Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі, 7 серпня 1913 року © Музей видатних діячів української культури, Київ
Лесю Українку поховали на третій дільниці Байкового кладовища між могилами брата Михайла (1869-1903) та батька Петра Антоновича (1842-1909). Через 17 років поруч із батьком поховали матір Лесі Українки Олену Пчілку (Ольгу Петрівну Косач, 1849-1930).
У 1939 році на могилі Лесі Українки був встановлений надгробний пам'ятник (скульптор Галина Петрашевич). У 1971 році меморіальні надгробні гранітні плити були встановлені на могилах Петра Антоновича, Ольги Петрівни та Михайла Петровича Косачів.
За життя Лесі Українки окремими виданнями вийшли лише три збірки її поезій — «На крилах пісень» (Львів, 1893), «Думи і мрії» (Львів, 1899) та «Відгуки» (Чернівці, 1902). У 1904 році у Києві світ побачила сильно відцензурована книга її вибраних поезій «На крилах пісень», а у 1911 році київське видавництво «Дзвін» спромоглося випустити лише перший том її творів.
В Україні діє 5 музеїв Лесі Українки. Два з них знаходяться у Новограді-Волинському — Літературно-меморіальний музей Лесі Українки та Музей родини Косачів. Інші три — у Колодяжному, Ялті та Києві. Ще один музей Лесі Українки знаходиться у Сурамі в Грузії.
Марія Максимова © спеціально для «Цей день в історії», 01 серпня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Особистості
Жінки
Україна
Європа
Нова історія

Головні події 1 серпня

#ЦейДень
Все про 1 серпня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left31 липня
2 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward