сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search menu
Дистрикт «Галичина»
1 серпня 1941 року на підставі декрету Адольфа Гітлера від 17 липня 1941 року окуповані нацистами західні області УРСР, які у міжвоєнний період були частиною Польщі, увійшли до складу Генерального губернаторства як адміністративна одиниця під назвою дистрикт «Галичина».
3776
Війни
Яна Примаченко
Протягом перших тижнів Німецько-радянської війни практично вся територія Західної України була окупована нацистами, які вже 19 вересня 1941 року увійшли в Київ, а 22 липня 1942 року разом із союзникам захопили всю Україну. Згідно з наказом від 22 червня 1941 року «Про управління в зайнятих областях СРСР» військове командування отримувало всю повноту влади на зайнятих територіях, проте швидкий темп просування німців вглиб радянської території вимагав перегляду цих положень.
На етапі планування війни на Сході в середовищі нацистської верхівки існувало два бачення подальшої долі окупованих територій СРСР - створення залежних від Німеччини квазідержавних утворень й «класична» колонізація. Першу представляв майбутній райхсміністр східних окупованих територій Альфред Розенберг, другу - райхсфюрер СС Генріх Гіммлер, у відомстві якого було розроблено т. зв. «Генеральний план Ост», що передбачав створення імперських комісаріатів та їхню подальшу колонізацію німецькими переселенцями з поступовим «скороченням» слов'янського населення шляхом голоду, депортацій та асиміляції.
Після нетривалого періоду вагань Адольф Гітлер підтримав план колонізації Сходу і 17 липня 1941 року видав наказ про запровадження цивільного управління окупованими областями СРСР. Цей документ передбачав, що всі вони, крім Галичини, яка мала увійти до складу створеного ще 12 жовтня 1939 року Генерального губернаторства з центром у Кракові, повинні бути поділені на імперські комісаріати (райхскомісаріати), які підпорядковувалися б міністерству окупованих територій Сходу. Право призначати райхскомісарів Гітлер залишав за собою. В результаті цього рішення територія України була поділена на чотири зони - дистрикт «Галичина» з центром у Львові, Райхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному і Трансністрія з центром у Тульчині (30 серпня 1941 року передана в тимчасове управління Румунії) та військову зону окупації (Закарпаття з березня 1939 року перебувало під угорською окупацією).
На виконання наказів Гітлера 1 серпня 1941 року о 12 годині в залі засідань Львівського університету відбулася передача влади командувачем армії генералом піхоти Францем фон Роком Генеральному губернатору Гансу Франку, який з цієї нагоди спеціально прибув до Львова. Галичина увійшла до складу Генерального губернаторства як п'ятий дистрикт, поряд з дистриктами Варшава, Краків, Люблін і Радом. Загальна площа нової адміністративної одиниці становила 48 тис. кв. км і охоплювала територію Львівської, Дрогобицької, Станіславської (нині - Івано-Франківської) та Тернопільської (без північних районів) областей УРСР.
Розпорядженням Франка було призначено Раду правління дистрикту, до складу якої увійшли державний секретар уряду та вищий керівник СС і поліції Генерального губернаторства та губернатор дистрикту Галичина. Вони мали підготувати регіон до запровадження нових правил та порядків. Відповідно до «Розпорядження про адміністрацію Галичини» урядовою мовою проголошувалася німецька, проте допускалося вживання польської і української. У «Прокламації до населення Галичини» проголошувалося право приватної власності, свобода культурного розвитку і віросповідання.
Першим губернатором був призначений Карл фон Ляш, якого, у січні 1942 року на цій посаді змінив Отто Вехтер. Виходець з австрійської родини, він мав певний сантимент до Галичини, як колишнього коронного краю Австро-Угорської імперії, й дотримувався «м'якої» позиції в окупаційній політиці, підтримував зв'язки з представниками УГКЦ та українськими громадськими інституціями, зокрема Українським центральним комітетом (УЦК), мав дружні стосунки з митрополитом Андреєм Шептицьким та головою УЦК Володимиром Кубійовичем. Вехтер також став одним з ініціаторів створення української дивізії СС «Галичина».
Процедура входження Галичини до складу Генерального губернаторства розтягнулася у часі і була остаточно завершена тільки 1 листопада 1941 року, коли було ліквідовано поліційний і митний кордон між дистриктом та рештою територій Генерального Губернаторства. Її територія була поділена на 11 округів (крайсгауптманшафтів): Бережани, Чортків, Дрогобич, Калуш, Львів, Рава-Руська, Самбір, Станіслав, Стрий, Тернопіль, Золочів. Кожною округою управляв староста - крайсгауптман, якому підпорядковувалися повітові комісари - ландкомісари. У дистрикті було 337 волостей, які складалися з 5-15 сіл і об'єднували в середньому від 8 до 16 тисяч мешканців на чолі з волосним старостою. По селах адміністративна влада належала голові громади. На всіх вищих та середніх керівних посадах перебували німці. Українці та представники інших національних груп були представлені тільки у нижній ланці управління, і лише зрідка через нестачу персоналу могли обіймати посади середньої ланки.
Станом на 15 вересня 1942 року у дистрикті Галичина проживало 4,5 млн осіб, з них українців було 3,2 млн, поляків - 900 тисяч, євреїв - 300 тисяч. За кількістю населення та територією Галичина посідала перше місце у Генеральному Губернаторстві, а українці становили другу за чисельністю національну групу, поступаючись тільки полякам. Загалом, у Генеральному губернаторстві, яке було створене 26 жовтня 1939 року на теренах колишньої центральної частини Польщі проживало 14,5 млн осіб, з них поляків - 11,3 млн, українців - 4,3 млн, євреїв - 2,9 млн, німців - 75 тисяч, білорусів - 15 тисяч. За віросповіданням римо-католики становили 64,6%, греко-католики - 20,2%, іудеї - 11,5%, православні - 2%. Розвиток губернаторства здійснювався у відповідності до майбутніх планів його злиття з Великою Німеччиною.
Згідно перепису від 1 березня 1943 року населення Галичини зменшилося майже на 330 тисяч осіб внаслідок нацистської політики «остаточного вирішення» єврейського питання та репресій окупаційної влади щодо цивільного населення.
Попри відносно «м'яку», в порівнянні з рештою окупованих українських територій, політику, українське населення Галичини все одно залишалася для німців громадянами другого сорту. Будь-які українські ініціативи в культурному та освітньому житті потребували схвалення німецької окупаційної адміністрації, а випадки непокори суворо каралися. Останнє особливо чітко можна простежити на ставленні німців до членів ОУН.
Україна та українці в планах нацистів ніколи не розглядалися як рівноправні партнери і підлягали колонізації.
1 серпня 2018 © Яна Примаченко спеціально для «Цей день в історії». Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Війни
Європа
Україна
Новітня історія

Головні події 1 серпня

#ЦейДень
Все про 1 серпня
Події, факти, персоналії
1 серпня 1936 року в Берліні Адольф Гітлер відкрив XI Літні Олімпійські ігри, в яких взяли участь рекордна кіль..
1936
keyboard_arrow_left31 липня
2 серпняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward