Незважаючи на те, що княгиня Ольга була хрещена в 955 році в Константинополі, її син князь Святослав Ігоревич дотримувався язичництва до кінця свого життя. Язичником був і його син Володимир, який почав правити в Києві в 978 (за «Пам'яттю і похвалою князю Володимиру» Якова Чорноризця) чи 980 (за «Повістю минулих літ») році, здобувши перемогу у династичній війні з братами.
Під тим же роком у літописі міститься оповідь про початки державного будівництва і першу релігійну реформу князя: на зміну численним культам слов'янських і неслов'янських божеств він запровадив пошанування пантеону з шести богів на чолі з Перуном.
Після реорганізації державного культу Володимир повернув до складу своєї держави колишніх підданих і приєднав нові союзи східно-слов'янських племен і племінних княжінь, зокрема, хорватів і дулібів (981), в'ятичів (982), радимичів (984), завдяки чому Києву вперше були підпорядковані усі землі Русі. Закріпив свій успіх князь Володимир реформуванням законодавства та реорганізацією адміністративного управління, замінивши в центрах основних руських земель племінних вождів, що завжди тяжіли до автономії, на посадників — своїх синів і бояр.
Реформаторська діяльність Володимира свідчила, що на відміну від батька Святослава, який вважав, що його держава та столиця там, де перебуває його військо, він будував централізовану територіальну державу. Це потребувало освіченого чиновництва та єдиної релігійної структури, у формуванні якої розраховувати на підтримку язичницьких жерців, які змагалися з князем за нагромадження багатств та вплив на населення, Володимир не міг.
Приблизно з середини 980-х років він почав схилятися до прийняття християнства, з офіційним впровадженням якого разом із культом єдиного бога Русь отримала б розвинуту систему єдиного церковно-державного права, ієрархічно структуровану церкву та священство, канонами зобов'язане підтримувати правителя своєї країни. Важливим хрещення було й з міркувань міжнародного статусу Русі, яка після походів Володимира на Волинь мала спільний кордон з володіннями західно-полянського князя Мешка І, хрещення якого у 866 році дало йому можливість укладати політичні і матримоніальні союзи з європейськими державами.
Безпосереднім поштовхом до хрещення Володимира став зовнішній чинник. 987 чи 988 року до нього звернувся за військовою допомогою імператор Візантії Василій ІІ Болгаробійця, який був змушений шукати союзника проти повсталого стратега Антіохійської феми Варди Фоки. Ставки були високі, династична усобиця загрожувала взаємним винищенням і Володимир, погоджуючись допомогти, скористався можливістю поріднитись з імператорською родиною через шлюб з «порфірородною» (приналежної до родини чинного імператора) візантійською принцесою, одружитись з якою «варвар» міг тільки охрестившись. Володимира виконав цю умову, отримавши у хрещенні ім'я Василь на честь імператора.
Одруження з візантійською принцесою високо підняло б престиж київського князя на міжнародній арені (збереглися відомості, що про сватання Володимира до Анни Порфірогенети при дворі французького короля Гуго Капета стало відомо вже 988 року), але, скориставшись допомогою Києва, — 13 квітня 989 року біля Абідоса шеститисячний загін, надісланий Володимиром, взяв участь в переможній битві Василія ІІ, — імператор угоду порушив, відмовивши Володимирові у шлюбі з сестрою. Щоб примусити Василія ІІ дотримати слова, влітку того ж року князь обложив візантійське місто Херсонес Таврійський (Корсунь) і восени здобув його. Імператорові довелося прислати сестру до Херсонеса, де Володимир взяв з нею шлюб, а місто повернув Візантії як викуп за наречену.
Навесні 990 року Володимир Святославич з дружиною повернувся до Києва і взявся енергійно запроваджувати християнство. Його прийняття як державної релігії, а у вузькому сенсі — акт масового хрещення киян у водах Почайни, літописна традиція датує 988 роком. Проте достовірних фактів про ці події відомо небагато, тому точно встановити дату і місце хрещення ні Володимира, ні киян досі не вдалося. Прийнято вважати, що особисто він прийняв християнство 987 року у Києві, а хрещення містян відбувалося протягом 987-990 років як випробування на персональну лояльність своєму князеві: «аще не обрящеться кто заоутра на рѣцѣ … противникъ мнѣ да будетъ».
Літопис зберіг натяк на те, що княжий двір охрестився раніше киян і своїм прикладом справив на них позитивний вплив. Загалом акт масового хрещення можна розглядати як завершальний етап столітнього процесу поширення християнської віри на Русі, що почався з хрещення «народу Рос» після невдалого набігу князя Аскольда на Константинополь 860 чи 867 року.
Після зміни державної релігії Володимир запровадив церковно-адміністративну структуру, яка функціонувала у Візантійській імперії та в країнах її культурного кола. Між 996 і 998 роками була утворена Київська митрополія, яка у диптиху (переліку православних церков) Константинопольського патріархату отримала №60 і була найбільшою серед підвладних йому церков. Очолювали її грецькі митрополити. За канонами Східної церкви митрополит був посередником між державою і церквою, але підпорядковувався патріархові і мав би узгоджувати інтереси Константинополя та місцевої влади. Тому дехто з київських митрополитів носив патріарші придворні титули, що свідчило про приналежність до вузького кола патріаршої ради. Такі титули зафіксовано на їхніх печатках: «протопроедр і митрополит Русі» Єфрем (1054-1068), «митрополит Русі і синкел» Георгій (бл. 1068-1073).
Київська митрополія поділялася на менші адміністративні одиниці, єпархії, яких у домонгольську добу було 15: Київська (заснована 988 року), Полоцька (992), Турівська (заснована до XII століття), Новгородська (до 1030 року), Чернігівська (імовірно заснована перед 1036 роком), Переяславська (перед 1054 роком), Білгородська і Юр'ївська (перші згадки у 1072 році), Ростовська (до 1077 року), Володимирська (Волинська, наприкінці 1080-х років), Смоленська (1137), Галицька (перша згадка у 1156 році), Рязанська (1198), Владимиро-Суздальська (1213) і Перемишльська (1219-20).
Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східно-слов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, гімнографія, живопис, архітектура.
З часом Київ перетворився на центр нового культурного світу, що сформувався на теренах від Білого моря до Херсонесу і від Лемківщини до хребтів Уралу на основі синтезу місцевих традицій та візантійських впливів. Спроби позбавити його цього статусу розпочалися вже в середині XII століття, коли після розорення Києва монголами Владимир-на-Клязьмі став постійним осідком київських митрополитів. Проте домогтися від Константинополя згоди на перенесення кафедри на північ князі владимиро-суздальські, а пізніше – московські, так і не зуміли. Своєрідну сатисфакцію вони отримали аж у 1686 році, після Переяславської угоди, коли Київська митрополія була спочатку підпорядкована Московській патріархії, а в 1721 році — остаточно ліквідована з пониженням статусу до звичайної єпархії. Це остаточно позбавило Київ значення незалежного церковного центру.
Що стосується церковного пошанування особи князя Володимира, то на відміну від Західної церкви в ХІ-ХІІІ століттях на Русі, як і у Візантії, не існувало єдиної процедури канонізації святих. Дослідники вважають, що культ Володимира опинився «у тіні» раніше усталеного культу Бориса і Гліба і Володимира Хрестителя поминали у дні пам'яті його синів-страстотерпців. Епітет «святий» стосовно Володимира Святославича вперше застосовується у Галицько-Волинському літописі, у частині, датованій, імовірно, 1261 роком, а перша згадка про новгородський кам'яний храм «святого Владимира» — у Новгородському літописі під 1311 роком.
25 липня 2008 року в Україні спеціальним указом Президента Віктора Ющенка встановлено державну пам'ятну дату — 28 липня — як День Хрещення Київської Русі-України.
25 лютого 2015 року з нагоди тисячоліття упокоєння Володимира Святославича Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України» 28 липня.
Коментарі
Дивіться також
• Хрещення Польщі, 966
• Володимир — великий князь київський, 978
• Іштван Святий — король Угорщини, 1000
• Смерть Володимира Великого, 1015
• Розкол християнства, 1054
• Поділ Київської митрополії на дві юрисдикції, 1458