Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Перша відставка Вінстона Черчілля
Попри велику особисту популярність 26 липня 1945 року Вінстон Черчілль залишив пост прем'єр-міністра Великобританії після нищівної поразки Консервативної партії на парламентських виборах, на яких перемогу здобули лейбористи. Протягом шести років від був лідером опозиції і в 1951 році знову очолив уряд країни.На обкладинці: Вінстон Черчілль у своєму прем'єрському кабінеті на Даунінґ, 10 у Лондоні, травень 1940 року
9865
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Через два тижні після капітуляції Німеччини заступник Вінстона Черчілля по воєнному кабінету лідер Лейбористської партії Клемент Еттлі заявив про намір вийти з коаліційного уряду, не чекаючи завершення кампанії союзників проти Японії на Далекому Сході. 23 травня 1945 року Черчілль подав у відставку, яка прийнята не була і 28 травня на прохання Георга VI сформував т. зв. «уряд забезпечення» з числа консерваторів, націонал-лібералів, лібералів та безпартійних, який мав діяти до підведення підсумків загальнодержавних парламентських виборів.

15 червня король достроково розпустив парламент, який через перипетії Другої світової війни не переобирався вже десятиліття.

Лейбористи до виборів підійшли з детально напрацьованою програмою, обіцяючи націоналізацію промисловості, економічне планування, повну зайнятість, удосконалення системи охорони здоров'я і соціального страхування. Натомість консерватори за роки війни партійну роботу в округах закинули і були змушені зробити ставку на високу особисту популярність свого лідера.

На відміну від лейбористської, передвиборча програма Черчілля була досить розпливчаста, особливо в частині економічного майбутнього Британії. Крім того, над консерваторами тяжіла суспільна провина за хибну передвоєнну політику умиротворення Гітлера, а особисто над Черчіллем — репутація померлого кілька місяців перед тим колишнього прем'єра Ллойда Джорджа: герой Першої світової, який привів країну до перемоги, він виявився малоефективним у мирний час і нездатним подолати економічну кризу.

Попри те, що пересічним британцям було близьким гасло лейбористів «робота в майбутньому», а заклик «дозволити Черчіллю закінчити розпочате» і «виграти мир» викликав скепсис, пресі і політиками виборчі перспективи консерваторів бачились безумовно оптимістичними: переважно обговорювалось наскільки великою буде їх парламентська перевага. Голова партії консерваторів Ральф Асшетон вважав, що мінімум на 100 голосів. Навіть Еттлі, який також вважав перемогу своїх опонентів неминучою, прогнозував їм додаткових 70 місць.

Фатально, як вважається, схибив сам Черчілль — виступаючи 4 червня по радіо з критикою свого опонента, він заявив, що лише «щось на зразок гестапо» дасть змогу лейбористам «нав'язати Великобританії соціалізм». Невдале порівняння викликало шквал критики. Громадська думка стала на захист маловідомого широкому загалу небагатослівного Еттлі. Лейбористи не втратили нагоду донести суспільству думку, що саме їх лідер в роки війни відповідав за значну частину внутрішньої політики країни і саме ті її аспекти, в яких британці чекають змін на краще у повоєний час.

Загальні вибори у більшості округів пройшли 5 липня, у деяких — 12 липня і 19 липня. Не чекаючи їх завершення і результатів із закордонних дільниць, Черчілль та Етлі разом вирушили на Потсдамську конференціюдо Німеччини, де взяли участь у дев'яти засіданнях. На них Черчілль за пізнішими спогадами свідка подій міністра закордонних справ Ентоні Ідена «був жахливим» — непідготовлений і багатослівний, він зверхньо вів себе з китайською делегацією, роздратував американців й несподівано спасував перед Сталіним, котрому, як всі очікували, він буде активно опонувати.

На батьківщину британська делегація повернулась напередодні 26 липня 1945 року, в день, коли було оголошено результати підрахунку голосів. Переконлива перемога лейбористів — 48% проти 36% — і суспільна підтримка їх програма зі створення держави загального добробуту стала шоком для консерваторів, які втратили практично половину місць в парламенті. «Вони пережили важкі часи» — прокоментував у сімейному колі Вінстон Черчілль результати виборів, коли того ж дня за обідом його дружина Клементина дорікнула британцям у невдячності.

Несподіваною перемога стала і для самих лейбористів, які вперше у своїй історії отримали більшість у Палаті громад. Коли того ж дня Клемент Еттлі прибув у Букінгемський палац на аудієнцію до короля, щоб отримати призначення стати 62-м прем'єр-міністром Великої Британії, тривалий час панувала тиша. Зазвичай балакучий Георг VI не наважувався почати розмову. Після довгої паузи ніякову ситуацію розрядив Еттлі: «Я переміг на виборах». «Знаю, я чув про це у новинах» — відповів король.

Завершуючи наступного дня останню нараду свого уряду, Черчілль уже на виході в дверях сказав Ентоні Ідену: «Тридцять років свого життя я провів у цьому кабінеті і більше сюди ніколи не повернусь, а ви — так». Проте, всупереч очікуванням, він зберіг лідерство у Консервативній партії і протягом наступних шести років очолював опозицію.

Що було потім

Еттлі успадкував країну, близьку до банкрутства. В Британії бракувало житла, ресурсів і продовольства. Лейбористи націоналізували Англійський банк, підприємства вугільної промисловісті, металургії, зв'язку та енергетики. 5 липня 1948 року запрацювала єдина система соціального страхування, згодом було ухвалено закон про національну охорону здоров'я, який вводив безкоштовне медичне обслуговування. У зовнішній політиці уряд лейбористів діяв у тісному союзі із США, повністю підтримуючи доктрину президента Трумена у протистоянні із СРСР. За прем'єрства Еттлі було надано незалежність Бірмі, статус домініону — Індії, Пакистану та Цейлону, ліквідовано британські мандати в Палестині та Трансорданії, схвалено укладення Північноатлантичного пакту (НАТО).

Попри те, що повоєнну економічну кризу подолати не вдалось і Британія залишалась залежною від американської фінансової допомоги, у 1950 році лейбористи знову перемогли на парламентських виборах. Успіх був не настільки приголомшливим, як попередній. Бракувало голосів у парламенті, в партії намітився розкол щодо подальших реформ і політики суворої економії. Прагнучи зміцнити свої позиції, уже через рік Еттлі зважився на дострокові вибори, на яких лейбористи знову здобули перемогу, але створти однопартійну більшість не змогли, і 26 жовтня 1951 року 76-літній Вінстон Черчілль вдруге став прем'єр-міністром Великобританії.

Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 29 червня 2016, востаннє оновлено 18 травня 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 26 липня

#ЦейДень
Все про 26 липня
Події, факти, персоналії