Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Рубрики
Регіони
всі статтінові статтіпопулярні статтівипадкова стаття
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
Цей день в історії
menu
toggle_off
Нова стаття
Святополк
Окаянний — великий князь київський
У боротьбі за спадщину Володимира Великого 24 липня 1015 року вбито його сина ростовського князя Бориса, протягом кількох наступних місяців ще двох синів — муромського Гліба і овруцького Святослава. Вину за їх смерті літописець покладає на їх брата Святополка Володимировича, який і посів великокняжий київський стіл. На обкладинці: Княжий знак Святополка Володимировича
372
Читати 8 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Великий князь київський Володимир Святославич одружувався вісім разів, востаннє — у 1012 році, коли поховав свою порфірородну дружину Анну. Від двох шлюбів з християнками синів не мав, всі вони — загалом тринадцять, народились в «поганський» період його життя, коли нерозбірливий у зв'язках князь ставав батьком часом з різницею у кілька місяців, а то й тижнів. Володимира не пережили четверо, решта стали його посадниками по княжих містах Русі: Святополк від «грекині» — у Турові, Ярослав від Рогнеди полоцької — у Новгороді (нині місто в РФ), Мстислав від «чехині» Аделі — у Тмуторокані (нині станиця Таманська Краснодарського краю РФ), Святославу від іншої «чехині» Малфріди батько дав Вручень (нині Овруч Житомирської області), синам від «болгарині» Борису і Глібу — Ростов (нині Ярославської області РФ) та Муром (нині Владимирської області РФ), відповідно.

Ставши за реформою Володимира намісниками великих територій, його сини, а подекуди вже і внуки, прагнули відчувати себе їх володарями, подібно до своїх попередників, місцевих племінних династів, яких вони фактично замінили, а не тимчасовими службовцями, що отримали взамін бенефіції. Не було серед княжичів і певності кому з них перейде у спадок київський стіл — автор «Повісті минулих літ» натякає, що Володимир мав намір передати його одному з молодших синів — Борису. Але третини доходів — решта відправлялась у Київ, для встановлення сильної влади на місцях, очевидно, бракувало. Утім, у двох випадках свою роль зіграли войовничі родичі і близькість Скандинавії, невичерпного джерела найманців.

Першим, якщо вірити західним джерелам (київські про це не згадують), у 1012 чи 1013 році збунтувався Святополк, котрий за підтримки своєї дружини-польки і її духівника Рейберна, начебто готував заколот, аби відвернути Руську церкву від Константинополя. За іншою версією він виявив непокору через переведення по смерті Вишеслава з Ростова у Новгород Великий молодшого за себе Ярослава. Як би там не було, усі троє — Святополк, його дружина і Рейберн, були кинуті у в'язницю, з якої їх звільнили завдяки тестю Святополка краківському князю Болеславу Хороброму, що вже зібрався йти війною на Русь. Але до Турова не повернули — Володимир вирішив посадити норовливого сина поближче до себе, у Вишгороді.

Через рік повстав Ярослав, який у заможному Новгороді відчув себе достатньо впевнено, щоб відмовитись плати Києву подать і найняти загін варягів для війни з батьком. У відповідь Володимир виділив у Новгородській землі Псковський уділ, де посадив Судислава і вже було зібрався зі своєю дружиною йти на Новгород, але захворів. Тож з Ростова був викликаний його улюблений син Борис. Та саме у цей час прийшла звідстка, що з півдня на Київ ідуть печеніги, тому Борис рушив проти них, а Володимир лишився у своїй резиденції в Берестові (нині частина Києва), де й помер 15 липня 1015 року.

Щоб приховати смерть великого князя, доки з походу на Лівобережжя не повернеться Борис, Володимира поховали в Десятинній церкві у Києві таємно, вночі.

Однак новини швидко дійшли Вишгорода. Святополк за допомогою спільників захопив князівську казну та, як пише літописець, «перекупив киян» — Володимирових старших дружинників і духовенство.

Бориса звістка про смерть батька застала на ріці Альта (поблизу сучасного Борисполя), за день переходу до Києва, куди він повертався, так і не знайшовши печенігів. Дружина намовляла його взяти отчий стіл силою, але він відмовився, визнавши старшинство Святополка: «якщо батько у мене помер, то нехай цей [брат] буде мені замість батька». Та це не вберегло Бориса. Розуміючи хисткість свого положення, Святополк двічі надсилав убивць до полишеного військом брата — спочатку четверьох вишгородських бояр, які 24 липня 1015 року покололи Бориса списами і ще ледь живого повезли до Києва, після чого «окаянний Святополк ... послав двох варягів, прикінчити його».

5 вересня у верхів'ях Волги біля Смоленська за наказом Святополка було вбито муромського князя Гліба, який з військом їхав у Київ начебто на запрошення старшого брата.

Їх обох — Бориса і Гліба, поховали у Вишгороді в церкві св. Василя.

«Святополк же окаянний став княжити в Києві і, скликавши людей, став давати тим корзна, а другим — кунами, роздаючи множество отчого багатства».

Овруцький князь Святослав чекати на розправу не став і спробував утекти на захід, «в Угри», але поліг на ріці Стрий, де його наздогнала Святополкова дружина.

Месником за братовбивство, згідно руським літописам і «Сказанню про святих Бориса і Гліба», виступив Ярослав, якого скандинавська «Сага про Еймунда [Рінгссона]», командувача варязьких найманців на службі новгородського князя, навпаки, називає ініціатором усобиці і вбивцею свого брата Бурислейфа.

Як би там не було, отримавши від сестри Предслави звістку про вокняжіння Святополка, Ярослав з військом — тисяча варягів і зо три тисячі новгородців, рушив на Київ. Святополк зібрав «воїнів без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти нього». Брати зійшлись біля Любеча неподалік Чернігова, де простояли по різних берегах Дніпра один навпроти іншого три місяці. Вже коли почались перші заморозки, на світанку, імовірно 26 листопада[1], у день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Володимировича, новгородський князь переправився на інший берег ріки, і, скориставшись тим, що руські і печенізькі загони розділяло озеро, у «січі лютій» розбив обидві частини переважаючого війська супротивника поодинці.

Наприкінці того ж дня або, скоріш, наступного, 27 листопада 1015 року, Ярослав «сів на столі отчім у Києві», який піддав такому погрому, що аж «погоріли церкви».

Що було потім

З поразкою Святополк не змирився. Якщо вірити «Сазі про Еймунда», невдовзі він повернувся з печенігами, але під стінами Києва зазнав поразки.

У 1018 році Святополк, на цей раз з Болеславом Хоробрим, знову виступив проти Ярослава і 23 липня вщент розбив брата у битві над Західним Бугом (поблизу сучасного містечка Грубешів в Люблінському воєводстві, Польща). Йому дістався Київ, куди з польським військом він увійов 14 серпня, його тестю — Червеньські міста, київські скарби, за якими наглядав перший священик Десятинної церкви Анастас Корсунянин, Ярославові бояри і сестри, одну з яких — Предславу, Болеслав зробив своєю наложницею.

Коли через рік Ярослав з найманим військом знову підступив до Києва, захищати стольний град Святополку не було з ким — вороже прийняті киянами польські дружини вже повернулись на батьківщину. Він втік до печенігів, з якими невдовзі повернувся, але у той же день — 24 липня, 1019 року і майже на тому ж місці — на ріці Альта, де чотири роки перед тим загинув його брат Борис, був розгромлений, втратив, як пише літописець, розум і втік десь «межи чехи і ляхи», де й загинув.

Цього ж року за наказом Ярослава Володимировича розшукали тіло Гліба і перепоховали поруч з Борисом у Вишгороді. Після пожежі, яка через півстоліття, вже по смерті Ярослава Володимировича, знищила дерев'яну церкву Святого Василя, останки Бориса і Гліба були перенесені в нову кам'яну церкву, а самі брати у 1071 році були канонізовані як страстотерпці, ставши першими святими Руської церкви, під іменами Роман Руський і Давид Польський, відповідно, шанованими і римо-католиками.

Примітки

1. ^ Літопис руський за Іпатським списком / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
Друк
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 12 листопада 2020. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Онлайн-тест ЗНО з історії України
Онлайн-тест ЗНО з історії України