31 серпня 1876 року, через 93 дні після сходження на престол, силами підпільної прозахідної організації «Нові османи» був позбавлений влади султан Мурад V і на престол Османської імперії зійшов його брат молодший брат Абдул-Хамід II. Прихильник ліберальних змін, новий султан був налаштований на проведення прозахідних реформ і 23 грудня 1878 року підписав першу турецьку конституцію, яку урочисто поклявся дотримуватись.
Наступного року під приводом захисту балканських християн і слов'ян від утисків та переслідування Османською імперією Росія оголосила їй війну, яка закінчилась через рік підписанням Сан-Стефанського мирного і Берлінського договорів, за яким Туреччина змушена була визнати незалежність Румунії, Сербії та Чорногорії, надати статус автономії Болгарії та Боснії і Герцоговині. Поразка у війні, в якій Османська імперія не отримала від західних держав належної обіцяної допомоги, спонукала Абдул-Хаміда змінити внутрішню політику і узурпувати всю повноту влади, відмовившись від скликання парламенту і фактично припинивши дію конституції.
Після кризи 1882 року, коли Османська імперія оголосила себе банкрутом, в країні були остаточно згорнуті реформи, посилилось переслідування інакомислення, була введена цензура і з особливою жорстокістю придушувались заворушення в національних окраїнах. Це сприяло появі підпільних опозиційних організацій, які ставили за мету поновлення демократичних свобод. 6 лютого 1889 року в Стамбулі виник таємний студентський «Комітет за османську єдність», який у 1906 році об'єднався з іншою підпільною організацією «Батьківщина і свобода» з числа, в основному, армійських офіцерів у «Комітет єднання і прогресу».
Рух за політичну, військову та економічну модернізацію країни, який отримав загальну назву «Рух молодотурків», активізувався у червні 1908 року, коли в османській армії поширилася звістка про підписання російським царем Миколою II і англійським королем Едуардом VII плану реформ в Македонії, розцінених як намір розчленувати Османську імперію. 3 липня 1908 року чета під командуванням майора Ніязі-бея підняла повстання у місті Ресне, після чого його підтримали більшість османських військових частин в Македонії та Албанії.
23 липня 1908 року кількатисячні революційні загони вступили у Салоніки, де на мітингу майор Енвер-паша проголосив поновлення конституції 1876 року. Цей заклик знайшов підтримку в більшій частині османської армії, що змусило султана Абдул-Хаміда ІІ того ж дня поновити дію конституції і призначити на 4 грудня відкриття нового турецького парламенту, в якому «Комітет єднання і прогресу» отримав більшість.
13 квітня 1909 року син султана Бурханеддін, спираючись на духовенство і столичні полки, здійснив спробу перевороту — повсталі солдати під командуванням унтер-офіцера Хамді Яшара стратили офіцерів-молодотурків, захопили парламент і уряд, розгромили штаб-квартиру правлячої партії «Єдність і прогрес» і зажадали поновлення законів шаріату та вислання з країни усіх молодотурків. Султан Абдул-Хамід II зразу ж погодився з умовами повсталих, проте негайно створена молодотурками в Салоніках і Адріанополі «Армія дії» чисельністю до 100 тисяч чоловік за два тижні з боями захопила Стамбул і змусила Абдул-Хаміда 26 квітня 1909 року зректися престолу і сану великого халіфа на користь свого брата.
Призначений наступного дня парламентом султан Мехмед V став фактично конституційним монархом при правлінні партії «Єдність і прогрес».
Після поразки у 1912 році в Італо-турецькій війні популярність молодотурків стала падати і вони втратили владу в результаті чергового перевороту, очоленого партією «Свобода і злагода», яка розпустила парламент. У 1913 році генерал Енвер-паша здійснив ще один переворот, встановив військову диктатуру і підтримав Німеччину та Австро-Угорщину в Першій світовій війні, яка на думку молодотурків давала унікальну можливість на території від Балкан до Поволжя і Середньої Азії створити єдину тюркську державу Туран.
Коментарі
Дивіться також
• Російсько-турецька війна, 1877
• Боснійська криза, 1908
• Геноцид вірмен у Туреччині, 1915
• Завершення Дарданельської операції, 1916
• Війна за незалежність Туреччини, 1919
• Велика пожежа у Смірні, 1922
• Турецька республіка, 1923