Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
Подкасти
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
reorder
Битва при Шрусбері
21 липня 1403 року поблизу міста Шрусбері в графстві Шропшир відбулася битва між військами Генріха IV і змовників-дворян, якими командував його колишній прихильник Генрі Персі «Гаряча Шпора». Хоча королівська армія зазнала важких втрат, заколотники були розбиті, а їх ватажки — страчені, завдяки чому вдалось запобігти поширенню повстання з Вельсу на територію Англії.
На обкладинці: Пам'ятник Генрі Персі «Гаряча Шпора» в замку Алнвік у Нортумберленді, головній резиденції родини Персі, липень 2009 року
6821
Битви
Дмитро Копилов
Після усунення у вересні 1399 року від влади Річарда ІІ Плантагенета король Генріх IV Болінгброк з династії Ланкастерів опинився в скрутному положенні — узурпація престолу ослабила країну, яка перебувала на межі банкрутства і під загрозою продовження війни з Францією. Фінансове положення короля було настільки складним, що він виявився не в змозі виплатити обіцяну щедру винагороду дворянам, які його підтримали під час заколоту, ввів нові податки для духовенства і жив з позичок у вельмож, купців чи прелатів, критично збільшивши борг корони. Генріх також конфіскував герцогства, які його попередник віддав своїм фаворитам графам Солсбері, Кенту, Хантінгдону і Рутленду, хоча їх самих чіпати не став, сподіваючись використовувати у політичних інтригах проти інших вельмож. У грудні 1399 року вони разом з іншими прихильниками скинутого короля зібралися на таємну зустріч у Вестмінстерському абатстві, де домовилися 4 січня напасти на монаршу резиденцію у Віндзорі, вбити Генріха IV з синами й поновити при владі Річарда ІІ, який силою утримувався в одному із замків Йоркшира.
Однак попереджений заздалегідь Генріх Болінгброк разом із синами і в супроводі лише двох слуг встиг врятуватись втечею у Лондон, де за два дні зібрав 20-тисячну армію і розгромив військо заколотників, а їх самих стратив. З тріумфом повернувшись до столиці, він остаточно зрозумів, що не може почуватись у безпеці доки Річард живий, і до 17 лютого 1400 року останній король Англії з династії Плантагенетів зустрів жахливу смерть «коли лежав в кайданах в замку Понтефракт, страждаючи від голоду, на який прирік його сер Томас Свінфорд (брат Генріха IV — Д.К.)», як писав сучасник тих подій валлійський хроніст Адам Уск.
Портрет Генріха IV невідомого художника © Національна портретна галерея у Лондоні
Портрет Генріха IV невідомого художника © Національна портретна галерея у Лондоні
У серпні Генріх IV здійснив невдалий похід проти Шотландії, в якому його супроводжував 14-річний син Генріх, принц Вельський, і дворянин Генрі Персі на прізвисько «Хотспур» («Гаряча Шпора»), син Генрі Персі, 1-го графа Нортумберленду, який за активну участь у поваленні Річарда ІІ став констеблем замків Флінт, Конві, Честер, Карнарвон і Денбі. Генрі Хотспур був також призначений юстиціарієм Північного Вельсу, саме того регіону, де Річард ІІ користувався особливою прихильністю, і не прийняв Генріха Болінгброка-узурпатора, збунтувавшись коли той воював з шотландцями.
Рід Персі — нормандського походження й бере початок від лицаря Вільяма де Персі, який прибув до Англії у 1066 році разом із Вільгельмом Завойовником і отримав великі маєтності в Йоркширі, Лінкольнширі, Ессексі та Гемпширі. Свого найбільшого підйому рід досяг за короля Річарда II Плантагенета, коли його близький родич Генрі Персі отримав титул 1-го графа Нортумберленду й був призначений лордом острова Мен і лорд-маршалом (восьма по значимості посада в ієрархії спадкових посад) Англії
16 вересня особистий друг Річарда ІІ і найбагатший землевласник Вельсу Оуен Глендоуер, оголосив себе принцом Вельським. На початку жовтня проти його прихильників Генріх IV з сином провів тижневу каральну експедицію, після чого юний Генріх, формально — легітимний принц Вельський, був залишений у прикордонному Честері для управління своїм князівством, в чому йому повинна була допомагати рада, очолювана Генрі Персі, якого Адам Уск величає не інакше, як «цвіт і слава християнського лицарства».
У квітні 1401 року Генрі Персі придушив чергову спробу заколоту у Вельсі, а в серпні наступного разом зі своїм батьком розбив шотландців, що перейшли кордон біля Гомілдонського Пагорба на півночі Нортумбрії. Захопивши у полон п'ять шотландських графів, Хотспур розлютився через королівську заборону брати за них викуп, що позбавляло його очікуваного заробітку, й відмовився передати Генріху IV (який заборгував Хотспуру велику суму, вже давно не платячи за його службу) свого найціннішого бранця графа Арчибальда Дугласа. Згодом король ще більше розлютив Персі своєю зрадою Едмунда Мортімера (Персі був одружений на його сестрі), великого землевласника з прикордонних вельських районів, якого у червні розбив Ріс Гетін, один з найближчих сподвижників Глендоуера, і захопив у полон: цей факт аніскільки не засмутив короля, оскільки Мортімер, доводячись Річарду II дядьком, мав куди більше прав на престол, ніж сам Генріх Болінгброк, і він заборонив будь-які спроби викупити бранця. Вражений цим Мортімер відкрито перейшов на бік Глендоуера, з дочкою котрого одружився 30 листопада 1402 року, після чого публічно заявив, що законним спадкоємцем Річарда II є його 11-літній племінник Едмунд Мортімер, 5-й граф Марч.
Ім'я Мортімерів забезпечило повстанню Глендоуера підтримку не лише у Вельсі, і в липні наступного року на його бік відкрито перейшов архієпископ Йоркський Річард ле Скруп, Генрі Хотспур, який звільнив графа Дугласа без викупу, його батько Генрі Персі, 1-й граф Нортумберленду, та його дядько Томас Персі, граф Вустеру.
Звістка про зраду родини Персі докотилась до Генріха IV 12 липня в Бертоні-на-Тренті, коли він саме йшов на допомогу Хотспуру у війні з шотландцями. Дізнавшись, що той разом з Вустером на чолі найнятого у Честері кількатисячного загону прямує в Шрусбері, щоб захопити принца Генріха, король за три дні з військом подолав під сотню кілометрів й коли заколотники 20 липня прибули до міста, вони зі здивуванням побачили на його мурах королівський стяг.
Хотспур уміло вибрав бойову позицію на схилі пагорба неподалік Шрусбері, захистивши правий фланг річкою Северн, тил — крутим схилом, а фронт — густим гороховим полем і невеликими водоймами. Ранок наступного дня, 21 липня 1403 року, пройшов у переговорах — Генріх IV, побоюючись, прибуття на допомогу змовникам війська валлійців (які насправді навіть не знали про похід Персі), запропонував Вустеру принизливо вигідні умови примирення, однак отримав відмову: «Ти — незаконний спадкоємець. Ми не можемо довіряти тобі». Бій почався після полудня з масованого взаємного обстрілу. Як писав літописець Томас Волсінгем, солдати короля «падали, як осіннє листя, прихоплене жорстким заморозком» — в обличчя під оком був поранений принц Генріх, очолюваний ним лівий фланг майже повністю поліг на полі бою, був убитий граф Стаффорд і його правий фланг почав відступ, королівський прапороносець загинув і штандарт короля упав на землю. На мить здалося, що заколотники перемогли, і Хотспур на чолі загону кинувся, щоб полонити Генріха IV, але був убитий «людиною, яку ніхто не бачив», що вистрілила йому у відкрите забрало. Його смерть фактично зупинила битву, в якій королівські війська, втративши значно більше супротивника, все ж здобули перемогу.
Мініатюра «Король Генріх IV Ланкастер і Томас Персі» (ліворуч) і «Битва при Шрусбері (праворуч)» з «Хроніки Англії» Жана де Вавріна © Національна бібліотека Франції
Мініатюра «Король Генріх IV Ланкастер і Томас Персі» (ліворуч) і «Битва при Шрусбері (праворуч)» з «Хроніки Англії» Жана де Вавріна © Національна бібліотека Франції
Генрі Персі «Хотспур» був похований у містечку поблизу Шрусбері, але чутки наче він насправді живий змусили Генріха IV віддати наказ викопати його з могили, і 23 липня його обезголовлене, посипане сіллю й підперте двома млиновими жорнами тіло, було поміщене біля ганебного стовпа в Шрусбері, а голова — відправлена в Йорк, де, насаджена на кіл, була виставлена на загальний огляд біля північних воріт, що вели до володінь родини Персі. Того ж 23 липня у Шрусбері був страчений його дядько Томас Персі, граф Вустеру, захоплений у полон, — його повісили, після чого четвертували, а голову відправили у Лондон, де вона до осені простояла на колі біля моста через Темзу.
Взятий також у полон Арчибальд Дуглас, 4-й граф Дуглас, був Генріхом IV звільнений під чесне слово у 1406 році, проте, поклявшись на Святому письмі, порушив обіцянку й не повернувся в Англію в призначений час. Лише по смерті Генріха IV в 1413 році він викупився з полону, заплативши за своє звільнення 700 срібних мерків (понад 2 кг срібла) королю Генріху V, який після поранення під Шрусбері дивом залишився живий. У подальшому Дуглас воював проти Англії на боці французького короля Карла VII і загинув у 1424 році в Нормандії.
Завдяки тому, що Генрі Персі, 1-й граф Нортумберленда, батько Генрі Хотспура, особисто не брав участі у битві під Шрусбері, йому вдалось уникнути звинувачення у зраді, але він був позбавлений посади лорда-маршала. У 1405 році Генрі Персі все ж відкрито виступив на боці Оуена Глендоуера й після поразки у битві біля Шиптон-Мура втік до Шотландії, з армією якої через три роки виступив проти Генріха IV й загинув 20 лютого 1408 року.
Оуен IV Глендоуер став останнім валлійцем, що носив титул принца Вельського. З часом у народній пам'яті він набув рис легендарної особистості, співвимірної з цілком міфічним королем бриттів Артуром, й нині шанується як валлійський національний герой
Втративши після Шрусбері підтримку Північній Англії, Оуен Глендоуер все ж відмовився від королівського помилування. Незважаючи на величезну винагороду за його голову, він не був зраджений своїми прихильниками, домігся союзу з французами, однак зазнав ряд поразок від принца Генріха й після 1412 року про його долю нічого невідомо. Адам Уск стверджує, що самопроголошений принц Вельський помер і був таємно похований у 1415 році, того року, коли вже король Генріх V, придушивши останні прояви непокори у Вельсі, поновив Столітню війну проти Франції і здобув свою першу велику перемогу під Азенкуром.
Дмитро Копилов © спеціально для «Цей день в історії», 18 липня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

«цей день в історії»
ПОДКАСТИ
Битви
Особистості
Європа
Середньовіччя

Головні події 21 липня

#ЦейДень
Все про 21 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left20 липня
22 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward