Цей день в історії
сьогодні
Заголовки
arrow_right
Хронологія
Теми
Регіони
нові статтіпопулярні статтівсі статті
Правила життя
ЗНО
Ще
arrow_right
Моя історія
Підтримати
search
Цей день в історії
menu
«Шведський потоп»
Розцінивши успішний наступ московського війська в Литві як загрозу своїм інтересам у Прибалтиці і розраховуючи на підтримку польських магнатів і шляхти, невдоволених діями короля Яна II Казимира, 21 липня 1655 року 14-тисячна шведська армія перетнула кордон Речі Посполитої. Названа сучасниками за стрімкий і руйнівний характер потопом, війна привела до майже повної окупації Польщі, Литви і Пруссії і її хід вдалось змінити лише зусилями стихійного партизанського руху в Краківському Підгір'ї.
На обкладинці: Перший король Швеції з Пфальц-Цвейбрюкенської гілки династії Віттельсбахів Карл X Густав (1622-1660) на портреті пензля Себастьяна Бурдона, 1652 рік. Стокгольм, Шведський національний музей
8848
Війни
Володимир Лук'янюк
В 1592 році польський король Сигізмунд III Ваза під особистою унією об'єднав Річ Посполиту і Швецію, управляти якою в якості регента через три роки був призначений його дядько Карл Седерманландський. Суперництво між ними за шведський престол привело у 1598 році до польсько-шведського збройного конфлікту, який переріс у повномасштабну війну за контроль над прибалтійськими володіннями колишнього Лівонського ордену. У 1611 році Швеція була змушена змиритись з втратою Ліфляндії, однак поновила бойові дії через шість років, коли успішно завершила війну з Московським царством за контроль над східним узбережжям Фінської затоки.
Так і не зумівши скористатись складним положенням Речі Посполитої, військо якої підступило до Москви, наступну війну Швеція розпочала в 1621 році, коли Польща була втягнута в війну з Османською імперією, однак за п'ять років жодна із сторін не досягла успіхів. Чергове перемир'я було перерване 6 липня 1626 року висадкою в Пруссії шведського війська, яке після ряду перемог зазнало поразки у битві під Тшцяно і в померанському місті Альтмарк був укладений мирний договір, за яким попри перемогу у вирішальній битві виснажена тривалою війною на два фронти Річ Посполита була змушена поступитись Швеції більшою частиною Ліфляндії з Ригою включно, а також частиною портів у Пруссії.
Участь Швеції у Тридцятирічній війні перетворила її на одну з ведучих держав Європи, в той час як Річ Посполита переживала економічний спад і політичну кризу, викликану протистояння між прихильниками і опонентами обраного в 1648 році короля Яна II Казимира, який одночасно був і титулярним королем Швеції, — невдоволена його фанатичною релігійністю і симпатією до абсолютистської монархії Габсбургів впливова частина польської шляхти розглядала в якості прийнятного монарха його двоюрідного брата генералісимуса шведської армії Карла Густава, який у 1649 році з ініціативи шведського дворянства був оголошений спадкоємцем престолу, на який зійшов 6 червня 1654 року після зречення королеви Христини.
Пітер Данкертс де Рей «Ян II Казимир Ваза», 1660 рік
Пітер Данкертс де Рей «Ян II Казимир Ваза», 1660 рік
У червні 1654 року під формальним приводом захисту православного населення Московське царство розпочало війну проти Речі Посполитої і влітку-восени захопило найважливіші міста і фортеці у її східних володіннях. Розцінюючи це як загрозу шведським інтересам, ріксрод прийняв рішення втрутитись в конфлікт і на думку більшості парламентарів Швеція мала підтримати Річ Посполиту в обмін на відмову від її претензій на Лівонію, Курляндію і Пруссію.
Однак категоричним противником союзу зі Швецією виступив Ян II Казимир, і з січня 1655 року спочатку польські магнати, а згодом і литовські, почали таємні перемовини зі Стокгольмом про обрання Карла X Густава на польський трон. Це дало йому підстави розраховувати на швидку перемогу та політичну підтримку в Речі Посполитій, і 21 липня 1655 року 14-тисячна армія під командуванням фельдмаршала Арвіда Віттенберга з території Шведської Померанії перетнула кордон Великопольщі.
Місцеве ополчення під проводом калішського і познанського воєвод не зуміло дати гідну відсіч, 24-25 липня зазнало поразки у битві під Уйсцем і здалось шведам, які 31 липня зайняли Познань. 17 серпня на їх бік перейшло Серадзьке воєводство, очолюване Яном Конєцпольським. Через три дні під Коніном армія Віттенберга з'єдналась із 12-тисячним військом, очолюваним Карлом Густавом, і 2 вересня завдала полякам поразки на підступах до Варшави, яку без опору зайняла 8 вересня. Ян II Казимир був змушений рятуватись втечею до Кракова, який шведи зайняли 13 жовтня, а звідти — до австрійської Сілезії.
Тим часом 17 серпня про перехід на шведський бік заявив литовський гетьман Януш Радзивілл, що дозволило іншій шведській армії, яка на чолі з маршалом Магнусом Делагарді виступила з Лівонії, до кінця місяця зайняти північні території Речі Посполитої. 20 жовтня 1655 року Януш Радзивілл і його його двоюрідний брат Богуслав уклали з королем Карлом X Густавом т. зв. Кейданську унію, за якою Велике князівство Литовське виходило зі складу Речі Посполитої і мало бути розділене на два окремих князівства, одне з яких переходило під протекторат Швеції.
До кінця жовтня шведська армія захопила Велику Польщу, Мазовію і Малопольщу, розмістивши у найважливіших містах і замках військові гарнізони, на бік шведського короля перейшла більшість шляхти, вельможі Олександр Конецпольський, Ян Собеський і Дмитро Юрій Вишневецький — разом з надвірним військом, а 15 листопада в Сандомирі на вірність Карлу X Густаву присягнуло коронне військо під командуванням великого коронного гетьмана і воєводи київського Станіслава Потоцького.
До середини грудня 1655 року шведськими військами була окупована і майже вся Королівська Пруссія (крім міст Пуцьк, Мальборк і Гданськ). Іншим центром спротиву стала Ченстохова, Ясногорський католицький монастир в якій витримав місячну облогу шведів. На цей час в Краківському Підгір'ї стихійно сформувались хлопські партизанські загони, які зуміли звільнити з десяток міст і замків. Це спонукало Станіслава Потоцького і польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського проголосити 29 грудня в Тишківцях (біля міста Замосць) створення шляхетської конфедерації, яка після повернення Яна Казимира на батьківщину 20 січня 1656 року в Кросно (Надсяння) була трансформована в коронну конфедерацію.
1 квітня 1656 року під час меси, яку відправляв нунцій П'єтро Відоні у каплиці Домагаличів Львівського кафедрального собору, Ян II Казимир передав опіку над Річчю Посполитою Матері Божій, яку він назвав Королевою Польщі, і дав обітницю звільнити селян від «гноблення і несправедливих обтяжень» в разі перемоги над шведами. Від імені сенаторів і шляхти її повторив і королівський віце-канцлер Андрій Тшебицький, але «Львівська обітниця» так і не була виконана через протидію тої ж польської шляхти
Це стало поворотною точкою Шведсько-польської війни — під Львовом Ян II Казимир почав концентрацію польських військ із залученням шляхетського ополчення з-під Любліна, з Червоної Русі, Волині та Поділля. У кінці лютого на його бік знову перейшли польські війська під командуванням Конєцпольського, Вишневецького та Собеського, в березні йому на підмогу прибуло литовське військо віленського воєводи Павла Сапеги. Очолена Стефаном Чарнецьким 22-тисячна польська армія 15 березня 1656 року в битві під Ярославом отримала над шведами свою першу велику перемогу, 30 березня зайняла Сандомир, 20 квітня — Люблін, а 1 липня — Варшаву.
Спроби Карла Густава залучити на свій бік угорського короля Юрія II Ракоци, бранденбурзького курфюрста і герцога Пруссії Фрідріха-Вільгельма, литовського магната Богуслава Радзивілла та гетьмана Богдана Хмельницького, з якими 6 грудня 1656 року в Трансильванії він уклав Єрнутський договір про територіальний розділ Речі Посполитої, не приніс успіху — попри загалом успішний угорсько-український наступ на Варшаву, у червні 1657 року війну Швеції оголосила Данія і Карл Густав був змушений забрати з Польщі більшу частину своєї армії. Залишившись без шведської підтримки угорсько-українське військо відступило спочатку на Волинь, а потім, переслідуване поляками, розділилось — козаки продовжили відступ на Поділля, а оточений під Чорним Островом Ракоци був змушений здатись і підписати з Річчю Посполитою мирний договір, після чого був атакований і розбитий кримськими татарами.
На початку 1658 року на боці Польщі виступила Австрія і їх спільні бойові дії розвивались настільки успішно як на території самої Польщі та Литви, так і в Ліфляндії, що у вересні зведені польсько-австрійські війська здійснили кілька рейдів через Шведську Померанію на допомогу Данії, а Яну Казимиру вдалось укласти сепаратний мирний договір з Бранденбургом.
Польсько-шведська війна завершилась після несподіваної смерті 13 лютого 1660 року Карла X Густава — в травні під Гданськом був підписаний Олівський мирний договір, за яким Ян II Казимир відмовився від претензій на шведський престол, Річ Посполита підверджувала шведське володіння Естляндією і більшою частиною Лівонії, Швеція у свою чергу визнавала за Польщею сюзеренітет над Курляндією, а вони разом — незалежність Бранденбургу-Пруссії від Речі Посполитої.
Володимир Лук'янюк © спеціально для «Цей день в історії», 19 липня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 3.0 Неадаптована» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Сподобалась стаття? Підтримайте чашкою кави.

Коментарі

Дивіться також

Смерть великого князя Ольгерда
Сьогодні
Смерть великого князя Ольгерда
Війни
Європа
Нова історія

Головні події 21 липня

#ЦейДень
Все про 21 липня
Події, факти, персоналії
keyboard_arrow_left20 липня
22 липняkeyboard_arrow_right
© 2001-19
info_outline
format_color_fill

arrow_upward